— Похвально, молодий чоловіче, похвально, — в голосі Бандури забриніли нотки вдоволеності. — Дуже радий, що представники точних наук віддають належне музі Кліо. Нам, археологам, відомо, приміром, що біологічна інформація разом із своїми носіями може зберігатися протягом тисячоліть. Насіння, знайдене у гробницях фараонів, проросло і дало плоди в наш час. А те, що ми називаємо людською індивідуальністю, цим безцінним скарбом природи, зникає назавжди, проіснувавши щонайбільше століття з гачком. Кричуща несправедливість! Постає питання: як зберегти особистість? Мова не йде про біологічне безсмертя, це в принципі неможливо. Ми сьогодні називаємо виявом індивідуальності картини, книги. Але ж судити про людину лише по її творах навряд чи буде правомірно.
— А чому б не припустити, — обізвався я, — що існує якась колективна Пам’ять Людства? І завдяки цій системі, завдяки збирачам інформації на зразок скарабея ніщо з інформації не пропадає. Досвід тих, хто пішов з життя, залишається нащадкам.
— Ну, друже, — почулась багатозначна репліка Ткачука, — здається, ти перебрав міру…
— Не кажи, — запротестував я. — Саме пам’ять світу, пам’ять природи зберігає в собі найрізноманітніші електромагнітні коливання. А це означає, що їх можна зафіксувати з допомогою певних земних пристроїв і відтак розшифрувати. Це непросто. Але проблема навіть не в цьому. Потрібна якась особлива мова, котра могла б передати величезну кількість інформації від однієї цивілізації до іншої. Передати і не розгубити під час передачі. Не втратити найменших відтінків психіки землян чи інших носіїв інтелекту, їх емоцій, їх думок. Словом, постає проблема створення єдиної теорії розумів. Потреба у відкритті братів по розуму вже назріла. Це потрібно насамперед для того, щоб повірити у прийдешнє без воєн і страхітливих екокатаклізмів, щоб краще розуміти горизонти майбуття. Поки що найдієвіший наш інструмент — це земний розум, і скористатися ним слід якомога краще. Колись з цього приводу академік Густав Наан сказав, що, звернувшись до пошуків інопланетян, ми були змушені глянути на себе ніби зі сторони і глибше задуматись над питаннями: «Хто ми? Що таке життя? Чи воно обов’язково виникає на однакових планетах? Що таке цивілізація і які у неї шанси на розвиток і виживання?» Передача культури від покоління до покоління — це грандіозний механізм, у якому саме слово як носій суспільної свідомості виступає, так би мовити, пам’яттю культури. Ще Геракліт прийшов до висновку, що слово є вмістилищем знання. Закладена в слові інформація засвоюється або безпосередньо, або шляхом інтерпретації, тлумачення, перекладу. Для людей мова є насамперед засобом комунікації, який змінюється в залежності від середовища, від того, між ким відбувається спілкування. У різний час, за різних обставин з’являються все нові й нові системи спілкування. Еволюція засобів комунікації привела до того, що інформацію доставляють не тамтами, диліжанси і гемеродроми — давньогрецькі гінці… Сьогодні електроніка створила принципово нові засоби зв’язку, обміну інформацією. Винахід письма, а затим книгодрукування стали поворотними етапами в історії людства. Думки дістали змогу фіксуватися й поширюватись у часі і просторі. Однак виникла нова проблема: як уникнути зайвих повідомлень, непотрібних посередників? Хіба можна назвати ефективною співпрацю людини й електронно-обчислювальної машини, якщо біологічний носій інформації вступає у контакт з комп’ютером через складну мережу проміжкового кодування? Найоптимальнішим може бути лише безпосередній контакт між ними. Навіть людям, які розмовляють однією мовою, буває нелегко порозумітися, не кажучи про спілкування різними мовами. А що вже говорити про розумних істот з іншої планетної системи! Отож слід проникнути на такий універсальний рівень спілкування, який би дозволяв розуміти один одного. Контакт повинен бути полісемантично-психоінтелектуальним! Комп’ютер (може, й справді кристал- комп’ютер?) як проміжна ланка всотує, сприймає чисто людський земний світ, уловлює найтонші нюанси людської психіки, настрій; в його блоках пам’яті записаний весь комплекс думок та емоцій жителів планети, зафіксовані почуття щастя, гніву тощо; розшифровані й закодовані поняття совісті, честі. Словом, зафіксована людина з її внутрішнім світом, з усіма земними поняттями й уявленнями про оточуючий світ. Все це, сконцентроване й закодоване, може адресуватися істотам з іншим способом мислення, які оперують іншою системою поглядів на Безмір.
— Спробую доповнити вашу думку, Сергію, — озвався Микола Олексійович. — Уявімо, що позаземний розум сприймає об’єктивну реальність цілком інакше, ніж ми. Хіба ж можна встановити з ним контакт на рівні якогось алфавіту символів? Безглуздо. Одна складна система може увійти в комунікаційний контакт з іншого лише за умови, що вони побудують для себе новий перехідний код, яким зручно і, можливо, навіть приємно користуватись. Цей код — також ціла система, причому її складність повинна бути такого ж порядку, як і складність вихідних систем. Ви розумієте, до чого я веду?.. — професор зробив невеличку паузу і запитально подивився на нас. Ми мовчки стенули плечима. — В такому разі почну, як мовиться, «аб ово» — від яйця, — Бандура хитрувато примружився. — Мову людина отримує від суспільства. Факт. Ми знаємо, що для реалізації немовлям своєї здатності сприймати мову довкола нього повинні знаходитись дорослі, які розмовляють. Малюк лише слухає. Якихось мудрованих пристроїв, з допомогою яких мовні знання, мовна інформація вводилась би у мозок маленької людини, не потрібно. З часом вона, наслідуючи, намагається говорити сама і врешті-решт досягає успіхів. — Заклавши руки за спину, Микола Олексійович пройшовся по кабінету, зупинився біля письмового столу і, спершись на нього руками й дивлячись на дисплей свого персонального комп’ютера, продовжував: — Якщо ж люди розмовляють різними мовами, то, щоб порозумітися, вони повинні користуватись реально існуючими системами перекладу. Останні можна вивчити, оскільки мови — це системи одного порядку складності, близькі своїми механізмами кодування; та й сприймання людьми навколишньості, побудоване на властивостях різноманітних рецепторів, у принципі однакове. А отже, і поняття, які у людей виробляються про ті чи інші об’єкти реального світу та відношення між ними, також близькі.
— Здається, я вловив хід ваших думок, шановний професоре, — озвався Ткачук. — Ви хочете сказати, що у свідомості представників різних позаземних цивілізацій, якщо такі існують, властивості об’єктів та подій реального світу можуть суттєво відрізнятись, а це ускладнює проблему комунікації. Безперечно. Коли ж інформація зашифрована у вигляді такого собі психовідеозапису на зразок скарабеєвого, то приймач може до найменших деталей не лише побачити, а й відчути картини далеких світів. То чому б не уявити, що ця інформація в чистому вигляді десь накопичується і її при відповідному умінні можна використати?
— Ти вважаєш, що ця інформація повинна бути багатофункціональною, емоційно виразною, містити в собі конкретні відомості?
— Саме так, — обернувся до мене Сашко.
— А знаєте, дорогі мої друзі, — жваво втрутився Микола Олексійович, — було б непогано спробувати використати модернізований Олександром Пилиповичем його персональний комп’ютер для естетичного аналізу археологічних знахідок. З витворами прекрасного ми, історики та археологи, зустрічаємось досить часто. Можливо, комп’ютер, який використовує ірраціональну систему числення, спроможний через дослідження «золотого перерізу» відчути внутрішнє інформаційне поле, притаманне мистецьким пам’яткам.
— Гм… — задумався Сашко.
З усього було видно, що його сьогоднішній емоційний запал вичерпався.
…Про результати
Через день ми приступили до нової серії експериментів. Проте жука мов заціпило. Сашко у всьому звинувачував свавілля Кузьмича. Раптове вимкнення ним високої напруги, ймовірно, викликало появу в Ткачуковій установці екстраструмів, які вплинули на її параметри. І ось тут на допомогу прийшов наш добрий геній — професор Бандура.
Частина друга
Індійський вузол
