Із статті кандидата фізико-математичних наук О. П. Ткачука, опублікованої в журналі «Філософські проблеми комп’ютеризації та інформації»:
«Сьогодні термін «інформація» трактується значно ширше, ніж просто об’єднання в цьому слові фактів, повідомлень, новин, отриманих шляхом спостереження, спілкування, читання тощо.
Відомий радянський вчений М. М. Амосов пише: «Коли одна система діє на іншу, то під цим розуміють, що перша щось віддає, а друга щось приймає. Внаслідок такого обміну змінюється як перша, так і друга. Це «щось», яке переходить від однієї системи до іншої в процесі їх взаємодії, ми називатимемо інформацією; і далі: «Структура — це збережена інформація, «пам’ять» про передану інформацію».
Розуміння і визнання того, що інформаційна взаємодія так само притаманна матеріальному світу, як притаманні йому й інші форми взаємодії, об’єднані таким поняттям, як всезагальний зв’язок явищ, відкрили перед природодослідниками ще один шлях пізнання світу, причин і механізмів виникнення й розвитку різноманітних само організуючих систем.
Інформація — це така ж властивість матерії, як рух і відображення. Хоча без матерії не існує ні руху, ні відображення, ми не ототожнюємо її з ними. Це ж можна сказати і про інформацію.
Органічно пов’язані між собою та рухом матерії простір і час. Їх сутністю є рух, як спосіб існування матерії…
…Проведені нами експерименти дають підстави вважати, що час несе в собі організаційне начало, котре передається досліджуваній речовині: було, зокрема, зафіксовано зростання впорядкованості кристалічної ґратки об’єкта досліджень.
Іншими словами, час можна розглядати як певний фізичний фактор, який діє в умовах реального простору Мінковського,[3] впливаючи на конкретні, фізичні процеси і проявляючись в ефекті самоорганізації фізичних об’єктів.
Досліди, проведені в лабораторії експериментальної кристалооптики Інституту проблем передачі інформації, дають підтвердження (поки що непрямі) здатності часу миттєво передавати інформацію».
Частина перша
Лабораторія для Демокріта
Розділ І
РЕТРОСПЕКЦІЯ ПЕРША:
«БЕЗСОРОМНІ ТВЕРДЖЕННЯ ДЕМОКРІТА»
…Безсоромні твердження Демокріта, а ще раніше Левкіппа, нібито існують деякі легкі тільця — одні шерехаті, другі круглі, треті вугласті й гачкуваті, четверті закривлені й наче всередину загнуті, і в цих тілець утворилися небо й земля…
Віщування Дамаса збувалися. Йому так і не вдалося переконати земляків у тому, що Демокріт, його молодший брат, — ніякий не марнотратник і не гульвіса. Велемудрі мужі Абдер таки вирішили судити нерозумного сина всіма шанованого Дамасиппа, як того вимагав давній звичай цього еллінського поліса на фракійському узбережжі Егейського моря.
Пополудні на міському майдані-агорі слухатиметься справа Демокріта. Як заведено, він виголосить слово на свій захист перед незворушними суддями-ареопагітами, підступними некромантами-ворожбитами, які твердять, що можуть викликати душі померлих, перед охочими до пліток нездарами і невдахами, ницими заздрісниками і підлотниками. В очікуванні пречудової нагоди повправлятись у базіканні стовбичитимуть численні поліфони-крикуни та базіки. Присуд вигнання трапляється не часто…
Дамас мав слушність, застерігаючи Демокріта від глузувань над тутешніми честолюбцями з їх непомірними запитами до життя. Що ж, такі людці й справді не пробачають кпин і повсякчас шукають нагоди відплатити.
Демокріт сумовито усміхнувся. Пригадав, як осудливо перемовлялися сусіди, знизували плечима і чухали потилиці найелавніші громадяни поліса, гублячись у здогадах: чому цей розумник не такий як усі — не складає обол до обола, драхму до драхми,[4] міну до міни. Чого лише не вигадували хитромудрі абдерити, зачувши, що наймолодший з трьох синів усіма шанованого Дамасиппа — колишнього гопліта,[5] який напрочуд швидко порозумівся з Гермесом[6] і протягом олімпіади[7] нажив чимале багатство, відмовився од спадщини на користь братів» Дамаса і Геродота.
— Він несповна розуму! — рекли співвітчизники. — Його згубило читання і Ксерксові[8] халдеї. Це вони напоумили бідолашного юнака відмовитись од спадщини й податися світ за очі.
Воно таки й правда. Нічого не міг вдіяти з собою ставний молодик, у якого потай були закохані найгарніші дівчата поліса. Торгувати хіоськими та діоськими винами, примножувати родинні статки не хотів. Волів множити знання, пізнавати світ. Не до вподоби Демокрітові були всілякі видовища й товариство старого гульвіси Сілена,[9] якого вельми поважав брат Геродот. Зрештою, надмірне захоплення мілетськими танцівницями й гетерами призвело до того, що Геродот також відмовився від слави торговця найкращими винами й подався до Афін за втіхами й пригодами. І його ніхто не осуджував! Воістину людська натура — нерозгадане диво природи…
І ось по двох олімпіадах Демокріт нарешті в рідній оселі, де після смерті батька порядкує щирий Дамас, який дав своєму молодшому братові притулок. Повернувшись з мандрів, Демокріт не мав ані мідяка за душею, лише сувої праць, заміток про бачене й чуте. Знання, почерпнуті в чужодальних краях, були його багатством, і Дамас це розумів.
Минулися перші радощі зустрічей з друзями юності. Лиховісні хмари осуду, небажання зрозуміти його задуми й поривання дедалі щільніше затуляли небокрай майбутнього. Декому не до вподоби були Демокрітові оповідки про далекі краї, про тамтешніх людей, їхнє життя і їхні знання. Ще більшою причиною ворожості стало те, що він не вірить у богів і сіє цю зневіру поміж інших. А особливо не подобалися місцевим олігархам його виступи на захист демократії. І ось тепер з ним хочуть поквитатись. Прикриваючись законами поліса, його хочуть зробити вигнанцем, який може бути похований лише на чужині, а це прирікає померлого
