Опівночі «Піонер» був уже в Саргассовому морі і перейшов на зигзагоподібний курс, довівши хід до десяти десятих.
Ультразвукові прожектори безперервно посилали в центральний пост управління підводного човна, на носову смугу і купол екрана зображення всього того, що зустрічалося попереду нього в глибинах вод на відстані до двадцяти кілометрів; ще далі з обох бортів рискали в усіх напрямах навколо підводного човна інфрачервоні розвідники і посилали на той самий екран свої донесення.
Саргассове море відоме своєю великою глибиною, і знайти тут базу, придатну для підводних наукових робіт у всіх шарах, як біля поверхні, так і на великих глибинах було дуже важко. Ні капітан, ні зоолог не чекали зустріти якесь велике підводне плато.
Але вони були певні, що на широкому просторі цього моря, яке лежало якраз у «смузі розлому земної кулі», де в найближчі до нас геологічні епохи відбувалися величезні гороутворювальні процеси, що не припинилися й до цього часу, мали бути окремі підвищення на зразок підводних гір, які високо здіймалися над дном і своїми вершинами наближалися до поверхні моря.
В центральному посту підводного човна ранкову вахту ніс лейтенант Кравцов. Стоячи біля щита управління, він часто поглядав на екран, на якому мелькали силуети великих і малих риб, скупчення довгих водоростей, що плавали на поверхні моря.
Лейтенант був одягнутий, як звичайно, старанно, навіть елегантно. Позолочені ґудзики на білому кітелі сяяли; «краб» на кашкеті блищав, як начищений; сліпучо білі манжети і комірець виділялися з особливою яскравістю на фоні його смаглюватої шкіри. Суднова механічна пральня працювала добре, але лейтенанта вона, мабуть, не цілком задовольняла, і він вигадав якесь пристосування з плоскої кісточки, яким наводив на комірець і манжети незрівнянний блиск.
Лейтенант перевів погляд з екрана на прилади контрольного щита, який висів на стіні поряд із щитом управління. В склі одного з приладів відбилося на мить чисто поголене вилицювате обличчя, з м'яким, трохи приплюснутим носом, чорними бачками, що доходили до середини вух, і веселими карими очима під рідкими бровами.
Всі численні прилади показували нормальну роботу механізмів і машин підводного човна. Наближався південь, і перо курсографа, відзначаючи звивистий шлях «Піонера», встигло прокреслити на карті майже все Саргассове море по меридіану — з півночі на південь.
В кутку, біля густого сплетіння проводів, які сходилися біля щитка управління, тихо порався Марат. Він уважно досліджував один з проводів сигналізації і зв'язку з камерою кормової ультразвукової гармати. Зв'язок діяв слабо, з перебоями, і Птицин, молодший акустик, який працював біля цієї гармати, вимагав негайного полагодження. Цілу годину уже бився над цією роботою Марат. Головний електрик, військовий інженер другого рангу
Корнєєв, не раз уже викликав його по телефону, квапив, зрештою навіть голосно крикнув:
— Ганьба, товаришу Бронштейн! Така дрібниця виявляється для вас важчою за проекти світового масштабу! Даю вам ще п'ятнадцять хвилин. Якщо ви не закінчите за цей час, то я… то я передам роботу Крамеру! Так-с… Майте на увазі! Соромно!
Марат був вражений до глибини душі. Справді, соромно. Особливо ця погроза щодо Крамера. І все це чув лейтенант! Правда, він навіть нічим не показав, що чує, а ввічливо мовчить, немов заглибившись у спостереження за екраном.
Напружуючи всю свою увагу, Марат понуро, з лупою біля очей, почав оглядати і шукати спочатку. І на першому метрі від вводу… Ні, це було вже занадто! Це було зовсім непростимо! Марат, гніваючись, навіть ударив себе кулаком по лобі і голосно назвав себе дурнем: на першому ж метрі від вводу ізоляція проводу виявилася ледь-ледь, майже непомітно для ока, пошкоджена, і провід своїм оголеним місцем стикався з металевими приладами.
— Що з вами, Марате? — запитав лейтенант.
— Знайшов! — радісно спалахнувши, відповів молодий електрик.
— Ага, вітаю! Значить, Крамер лишиться з носом! — розсміявся лейтенант.
Через дві хвилини все було в порядку. Птицин лишився задоволеним, про що й повідомив Маратові по телефону. Марат зараз же з'єднався з Корнєєвим і доповів йому про закінчення роботи.
— Дуже добре, — почувся голос Корнєєва. — Ідіть швидше обідати, а то запізнитеся.
Тільки Марат, зібравши свої інструменти і матеріали, попрямував до дверей, як почувся тихий здивований вигук лейтенанта.
Марат глянув на екран. На носовій смузі екрана, прямо перед підводним човном, навально неслася на південь велетенська темна тінь кита, його широкий хвостовий плавець швидко, з неймовірною силою працював, то підгинаючись, то високо підкидаючись. З могутньої спини тварини стирчав товстий глибоко вгрузлий у неї гарпун, від якого до поверхні океану тягся, як струна, трос. Майже зараз же за китом на куполі екрана з'явилося невелике парове судно, з труби якого виривалися густі клуби диму.
Судно було в жалюгідному стані. Воно швидко мчало в тому самому напрямі, що й кит. Ніс судна був затоплений, корма піднята догори, люди металися по палубі з сокирами в руках, мабуть даремно намагаючись дістатися на бак. Іноді ніс піднімався над поверхнею океану, і тоді широкі, могутні потоки води скочувалися з бака, і на мить біля самого форштевня показувались гарпунна гармата і туго, як струна, натягнутий трос, що тягся в глибину моря, до кита. Але в наступну мить бак з гарматою знову занурювався у воду, і судно продовжувало мчати вслід за китом, зарившись носом у хвилі.
— Збожеволіти можна! — закричав вражений Марат. — Що тут робиться!
— В чім річ? — запитав зоолог, який проходив коридором повз напіввідкриті двері поста управління. — Можна ввійти?
— Заходьте, заходьте! — жваво промовив лейтенант. — Цікаве видовище!
— А!.. — вигукнув зоолог, ледве кинувши погляд на екран. — Справді, рідкісна подія: кит тягне за собою китобійне судно. Ох, чорт візьми!
Кит зробив раптом велетенський стрибок і зараз же, здавалося з подвоєною силою і швидкістю, кинувся ще далі в глибину. Нещасне судно, немов вирвавшись із мертвої хватки, піднялося, але в наступну ж мить пірнуло носом так глибоко, що великий вал води, змітаючи все на шляху, затопив майже половину палуби — до самого капітанського містка.
Корма високо задерлася вгору, і на екрані показалося тремтяче коло від гвинта, який шалено крутився під нею. Одна людина з команди була змита хвилею, багато хто, не втримавшись на похилій палубі, покотився по ній, хапаючись за все, що потрапляло під руки.
— Судно на повному задньому ходу, — сказав лейтенант, — і ніякого впливу на кита! Оце так сила! Адже машина здатна, мабуть, розвити не менше як двісті кінських сил! Це чудовий, найновішої конструкції китобоєць при-мірно в триста регістрових тонн.
— Але вони гинуть! — закричав Марат. — Вони гинуть, товаришу лейтенант! Невже ми не допоможемо їм?
— Капітан зараз буде тут, — відповів лейтенант. — Я вже викликав його. Сам я не маю права.
— В чому справа? — перервав лейтенанта голос капітана. — А!.. Розумію. Рідкісний випадок. Становище китобійця загрозливе. Гм… Шкода… Справа може закінчитися для нього погано. Вони навіть не можуть обрубати трос. Капітан помовчав, не зводячи очей з екрана. З труби судна, що гинуло, раптом повалили густі клуби диму, вітер зараз же розніс їх і розвіяв. З оголеною, здавалось мертвою трубою, судно рвонулося вперед і понеслося з ще більшою швидкістю.
— Вода залила топки котлів! — вигукнув лейтенант. — Тепер вони зовсім безпомічні.
Капітан преобразився. Очі спалахнули рішучістю.
— До носової гармати! — скомандував він. — Викликати головного акустика!
Лейтенант натиснув кнопку на телефонному щитку біля овального голубуватосріблистого екрана. Рожеве світло залило екран, і на його полі з'явився склепистий відсік, заставлений різноманітними ящиками, котушками, великими скляними приладами, які були густо обвиті проводами. Серед цієї павутини і, здавалось, хаотичного нагромадження приладів у високому кріслі перед щитком з кнопками і важільками і срібним екраном свого телевізора сидів головний акустик підводного човна товстий, рум'яний Чижов.
Капітан подав команду в екран:
— Ціль — органіка! Бити по киту! Позбавити руху!
– Єсть ціль — органіка! Позбавити руху! — почулася відповідь акустика.
