ривок за другу ногу, і Павлик, судорожно стискуючи пістолет, упав на коліно. Перший краб, відпустивши ногу, швидко перехопив клешнею Павликову руку біля ліктя. Дуло пістолета опинилося якраз проти панцирних грудей краба. Лише на одну мить очі людини і тварини зустрілися, і зараз же клешні краба розімкнулися, його ноги підломилися, і він осів на майданчик скелі з завмираючими рухами довгих вусів. Павлик повернув дуло проти нових насідаючих ворогів. І не встигнувши наблизитись до нього, немов придавлені небаченою силою, вони покірно й тихо падали перед ним на коліна, щоб уже більше не встати. Гарячково водячи пістолетом, Павлик навіть не помітив, як звільнилася його друга нога від жахливих лещат. Він схопився і побіг на край майданчика. Там виявилася ще одна піраміда, і по ній уперто підіймалися все нові й нові ряди нападаючих. Вбивчі звукові хвилі в кілька секунд зруйнували і цю піраміду. Продовжуючи зигзагоподібно водити дулом по масі, що ворушилася внизу, на дні, Павлик другою рукою пустив мотор прожектора на максимальне число обертів. Світловий конус швидко побіг по дну навколо підніжжя скелі, і за ним, не відриваючись, рухався смертоносний звуковий промінь. Нарешті серед нападаючих полчищ з'явились перші ознаки замішання. То тут, то там при наближенні світлового променя краби кидалися в різні боки, налазячи один на одного, швидко тікаючи по спинах задніх рядів у темряву якнайдальше від убивчого променя.
Ще кілька дедалі ширших кіл описав прожектор навколо скелі, і Павлик, нарешті, побачив вкрите лише трупами дно ущелини і вдалині, в сутінках крайніх, слабих променів прожектора, останні ряди крабів, що швидко тікали…
Павлик опустив пістолет. Тремтіли руки і ноги, озноб пронизував усе тіло, вкрите потом. Павлик ледве тримався на одразу ослабілих, розм'яклих ногах. У цілковитій знемозі, майже непритомніючи, він опустився на акумуляторний ящик і заплющив очі…
— Давай же пеленги, Павлику! — почувся раптом далекий, приглушений, немов проникаючий крізь вату голос Скворешні. — Ти заснув там, чи що?
Павлик отямився.
– Єсть… даю пеленги, — з зусиллям піднімаючись на ноги, поволі відповів Павлик. Його мозок все ще був немов окутаний туманом, він погано розумів, що робить, і діяв, немов у сні.
Незабаром у промені прожектора, що сковзнув по дну, показалася могутня постать Скворешні. Він зморено наблизився до скелі і раптом зупинився, закам'янівши.
— Що це таке, Павлику? — вигукнув він, вражений, показуючи рукою на трупи, що вкривали дно.
— Краби… — втомлено сказав Павлик і знову опустився на ящик. — Вони напали на мене… Ви нічого не знайшли, Андрію Васильовичу?..
— Ні! Та розкажи толком, що тут трапилось?
Але розповідати не було часу. Один за одним вимагали пеленгів Матвєєв, Марат, зоолог, люди з загону. Зненацька з темряви з'явився комісар, який прийшов сам. Всі йшли повільно, стомлені і засмучені безрезультатними розшуками. Ніхто не знайшов Шелавіна, ніхто не бачив навіть його слідів. Наближаючись до скелі і чуючи збуджені вигуки і запитання Скворешні, кожен поспішав швидше на збірний пункт, стривожений і здивований. І потім не було краю здивуванню, коли Павлик, уже опам'ятавшись, швидко й безладно розповів про витриману ним облогу.
Занепокоєння зоолога долею Шелавіна досягло найвищого ступеня. Він не міг примиритися з думкою про непоправне нещастя, яке могло спіткати його вченого друга. До цього додавалося приховане засмучення з приводу того, що йому знову не пощастило побачити на власні очі живими, діючими цих незвичайних, невідомих досі в науці, крабів. Навіть їхні трупи він не міг як слід роздивитися, бо при першому ж дотикові вони розповзалися під пальцями, перетворюючись у безформну, кашоподібну масу. Ультразвукові хвилі знищили всякий зв'язок між молекулами їх тіл, викликавши повне руйнування речовини.
І цей Chiasmodon niper! «Чорний живоглот»!.. Маленька, нікчемна рибинка, невідомим досі в науці способом переборює і поглинає здобич, яка втричі більша за самого мисливця! І про цей таємничий, незвичайний спосіб полювання він змушений був дізнатися з, може, неточної розповіді хлопчика, майже ще дитини, замість того, щоб самому побачити його! Невдалий день! Жахливий… жахливий день!
Зоолог оглянувся, пробіг затуманеними очима по товаришах, що зібралися біля скелі і гаряче обговорювали сьогоднішні незвичайні пригоди, і раптом схвильовано закричав:
— Товариші, де ж Горєлов? Горєлов ще не повернувся!..
Всі розгублено глянули на нього, потім навколо себе.
Горєлова, справді, не було серед них.
Розділ ІІІ
ПОХОВАНІ В МУЛІ
Біль в нозі минув безслідно, і Горєлов, розтинаючи плечем воду, легко крокував по кам'янистому, що помітно знижувався, проходу, лавіруючи серед уламків, які вкривали дно. Стіни ущелини, нерівні, з багатьма виступами, то зближувалися, то розходилися.
Через чверть години безперервної ходьби Горєлов помітив свою помилку: за поворотом перед ним несподівано виникла гладенька, немов оброблена гігантською сокирою, стіна. Далі йти було нікуди, і він повернув назад. Дійшовши до виходу, Горєлов зупинився і задумався. Поки повернеться решта товаришів з розшуків, мине ще чимало часу. Було б непогано використати цей час для розшуків в інших ущелинах. Так, це було б непогано… у всіх відношеннях… А якщо, до того ж, пощастить знайти Шелавіна саме йому, Горєлову?.. Він яскраво уявив собі, який це буде для нього тріумф. Крім того, якщо казати правду, йому було шкода цього простодушного, запального і нехитрого, як дитина, чоловіка. Звичайно, це дрібниця, але все ж жаль…
Горєлов рішуче повернув праворуч, пройшов повз четвертий і п'ятий проходи, які повинні були обслідувати Матвєєв і Білоголовий, і заглибився в наступний, шостий.
Незабаром Горєлов помітив, що вода навколо нього стала каламутнішою, а світ ліхтаря все більше забарвлюється в жовтооранжовий колір. На дні, спочатку у ло-говинах і виїмках, потім і на рівних місцях, з'явився мул — щільний, злежаний. З кожним кроком товщина мулистого шару все зростала, і хмарки, що здіймалися під ногами, робилися густішими.
«А течія?.. — промайнуло в голові Горєлова. — Хіба тут немає течії?»
Стіни все більше зближалися, виступи на них висувалися в ущелину все далі і часом щільно змикалися над головою в Горєлова. Зрештою, видно було, що їх висота і товщина пояснювались нашаруваннями мулу, що лежали, немов величезні шапки. Іноді на Горєлова, коли він про ходив під ними, падали шматочки мулу, які тут же танули, не дійшовши до дна.
Горєлов не звертав на це уваги. В ньому зростала впевненість, що саме тут треба шукати Шелавіна. Він протискувався між виступами стін, перелазив через уламки скель. Голова його палала, піт заливав обличчя, дихання ставало важким, переривчастим.
З оранжової імли несподівано виліз високий мулистий горб. Горєлов насилу підіймався на нього. Мул тут був чомусь не такий, який зустрічався досі. Ноги тонули в його пухкій, наче бездонній глибині, не знаходячи собі опори внизу. З надзвичайними зусиллями Горєлов виповз, нарешті, на вершину горба і став на ноги, по коліна загрузнувши в мулі. Задихаючись, він оглянувся ї, піднявши очі, побачив раптом над своєю головою склепіння, його вигляд вразив Горєлова. Склепіння було не гранітночорне, що матово вилискує під проміннями ліхтаря, а сіре, немов з сирого цементу, з великими, неправильної форми вибоїнами. Здавалося, час ще не встиг загладити їх різких, кутастих обрисів, і вони зяяли в склепінні, як свіжі відкриті рани.
Горєлов повернувся в тісному просторі тунелю, сильно, із дзвоном вдарившись металевим ліктем об виступ стіни. В ту ж мить він з жахом побачив тонку звивисту щілину, що раптом з'явилася у склепінні. Раніш ніж він встиг зробити рух, величезна сіра брила з м'яким шумом відокремилася від склепіння і обрушилась на нього. Горєлов відчув сильний удар, який збив його з ніг, і страшний біль у скроні.
«Обвал…» промайнула в нього майже байдужа думка. І все зникло в чорній, що окутала свідомість, млі…
Лежачи на боку, в тому ж положенні, в якому був придавлений брилою, що зірвалася, Горєлов зробив зусилля, щоб піднятися, і зараз же знеможено опустився.
