мужовбивця Арея — яснозора Афіна Паллада, волоокій Гері назустріч ступила дивна мисливиця Артеміда. Проти пишноокої Лето вийшов крилатий Гермес, проти Гефеста — навальний бог Ксант, ім’ям якого назвали річку Скамандр, на берегах якої точилася Троянська війна.
А він, Всевишній, сидів на захмарному Олімпі і з олімпійським спокоєм спостерігав за земною гекатомбою, ним же спричиненою.
Та двобою між героями не сталося. Безсмертні урвали їхній герць. Еней, син Афродіти, мав продовжити троянський рід, і тому боги уберегли його від нищівної руки могутнього Ахіллеса. Натомість розгніваний син Пеліда згубив багатьох троянців, дійшов до самих воріт Трої і в поєдинку убив самого шоломосяйного Гектора, сина троянського володаря Пріама, але сам, як ми вже знаємо, гине від стріли підступного Паріса.
Падали у кривавій січі прості смертні, а боги, хоч і брали участь у битві, тільки забавлялися з того, зводячи поміж собою чварливі рахунки. Кінчилось усе тим, що Всевишньому надокучили ці забави, і він втратив будь-який інтерес до земних справ. Позбавлена його заступництва Троя впала…
Попри кричущу непослідовність, зрадництво і підступність Зевса, його особа була найшанованішою у стародавньому світі. Що. не кажи, а верховний бог! Його зображення подивувалися на кожному кроці в Олімпії — грецькому місті в північно-західній частині Пелопоннесу. Тут був релігійний центр і місце культу Зевса. Тут проводилися знамениті Олімпійські ігри, запроваджені Гераклом на честь перемоги Зевса над Кроном. Тут, у пишному храмі, оздобленому рельєфами, що зображували 12 подвигів богорівного Геракла, стояла статуя Громовержця, створена легендарним афінським скульптором Фідієм і оголошена згодом одним із семи чудес світу. Цей витвір із золота і слонової кістки, висотою 17 метрів, справляв магічне враження на присутніх. Володар землі і неба сидів на троні, тримаючи в одній руці жезл, увінчаний священним орлом (чи не тим, що нестерпно катував Прометея?), а в другій — символ перемоги, богиню Ніку. Захоплюючись статуєю, один з стародавніх поетів писав:
Так це було чи ні, але подальша доля цього геніального витвору склалася вельми сумно. На початку нової ери римські Імператори, захопивши Грецію, вивезли статую до столиці Східної Римської імперії — Константинополя, де вона й згоріла під час пожежі у палаці василевсів.
Відтоді спливли віки. Людство незмірно подорослішало. Скинувши з неба богів, само утвердилося на небі. А боги? Як писав Фрідріх Шіллер:
Отож, якщо так, то чи не буде відновлена вікопомна антична статуя Зевса-Юпітера на самому Юпітері після освоєння землянами цієї гігантської планети? В усякому разі в американських організаторів міжпланетних космічних польотів є намір увічнити пам’ять про колишнього володаря світу якщо не на самому Юпітері, то хоча б на одному з його численних супутників. Оскільки його скульптурна подоба не збереглася на Землі і немає підстав тут відновлювати її, хай вона стоїть там, де їй належить стояти, — у володіннях планети, котра названа ім’ям того, кого вона віілюватиме. Кесареві все-таки треба віддати кесареве…
Космічний Олімп
Та залишимо у спокої міфологічного земного кесаря богів. Займемося реальним космічним Олімпом, яким є найбільша у Сонячній системі планета Юпітер. Це гігантське небесне тіло здавна вважалося покровителем людей, що досягали иайвиших майданчиків слави і щастя. Ось астрологічна оцінка цієї планети: «У першому клейноді зодіаку Юпітер народжує епіскопів, губернаторів, знатних, сильних, суддів, філософів, мудреців, купців і банкірів…»
З історіографією Юпітера тісно пов’язане ім’я того, хто перший спрямував на небо телескоп, — Галілео Галілея. Можна сказати, що ця планета обезсмертила італійського астронома — відкриті ним на початку 1610 року чотири супутники Юпітера стали ще одним переконливим потвердженням геліоцентричної системи Коперника.
«Ви гадаєте, — писав Колумб зоряного світу венеціанському дожу, — що Земля є центром Всесвіту і що навколо неї все обертаються. Подивіться у далекоглядний прилад на Юпітер і ви побачите, що й ця планета є центром обертання. Отже, старожитні вчені не мали рації, а він — має…» (Він — це Коперннк).
Чим закінчилася для творця «диявольського ока» така заява, ми вже знаємо. Зберігся «Акт зречення Галілея». У ньому є рядки, що свідчать, від чого відрікався цей великий італієць: «…оскільки святе судилище давно вже схиляє мене до того, щоб я відмовився від оманливих поглядів, ніби Сонце, а не Земля є центром Всесвіту, щоб не захищав цих поглядів і не поширював їх, а я написав і видрукував книгу, в якій викладаю осуджене вчення і наводжу на його користь сильні докази… то через це мене сильно підозрівають у єресі, тобто що я думаю і вірю — Сонце є центром Всесвіту, Земля ж не центр…»
Хоч папа римський Урбан VIII і змусив Галілея зректися своїх поглядів, його відкриття зумовили справжній переворот у світогляді людей, підказали шляхи дослідження неба усім наступним поколінням учених.
Та повернемося до короля планет. Коли були відкриті його супутники, співвітчизник Галілея астроном С. Маріус дав їм назви і уточнив параметри їхніх орбіт.
За традицією, членів новоявленого юпітеріанського почту назвали іменами героїв античного світу, котрі так чи інак спілкувалися з царем богів. Перший супутник дістав ім’я Іо — доньки аргоського царя Інаха, котру покохав Зевс. Ревнива Гера обернула її в телицю і наслала злого ґедзя. Горопашна Іо, не знаходячи
