крісла. Потім підніс свою руку й махнув нею вздовж проходу. — Працюйте, дівчино. Ви дуже старанно виконуєте свої обов’язки, і мені це до вподоби.
— Дякую, містер Роджерс. Я буду старатися.
— Похвально. Цілком похвально, — буркнув Оулт, втуплюючи холодний погляд маленьких очей в огненні написи на табло салону.
VII
Макларен ще здалеку заусміхався, тернув долонею шапку свого світлого волосся, підштовхнув середнім пальцем великі рогові окуляри й заговорив до Острожних, простягаючи вперед обидві руки:
— Вітаю, містер Павел! Вітаю, місіс Кет! Життя найпрекрасніше своїми несподіванками. Чи не так, панове? — тиснув обом руки, перебігаючи поглядом з Павла на все ще сердитеньку Катю, якій не сподобалась Вучкова своєю запопадливістю. — Бачу, фірма Хартсфілд остаточно зіпсувала вам настрій, місіс?
— Катя не розуміє англійської, - пояснив Павло Катине мовчання й додав бадьористо: — Усе гаразд, Малькольне. На Катю дуже вплинув океан. Безмежжя неба і води. — А ви самі? — запитав Макларена.
— Мері в машині, - сказав на те Малькольн і обернувся до Каті. Вдаючи з себе людину за кермом, пояснив їй: — Мері там, у машині. Вона дуже хотіла вас побачити, але краще, коли в машині хтось є. — Малькольн дивився на усміхнену Катю, яка його не розуміла, і він це відчував, тому благально глянув на Павла.
— Побуду тим часом тлумачем, — з готовністю сказав Павло й похвалився: — Через півроку Катя даватиме уроки з англійської. Вона й приїхала сюди тільки з такою умовою.
— О’кей, місіс Кет, о’кей! — закивав головою Малькольн, підбадьорливо поглядаючи на Катю. Враз Макларен зупинився, наче громом вражений, і подивився на Катю широко розплющеними очима. Зглянувся з Павлом, знову перевів погляд на Катю й сказав так, ніби допомагав своєму співрозмовникові згадати приємну минувшину: — Чайковський, «Лебедине озеро», прима-балерина Ка-те-р-рі-на Нещерет. Так? Ви — місіс Нещерет?
Катя мовчки опустила повіки й лагідно усміхнулася до Макларена.
— О, то ви мужня жінка! — вигукнув Малькольн і вихопив з кишені ручку й довгого записника з своїми формулами. — Прошу автограф, місіс Кет.
— Так одразу? — Катя розуміла, чого хоче Макларен, бо він надто енергійно показував вістрям пера на чисту сторінку блокнота. — Може б, пізніше? — запитала Катя й подивилася на Павла. — Хіба ми не їдемо разом з ними?
— Я просто приголомшений вашою популярністю, місіс, — жартівливо мовив Павло й розвів руками. — В Америці страшенно ділові люди. Вони нічого не відкладають бодай на хвилину, щоб не проґавити мить свого щастя.
— У мене є великий портрет актриси Нещерет, — хвалився Павлові Малькольн, стежачи за тим, що пише на вузькому аркушику записничка прима-грація, як писали про Катю в Америці під час її гастролей. — Знаєте, мені досі не віриться, що вона залишила професійну сцену.
— Вік балерини надто короткий, — сумовито промовив Павло.
— Ні-ні, місіс Кет не повинна була їхати сюди… без театру і лише в ролі дружини. Вона б ще ці роки сяяла яскравою зіркою балету, — говорив Малькольн, вдячно киваючи Каті й приймаючи від неї записник з автографом. Порівнявся з Павлом, швидко запитав його: — Ви любите балет? Ви тому одружилися з Кет?
— Я люблю Кет. І завжди думав про трагічну долю балерини, — зітхнув Павло, не зводячи очей з тендітної дружини в легенькому білому піджачку й трохи задовгій білій сукні.
Малькольн не збагнув Павлового натяку й заговорив про своє:
Думаєте навіть тоді, коли в неї виростають незримі крила і вона не торкається ногами сцени? Коли вона примушує вас плакати від щастя любові? Навіть тоді?
— Про що ви сперечаєтесь? — запитала Катя, озираючись через плече на Павла.
— Про трагедію чужої любові, - муркнув Павло, розуміючи, що в товаристві, де один іномовний, розмовляти важко.
— Я гадала, що фізиків цікавлять інші проблеми, — усміхнулася Катя і приязно глянула на Малькольна.
— О, гранд місіс Кет! — вигукнув Малькольн, не знаючи, як ще висловити своє захоплення Катиним мистецтвом. А Павлові зауважив: — У вас перед дружиною неоплатимі борги. Хіба що вас осяє геній науки. Тоді все спишеться. Тільки тоді, Павле.
Острожний ворухнув бровою й не досить приязно зиркнув на Макларена, котрий справді радів з того, що зустрів свою улюблену актрису й тішився передчуттям веселої розмови на власній віллі.
— У вас чудовий настрій, сер, — зауважив Павло, якому не сподобалась надмірна веселість Малькольна і ніби Якась фальш почуттів.
Малькольна ці слова захопили зненацька, і він з примругом подивився на Острожного. Потім зняв окуляри й довго протирав їх замшевою серветкою.
— Ви мною незадоволені, сер? — запитав Малькольн і глянув на Павла крізь ідеально протерті скельця великих окулярів. — Можливо, вам не подобається той факт, що я відмовився працювати разом з вами на Ранчо Доута?
— Вперше про це чую, — спробував усміхнутися Павло, не розуміючи, чому Макларен заговорив про загадкове Ранчо Доута.
— Я кажу про це тільки для того, щоб між нами не було ніяких недомовок і ніщо не тяжіло над нашою приязню.
— Давайте залишимо все, як є. Я не інспектор з вашої фірми, сер, і мені байдуже, куди ви вкладете свої капітали.
— От і чудово, Павле! Не будемо більше про справи. І я тепер знаю причину вашого гніву — я порушив кордони, вашої душі і втрутився у внутрішні справи вашої сім’ї.
Прошу пробачити. Надалі буду обачним, щоб не потрапити в залізні обійми ревнивця, — заусміхався Малькольн, беручи Катю за руку й підводячи до височенької Мері.
Мері Куант мала одну, так здалося Каті, неприховану ваду — у неї був великий рот і довгі щільні зуби.
— Як добре, що ви приїхали, — сказала Мері, подаючи Каті руку, й одразу ж здогадалася, що гостя не розуміє її. Не випускаючи Катаної руки, глянула, на Павла: — Вам дуже пощастило, містер Павел: ви приїхали до нас у такий день!
— Родинне свято? — поцікавився Павло й переказав Каті зміст розмови. Потім обоє весело глянули на Малькольна й Мері, а Павло сказав:
— Катя запевняє мене, що у вас сьогодні заручини. Ми вгадали? — перепитав Павло, торкаючись губами білої рукавички на руці Мері.
— Ваша Кет, напевне, екстрасенс, — відповіла Мері і з її обличчя щез грайливий усміх, щоки зблідли.
Вона дивилася на Катю широко відкритими очима, ніби намагалася заглянути у її майбутнє.
— Що сталося? Ти щось не те сказав? — занепокоїлась Катя, звертаючись до Павла.
Той не встиг перемовитися з дружиною, як Мері звеліла всім взятися за руки й поклястися:
— Доки місіс Кет житиме в Штатах, ніхто не повинен знати, що місіс Острожна екстрасенс.
Павло кивнув на знак згоди і в свою чергу запитав не без іронії:
— Невже це має якесь значення для підданих іншої країни?
— їм потрібні екстрасенси. Їх не цікавить, де вони народилися і хто видав їм паспорт, — пояснила Мері.
— Кому? — поцікавився Павло.
