Земний фізик, про якого я згадав, мав на увазі величезні внутрішні сили людської психіки, її вроджену здатність виправляти дисторсію світу, яка виникає при спотворенні природних законів, від обмеженості пізнання. Він мав на увазі необхідність доповнити метод зовнішнього дослідження, колись характерний для науки Заходу нашої планети, інтроспективним методом Сходу Землі, якраз покладаючись тільки на власні сили людського розуму.
— Це роки безрезультатних роздумів, — заперечили Вір Норіну з дальнього кутка аудиторії, — ми не маємо ні часу, ні засобів. Уряд не дає нам великих грошей, а ви дивитесь на нашу бідність з вашої багатої планети.
— Бідність і багатство в пізнанні відносні, — заперечив астронавігатор, — у вас на Землі все починається з питання: яка користь людині від найвіддаленіших наслідків, від найменших витрат духовних і матеріальних сил. Ви говорите про відсутність засобів? Тоді чому ви прагнете до оволодіння первинними силами космосу, не пізнавши як слід необхідних людині речей? Невже вам ще не ясно, що кожний крок на цьому шляху дається важче попереднього, бо елементарні основи всесвіту надійно скуті в доступних нам видах матерії? Навіть просторово-часова протяжність нестримно прагне набути замкнутої форми існування. Ви веслуєте проти течії, сила якої дедалі зростає. Божевільна вартість, складність і енергетична потреба ваших прикладів давно перевищили виснажені виробничі сили планети й волю до життя ваших людей! Йдіть іншим шляхом — шляхом створення могутнього безкласового суспільства з розумних, сильних і здорових людей. Ось на що треба витрачати всі без винятку сили. Ще один із древніх учених Землі, математик Пуанкаре, сказав, що число можливих наукових пояснень будьі-якого фізичного явища безмежне. Тож обирайте тільки те, що стане безпосереднім кроком, нехай маленьким, до щастя і здоров’я людей. Тільки це, більше нічого!
Перш ніж навчитися нести чужий тягар, ми вчимось, як не примножувати цей тягар. Стараємося, щоб жодна наша дія не примножувала всепланетної скорботи, осягаючи діалектику життя, набагато складнішу й важчу, ніж усі головоломні задачі творців наукових теорій і нових шляхів мистецтва.
Що найважче в житті — то це сама людина, бо вона вийшла з дикої природи не призначеною до того життя, яке вона мусить вести по силі своєї думки й благородства почуттів.
Всепроникної культури, гармонії між діяльністю і поведінкою, між професією і мораллю у вас іще немає навіть на самій верхівці культури Ян-Ях, якою вважається тут фізико-математична наука…
— А у вас на Землі не вважається?
— Ні. Вершина, куди сходяться у фокусі всі системи пізнання, у нас історія.
Знову підвівся голова зібрання:
— Наша бесіда пішла в напрямку, який навряд чи цікавий для цвіту вченості Ян-Ях, який тут зібрався.
Вір Норін побачив, що його не зрозуміли.
— Краще познайомте нас із земними уявленнями про устрій всесвіту, — запропонував чоловік з орденом «Змії і Планети» і великими зеленими лінзами над очима.
Вір Норін підкорився бажанню своїх слухачів.
Він розповів про спірально-гелікоїдальну структуру всесвіту, про світи Шакті й Тамаса, про складні поверхні силових полів у космосі, які підкоряються закону п’ятиосних еліпсоїдних структур, про трояку природу хвиль розвитку — великих і малих, про спірально-асиметричну теорію ймовірностей, замість усталеної в науці Ян-Ях лінійно-електричної, яка не дозволяє обійтися без вищої істоти. Вір Норін говорив про перемогу над простором і часом після розкриття загадок граничних мас зірок, здавна відомих ученим Ян-Ях, як і землянам: величин Чандрасекара і Шварцшильда, а головне, після виправлення помилки діаграми Крускала, коли закінчились уявлення про антисвіт як абсолютно симетричний нашому світу. Насправді між Тамасом і Шакті є асиметрія гелікоїдального зрушення, і вибух квазарів не обов’язково відображає колапс зірок у Тамасі.
Найважче було подолати уявлення про замкнутість всесвіту в собі, в колі часу, який замикається на собі і який вічно, безконечно існує. Математичні формулювання, на зразок перетворення Лоренца, не допомогли, а лише заплутали питання, не даючи думці людини перебороти всі ці «замкнуті на собі» системи, сфери, кола часів, які були лише відображенням досвіду безвиході. Лише коли людина змогла подолати інфернальні кола й зрозуміла, що немає замкнутості, а є розгорнутий у безконечність гелікоїд, тоді вона, за словом, індійського мудреця, розкрила свої лебедині крила понад бурхливим бігом часів над сапфірним озером вічності.
— …Тоді й саме тоді ми оволоділи такими дивовижними для вас психічними впливами і передбаченнями, тоді прийшли до винайдення Зорельота Прямого Променя, зрозумівши анізотропну структуру Всесвіту.
Зорельоти Прямого Променя йдуть по вісях гелікоїдів, замість того, щоб розмотувати нескінченно довгий спіральний шлях. І уява вченого, заснована на логічно-лінійних методах вивчення світу, схожа на ту ж таки спіраль, яка невпинно намотується на нездоланну перепону Тамаса. Тільки в ранньому ви ці, до кондиціонування людини системою усталених поглядів, прориваються в ній здатності Прямого Променя, які раніше вважалися надприродними: наприклад, ясновидіння, телеакцепція і телекінез, вміння вибирати з можливих майбуттів те, яке здійсниться. Ми на Землі намагаємося розвинути ці здатності у віці, коли ще не кондиціонована найбільша сила організму Кундаліні, сила статевої зрілості.
Тій же загальній закономірності підпорядковано і розвиток життя, неминуче, всюди на різних рівнях часу, що призводить до спалаху думки. Для цього необхідна сталість внутрішнього середовища в організмі і здатність накопичувати й зберігати інформацію. Інакше кажучи — якомога повніша незалежність від зовнішніх умов існування, оскільки цілковита незалежність недосяжна.
Щоб отримати мислячу істоту, висхідна спіраль еволюції скручується дедалі тугіше, оскільки коридор можливих умов робиться дедалі вужчим. Виходять дуже складні організми, все більше й більше схожі один на одного, навіть коли вони виникають у різних точках простору. Мислячий організм неминуче різко виражений як індивід, на відміну від інтегрального члена суспільства на примітивному рівні розвитку, як мураха, терміт та інші тварини, пристосовані до колективного існування. Якості мислячого індивіда певною мірою антагоністичні соціальним потребам людства. Хочемо ми цього чи ні, але так вийшло в становленні земної людини — а отже, і нашої. Це не дуже вдало для викорінення інферно, але, зрозумівши випадковість, ми підійшли до абсолютної необхідності подальшого, тепер уже свь домого скручування спіралі в розумінні обмеження індивідуального розмаїття почуттів і прагнень, тобто необхідності зовнішньої дисципліни, як діалектичного полюса внутрішньої свободи. Звідси випливають серйозність, суворість мистецтва й науки — відмінна риса людей і суспільств вищої категорії — комуністичних.
Якщо замість скручування спіралі суспільства йтиме розкидання і розкручування, то з’явиться безліч анархічних одиниць (особливо в полегшених умовах життя), відповідно почнеться розкидання і творчості: роздрібнені образи, слова, форми. За широтою й тривалістю розповсюдження такої творчості можна встановити періоди занепаду суспільства — епохи розпущених, недисциплінованих людей. В науці Ян-Ях особливо проявився її розпущений характер і як наслідок — невміння знайти правильний шлях. Окремі ефекти, без гармонійного музичного ладу, оркестрованого з найпершими потребами людства… Незрілим відкриттям, не вивченим глибоко і всебічно, ви надаєте надуманої важливості, кидаєте майже всі сили і кошти на те, що згодом виявляється осторонь від головного шляху, похваляючись переліком розумних формул і пустопорожніх символів. — Вір Норін зупинився, потім сказав: — Даруйте я не хотів торкатися соціальних питань та, видно, ми на Земіі не можемо мислити інакше, маючи на увазі головну мету: охорону спокою, радості и творчої роботи людей!..
Вчені Торманса зустріли закінчення промови Вір Норіна похмурим мовчанням. Вони сиділи, ні словом, ні жестом не виказуючи своїх почуттів, поки він, трохи здивований реакцією аудитори, спускався з кафедри. А втім, він відчув зростаюче невдоволення вже на початку своїх соціологічних формулювань. Вір Норін вклонився і вийшов із зали, всім своїх єством відчуваючи вибухову ворожість привілейованих слухачів. Причинивши за собою двері, він почув незграйний гомін, який невдовзі посилився до крику. Ясна річ, проводжати його ніхто не вийшов, і Вір Норін, який не терпів церемоній прощання, навіть зрадів, що зекономив час і раніше побачить Сю-Те. Через півгодини він підходив до свого дому. В душі зародилась неясна тривога: погане назрівало в його грядущій долі, і це погане пов’язане з виступом у фізико-технічному інституті. Так, він справив враження на вчених, але яке? Він поводився не так, як треба, не зумівши залишитись у рамках «чистої» науки Ян-Ях. Одначе Таель підкреслював необхідність саме такого виступу…
