Земляни зрозуміли: розлука не буде безутішною для його друга, а загибель в ім’я гігантської мети ніколи не лякала жителів Землі.
— Виконуйте заповіт Родіс, любі друзі! — сказав Вір Норін. — Пам’ятайте її останні слова. Тільки ми з вами чули їх, Ріфт!
— Які? Чого ж ви мовчите? — запитала Чеді, заплакана не менше від Сю-Те. Вона стояла осторонь від інших, притиснувшись до Евізи Танет. У цій скорботній і тужливій позі, записаній відеохронікою корабля, їх увічнили автори пам’ятника «Темному Полум’ю».
— Дізнаєтесь із записів. У мене не стачить сили повторити. Але останні слова начальниці експедиції ви мусите знати негайно: «Кораблю — зліт!»
Гріф Ріфт побілів. Здавалось, командир зараз упаде. Евіза кинулась була до Ріфта, але він відсторонив її і випростався.
— Є щось потрібне вам і Таелю, Вір Норін? — запитав він мертвим, без інтонації, голосом.
— Так! Пошліть нам останній дискоїд. Віддайте всі фільми про Землю, всі матеріали для виготовлення детектора біострумів та ІКП, усі запасні батареї СДФ і… — астронавігатор замовк: — Трохи земної їжі й води. Щоб тормансіанські друзі час від часу відчували на смак наш світ. Якнайбільше ліків, які не вимагали б спеціальних знань. Все.
— Будемо готувати, — відповідав Гріф Ріфт, — давайте посадочне місце.
Командир торкнувся пульта, і пілотський сфероїд зорельота оперезався вогнями — сигнал підготовки до відльоту. Серце Вір Норіна защеміло від туги. Він мовчки вклонився співвітчизникам і вимкнув СДФ.
Зореліт «Темне Полум’я» припинив усяке спілкування з Тормансом, ніби перебував на отруйній для земного життя планеті. Прибрали вихідні галереї і балкони. Гладенький корпус корабля нерухомо височів у гарячому повітрі дня і мороці ночі, як мавзолей загиблим землянам. Усередині біля екранів беззмінно сиділа Олла Дез. Її чутливі руки і слух чекали сигналів Вір Норіна чи Таеля, але обидва мовчали. Навіть зовсім незнайома з Тормансом людина могла впіймати у планетних передачах нотки бентеги і неспокою, хоч не було сказано ні слова про загибель Родіс і гадану смерть Вір Норіна. Навіщось виступив Зет Уг з короткою промовою про дружбу між землянами і мешканцями Ян-Ях. Ні Ген Ші, ні Ка Луф не з’являлись у передачах. Чеді з Евізою пояснили супутникам звичай приховувати від народу всі надзвичайні випадки, тим більше, коли сталося щось «нагорі», як у просторіччі звалась олігархічна верхівка.
Минула доба. Несподівано припинилися всі передачі по загальних каналах планети. Чойо Чагас викликав «Темне Полум’я» по секретній мережі, обіцяючи роз’яснити все, що трапилось, і запевнив, що вжито заходів для розслідування і покарання винуватців. Йому не відповідали. Говорити з ним не було про що. Просити подбати про астронавігатора — це означало передати його до рук людей, у яких не було ні честі, ні вірності слову, ні добрих намірів. Домовлятися про повернення експедиції, про доставку медичного й технічного обладнання, фільмів, творів мистецтва? Це суперечило усій політиці олігархічного суспільства. Та й про яку домовленість могла йти мова, якщо на планеті не було законів, нарад Честі й Права, ніхто не рахувався з громадською думкою!
Володар наказав викликати зореліт до вечора, а потім перейти до погроз. Настала ніч, і над чагарником узбережжя все ще височів безмовний купол величезного корабля. І все-таки ще раз зорелітникам вдалося побачити своє «Темне Полум’я» збоку.
Після припинення зв’язку з Вір Норіном за галактичним годинником «Темного Полум’я» проминуло вісім стотисячних секунди, що приблизно відповідало чотирнадцяти земним годинам. Олла Дез відмовилася залишити пост, хоч їй і пропонували заміну решта членів екіпажу, які закінчили підготовку до відправки дискоїда й відльоту. Тільки Мента Кор і Дів Сімбел продовжували налагодження пілотних установок.
Гріф Ріфт, женучи невідступні думки про Родіс, роздумував над списками завантажених у дисколіт речей, намагаючись не пропустити істотно важливого, немовби Вір Норіна залишали на безлюдній планеті. Відсутність зв’язку починала непокоїти командира. Думати про якісь нові жертви серед землян чи Тормансіанських друзів було нестерпно. А столиця вперто мовчала, і невідомість того, що відбувалося, болісно розтягувала час навіть для терплячих землян.
Ріфт подумував, чи не відповісти Чойо Чагасу і обережно розпитати про долю Таеля, коли нарешті задзвенів виклик і на екрані з’явився Вір Норін… Нишпорки «лілових» усе-таки дісталися до підземелля Храму Часу, але знайшли його пороже нім і обробленим розчином, який знищує запахи. Архітектори відшукали просторе сховище на околиці столиці, недалеко від пересохлого озера; Туди, на стародавнє поле битви, і треба посадити безполітний дискоїд.
Вір Норін дав координати й відступив убік. Інженер Таель низьким поклоном привітав земних друзів і підніс до приймача СДФ два стереознімки. Без пояснень Вір Норіна зорелітники не дізналися б, хто ці сановники, які сиділи мертвими у розкішних чорних кріслах, із спотвореними від жаху обличчями. Страшні ножі Ян-Ях, які не можна витягти, стирчали із скоцюрблених тіл. Ген Ші і Ка Луф були заслужено покарані, не дочекавшись суду й слідства Чойо Чагаса, на якому б вони зуміли вивернутися. Сотні по-рабськи слухняних людей заплутали б володаря нагромадженням брехні. Та втрутилися інші судді — «Сірі Ангели», які відновили свою діяльність з нечуваною могутністю.
— Покарані на смерть іще двадцять головних винузатців нападу, — з гнівним торжеством повідомив інженер.
— Чого ви цим досягнете? — запитав Гріф Ріфт.
— Це було необхідно. Треба бути систематичними і абсолютно нещадними в захисті від беззаконня, брехні і безчестя. Ви самі на Землі пильно дотримуєтесь у громадських стосунках третього закону Ньютона: дія дорівнює протидії — протиставляючи негайну протидію, а не намагаючись чекати, як у давні часи, втручання бога, долі, володаря… Довго чекали люди покари своїм катам, а віки минали, накопичуючи зло й посилюючи владу лихих людей. Тоді ваше суспільство взяло на себе функцію божественної відплати Немезіди: «Мені відомщення, і аз віддам!» — швидко викоренивши підлість і муки. Ви не уявляєте, скільки накопичилось у нас людської нечисті за багато віків винищення кращих людей, коли переважно виживали дрібнодушні пристосуванці, донощики, кати, гнобителі! Ми повинні керуватися цим, а не сліпо наслідувати вас. Коли таємно і безславно почнуть гинути тисячі «Змієносців» і їхніх підручних — катів «лілових», — тоді високе становище у державі перестане приваблювати негідників. Ми багато чого навчилися від Родіс і від усіх вас, але способи боротьби доведеться розробляти нам самим. Прекрасні картини Землі і могутній розум Вір Норіна стануть нашою опорою на довгому шляху. Немає слів вдячності вам, браття! Ось цей пам’ятник назавжди залишиться з нами, — Таель показав знімок «Темного Полум’я», зроблений телеоб’єктивом з найближчих до зорельота висот.
Олла Дез негайно перефотографувала його. У поле зору ввійшла Сю-Те, яка щось казала Вір Норіну.
— Дискоїд опустився за сто метрів від нас! — вигукнув Вір Норін і ледь чутно додав: — Тепер усе.
Таель, Сю-Те і Вір Норін зупинились перед дев’ятиніжкою. Восьмеро землян вишикувались прощальною шеренгою. Чеді, не витримавши мовчання, гукнула:
— Ми повернемося, Вір, неодмінно повернемось!
— Коли закінчиться Година Бика!.. І ми постараємося, щоб це сталося швидше, — відповів Вір Норін. — Та якщо демони ночі затримають світанок і Земля не одержить від нас звістки, нехай наступний зореліт прийде через сто земних років.
Вір Норін простягнув праву руку до браслета. Екран ТВФ корабля став чорним і німим. Одночасно на пульті погас зелений вогник астронавігатора. Єдине вічко — не людини Землі, а тормансіанина Таеля — залишилося горіти як символ відновленого братерства двох планет.
Зворотний шлях «Темного Полум’я» виявився набагато важчим від польоту до Торманса, ще раз довівши небезпечну недосконалість ЗПЛ. З якихось причин зореліт ухилився від наміченої траєкторії. Замість того, щоб упасти, ніби шуліка на здобич, просто з високих широт Галактики до восьмого оберту її спіралі, він пронизав три спіральні рукави і вийшов до зовнішнього краю нашого острова Шакті в пояс «рентгенівських», або нейтронних, зірок такої незвичайної щільності, що кубічний сантиметр цієї речовини на Землі важив би сто мільйонів тонн. Між цими опорними стовпами масивної речовини в місцях доторку до найбільш щільних ділянок Тамаса горіли особливі завихрення матерії Шакті. У них, як у бездонних вирвах, кружляло в позірній втечі випромінення, яке поглинав Тамас. Вони були розташовані по периферії Галактики, ніби в зворотному порядку щодо речовини нашого Всесвіту. Явище довго лишалося нерозкритим. З часу першого знайомства з кінцевою зоною світу Шакті ці вирви звалися квазарами. Складний устрій зовнішніх областей Галактики і
