протистояти активній отруйній могутності підкупу, демагогії й віри у фетиші.
— А ви пам’ятайте, що могутність ця на найнижчому рівні, на дні суспільної будови. Піднятися над цим рівнем-означає перемогти її і допомагати іншим.
Бідність буває різною, і матеріальна бідність планети Ян-Ях іще не згубна. Тому що вона знайде вихід у духовному багатстві. Але для цього потрібна основа — бібліотеки, музеї, картинні галереї, скульптури, чудові будови, гарна музика, танці, пісні. І горезвісна нерівність розподілу матеріальних речей не остання біда, якщо тільки управителі не намагатимуться зберегти своє становище через духовну вбогість народу. Великі реформатори суспільства Землі передусім учили берегти психічне багатство людини. Зберегти його можна тільки в дії, в активній боротьбі із злом і в допомозі побратимам, іншими словами — в невтомній праці. Боротьба ж зовсім не обов’язково вимагає знищення. В боротьбі варто застосовувати свої особливі засоби, але тільки допустимі для шляху Добра, без обману, мучення, вбивства і злоби. Інакше перемога буде для народу означати тільки зміну гнобителів.
— Який приклад ви можете назвати?
— На низькому рівні — хімічні засоби страху, сліз і нестерпного запаху. Для знищення записів і доносів — запалювальні пристрої. При прямому зіткненні — паралізаторні засоби, лякаючі інфразвуки, гіпнотичні окуляри й інша подібна зброя, в малих масових формах індивідуального захисту від особистого переслідування. На вищому рівні — високорозвинена психічна сила, розпізнавання негідників, навіювання, читання емоцій. Є колосальний чинник відображення, відкидання у психологічному плані, і він доступний кожній людині, певна річ, при відповідному тренуванні. Те, що вважається у вас магнетичними, відьомськими силами, давно застосовується нами навіть у дитячих розвагах «зникнення» і «відходу в задзеркалля». Для того, щоб вищі сили людини ввести в дію, потрібна тривала підготовка, точнісінько така ж, яку проходять художники, готуючись до творчості, до вищого злету своєї душі, коли приходить, ніби іззовні, велике інтуїтивне розуміння. І тут теж три кроки: відчуження, зосередження і явище пізнання.
— А як ви вважаєте, володарко землян, на Ян-Ях народ навмисне втримують на низькому духовному рівні? — запитав пред-водитель.
— Я гадаю, так!
— Тоді ми починаємо діяти! Хоч би як охороняли себе володарі та «Змієносці», вони не врятуються. Міг отруїмо воду, яку вони п’ють з особливих водогонів, розпорошимо у повітрі їхніх помешкань бактерії і радіоактивну отруту, заразимо шкідливими, повільно діючими речовинами їхню їжу. Тисячі років вони набирали свою охорону з найтемніших людей. Тепер це неможливо, і «джи» проникають до їхніх фортець.
— Дарма. Якщо народ не зрозуміє вашої мети, ви самі станете олігархами, але ж вам не це потрібно?
— Ні в якому разі!
— Тоді підготуйте зрозумілу для всіх програму дії, а головне створіть справедливі закони. Закони не для охорони влади, власності чи привілеїв, а для дотримання честі, гідності і для примноження духовного багатства кожної людини. Із законів починайте створення Трьох Кроків до справжнього суспільства: закону, істинно громадської думки, віри людей у себе. Зробіть ці три кроки — і ви створите сходи з інферно.
— Але ж це не терор!
— Звичайно. Це революція. Проте в ній «Сірі Ангели», якщо вони підготовані, можуть тримати в страху вершителів беззаконня. Одначе без спільної справи, без союзу «джи» і «кжи» ви перетворитесь на купку олігархів. Та й годі! З часом ви неминуче відійдете від старих принципів, бо суспільство вищого, комуністичного порядку може існувати тільки як загальний потік, що невпинно змінюється, линучи вперед, угору, а не як окремі частинки із закам’янілими привілейованими прошарками.
Ватажок «Сірих Ангелів» підняв долоні до скронь і вклонився Родіс.
— Тут треба ще добре подумати, але я бачу світло, — сказаз він.
Загорнувшись у плащі, «Сірі Ангели» пішли в супроводі Тае-ля. Родіс відкинулась у кріслі, поклавши ногу на ногу. Перед нею, забувши про все, поринув у свої ескізи скульптор Рітін. Він тихенько наспівував щось дуже знайоме. Фай Родіс згадала: це була стародавня мелодія Землі, згадала й слова до неї: «Мені сумно від того, що я тебе люблю». Дивовижно, як музика, що піднялася з глибини віків, з’єднала обидві планети, пробилася в почуттях землян і тормансіан однаковим струменем прекрасного. І в самій Фай Родіс крізь почуття обов’язку і тривогу за майбутнє цього народу пробилася впевненість в успіхові земної експедиції.
Розділ ХІІ
Перед виходом на вулицю Вір Норін оглянув себе в дзеркало. Він намагався не вирізнятися серед жителів столиці й наслідував їх навіть у ході. Люди чудової будови тіла і могутньої мускулатури на Тормансі були загалом не поодинокі: професіональні спортсмени — борці, гравці в м’яч, циркові силачі. Але, мабуть, спостережливе око відрізнило б Віра Норіна і від них за блискавичною реакцією, з якою він просувався в натовпі.
Вір Норін прямував до медико-біологічного інституту. Вчені Ян-Ях об’єднали ці дві галузі природничих наук.
На вулиці все підкорялося поквапу нескінченного потоку перехожих, яких підганяв постійний страх запізнитися через невміння розпоряджатися своїм часом, через погану роботу транспорту і місць розподілу, точніше, продажу товарів. Неспокійно квапилися чоловіки; жінки, тоненькі як стеблинки, йшли нерівною ходою, зіпсованою незручним взуттям, тягнучи непосильні для них сумки з продуктами. Це були «джи». «Кжи» йшли набагато швидше. Тіні втоми вже борознили їхні обличчя, під очима набухали напливи, зморшки гіркоти оточували сухі, потріскані губи. Жінки всі, як .правило, сутулили плечі, приховуючи груди, соромлячись їх. Ті, що рухалися надто гордо й прямо, належали до забезпечених повій, а звичайна жінка, яка йшла сміливо, з красивою поставою будь-якої хвилини могла бути скривдженою.
Дивовижним чином ця сексуальна викривленість уживалася з існуванням розкішно умебльованих Будинків їжі, де в пізній час і за дорогу плату танцювали, співали й навіть подавали страви оголені до пояса чи й зовсім голі дівчата. Дуже поверхові, неврівноважені громадські й особисті стосунки, в яких почуття людської гідності і турботи змінювалися злобою і брудною лайкою, непоясненна суміш добрих і поганих людей — все це нагадувало Вір Норіну невідрегульований прилад, коли за склом досліджуваного індикатора піки і спади змінюються у химерному танку.
Вір Норін завжди радів, коли серед безлічі перехожих, однаково засмучених утомою чи стурбованістю, йому траплялися чисті, замріяні очі, ніжні або тужливі. Так можна було без усякого ДПА відрізнити добрих людей від спустошених і зане-палих душ. Він сказав про це Таелю. Інженер заперечив, що таке поверхове спостереження придатне тільки для первинного відбору. Невідомою лишається психологічна стійкість, глибина і серйозність прагнень, досвід минулого життя. Астронавігатор погодився, але продовжував жадібно шукати ці ознаки справжнього життя у тисячах зустрічних перехожих.
Інститут, який запросив Вір Норіна, займав нову будівлю простої і чіткої архітектурної форми. Усе свідчило про те, що в ньому повинні були добре поєднуватися зручності роботи й обслуговування. Величезні вікна пропускали масу світла. («Надто багато, — подумав Вір Норін, — коли бракує затемнюючих пристроїв і світлофільтрів»). Але тонкі стіни не рятували від вуличного шуму, стелі були низенькі, а вентиляція погана. А втім, всюди задуха й тіснота були незмінними супутниками життя міста Центру Мудрості. Старовинні будівлі, зведені до початку житлової кризи, принаймні мали масивні стіни й високі поверхи, тому в них було і тихіше, і прохолодніше.
«Ліловий» вартовий у вестибюлі запопадливо підхопився, побачивши картку Ради Чотирьох. Перший заступник директора зійшов з верхнього поверху і люб’язно позів земного гостя по інституту.
На третьому — біофізичному — поверсі обчислювальні машини розраховували прилади, за дією аналогічні ретикулярним компараторам Землі. Астронавігатора привели до освітленого неяскравими рожевуватими лампами проходу, ліву стіну якого заміняло вікно з суцільного кришталево-прозорого скла
