відповідь. Це in nuce первісна концепція СЕТІ. Не можна вести діалог із багатовіковими інтервалами.
— Виходить, ми летимо до личинки? — спитав гість. Віднедавна його почали називати Марком, і зараз,— не знати чому,— йому раптом спало на думку, а чи не пішло це від ченця, котрий, як і він, не був членом екіпажу.
— Ми самі не знаємо, до якої мети летимо,— зауважив Араго. Здавалося, Лаугер був задоволений цими словами.
— Можливо,— підтакнув він. — Планети, де існує життя, ми розпізнаємо за складом атмосфери. Каталог таких планет налічує багато тисяч лише в нашій галактиці. Ми відсіяли майже тридцять тисяч тих, що подають якісь надії.
— Надії на Розум?
— Коли Розум іще у пелюшках — він непомітний. А коли достигне, то вилітає з «вікна». Треба перехопити його раніше. Звідки нам знати, чи варта мета нашої експедиції таких зусиль? Ми летимо на Квінту — п’яту планету Дзети Гарпії. Деякі дані вселяють надію…
— In dubio pro reo,— мовив домініканець.
— А кого ви, панотче, звинувачуєте? — спитав Лаугер, але знову не дочекався відповіді й повів далі: —Першою космічною ознакою Розуму стало радіо. Задовго до появи радіоастрономії. Ну, не так то й задовго, однак років за сто. Планети, що мають радіопередавачі, можна виявити, коли їхня потужність сягає за певну межу. Квінта подає сигнали в діапазоні короткому й ультракороткому, меншому від випром:нення її Сонця — це забагато, як на мертву планету. Якщо планета електронізована — ці випромінювання можна вважати середніми, бо вона перебуває під впливом сонячних шумів. Але щось там є, щось пов’язане з радіо, щось біляпорогове. Я маю докази.
— Однак непрямі,— знов уточнив апостольський посланець.
— Навіть менше — всього один непрямий доказ,— згодився Лаугер. — Але що важливіше, на Квінті було зафіксовано пунктирні електромагнітні спалахи, а один зареєстровано під час усього випромінювання за допомогою спектрометра одного орбітера, що кружляє навколо Марса. Там літають два орбітери, які дорого обійшлися Землі: після того, як було записано сигнал, почалася підготовка нашої експедиції.
— То що це було — атомні бомби? — спитав чоловік, який вже почав звикати до імені Марк.
— Ні. Скоріше це схоже на вступ до планетарної інженерії, бо ті спалахи були термоядерні, чисті. Якби на Квінт; цивілізація розвивалася так, як на Землі, квінтяни почали б з уранідів. І найцікавіше, що ці спалахи спостерігалися тільки в межах полярного кола. Тобто в тамтешній Антарктиці або Арктиці. В такий спосіб можна розтоплювати материкові льодовики. Але різниця між нами та квінтянами полягає не в цьому. Йдеться про те, чи ми не зашкодимо їм своїм прибуттям. Панотець Араго вважає, що саме так і може статися. Я такої ж думки…
— А в чому різниця між ним і вами?
— Я вважаю, що варто ризикнути. Пізнавати світ без будь-яких збитків неможливо.
Здається, Марк починав розуміти суть їхніх розходжень. Він забув, хто він такий, але до нього повернулася колишня впевненість у собі.
— Панотче… отож, виходить, ви летите з нами всупереч своїм переконанням? — звернувся він просто до священика.
— Звичайно,— відповів Араго. — Церква була проти експедиції. Так званий «контакт» може стати дарунком данайців. Може відкрити скриню Пандори.
— Панотець має звичку характеризувати нашу програму за допомогою міфологічних образів,— засміявся Лаугер. — «Еврідіка», «Юпітер», «Аїд», «Цербер»… Ми й справді чимало накрали в стародавніх греків. Власне, й наш корабель мав би зватись «Арго», а ми — психонавтами. Ми намагатимемося завдати якнайменше шкоди будь-кому. Ось чому експедиція буде така заплутана.
— Contra spem spero… — зітхнув чернець. — А втім,— додав він,— я був би радий помилитися.
Лаугер, здавалося, вже не чув його, думаючи про щось своє.
— Поки ми наблизимося до Квінти, в них тим часом мине щонайменше триста років, а в нас на кораблі лише рік. Це означає, що ми доберемося до них уже тоді, коли вони перебуватимуть у верхній частині «вікна». Тільки б устигнути вчасно. Секунди розбіжностей у наших маневрах можуть або неймовірно затримати, або прискорити наш політ. А щодо шкоди… Адже превелебний отець знає: стехнізовані цивілізації інертні, хоча й не стаціонарні. Інакше кажучи, їх важко збити з визначеного курсу. Хоч би що там сталося, ми не спустимося до них у ролі богів з неба. Ми не шукали первісних культур, і в СЕТІ немає астроетнологів.
Араго мовчав, дивлячись на фізика з-під ледь примружених повік. Третій
учасник розмови врешті наважився запитати:
— А чи це буде добре?
— Що саме? — здивувався Лаугер.
— Визнати неіснуючими тих, хто не потрапив у поле нашого зору. Таке зрівняння може бути доречним лише з практичного погляду…
— Його можна також назвати «опортунізмом», якщо це комусь до вподоби,— холодно відказав Лаугер. — Ми обрали завдання, яке нам до снаги. «Вікно контакту» має емпіричну раму, але воно має також і етичне обґрунтування. Ми не ввіллємо в голови печерних жителів мастила, дистильованого двадцять другим століттям. Зрештою, що там pluralis maiestaticus. Я був одним із співавторів програми, і тут я опинився тому, що під контактом розумію обмін знаннями. Обмін. Не опіку, не нав’язування меліористичних повчань.
— А що, коли там панує зло? —раптом спитав Араго.
— А чи існує універсальне зло? — подумав уголос Лаугер.
— Гадаю, існує;
— Тоді треба було сказати «non possumus!» і заперечити програму…
— Я всього лиш виконував свій обов’язок. З цими словами Араго підвівся, ледь схилив перед ними голову і вийшов. Розкинувшись у кріслі, Лаугер невдоволено скривився, поплямкав губами, ніби відчув гіркий смак, і пробурмотів заперечливо:
— Я шаную його за те, що він виводить мене з рівноваги. До всього приробляє крильця. Або роги… Ну, досить про це. Я не для цього хотів вас бачити. Ми ладнаємо на Квінту розвідувальний корабель. Він має сісти на планету. Це «Гермес». Полетить дев’ять або десять чоловік. Склад командної четвірки затверджений. Решту вибиратимемо голосуванням — за фахом. Чи ви б хотіли висунути свою кандидатуру?
Астронавт спершу не зрозумів, про що йдеться.
— Ну, сісти там…
Його кинуло в жар. Недовіра і захват! Лаугер бачив, як у нього заблищали очі і, випереджаючи його, уточнив:
— Бути кандидатом — ще не означає потрапити до групи. Вирішуватимуть тут зовсім не наукові якості. Найвидатніший теоретик цілком може закаляти штани. Потрібні люди несхитні. Яких нічого не зламає. Герберт — чудовий психотонік, психолог, знавець людських душ, але мужність у лабораторії не перевіриш. Чи знаєш, хто ти? Астронавт пополотнів:
— Ні.
— То я скажу тобі. У Бірнамському лісі загинуло чимало водіїв крокуючих машин, їх зненацька захопило виверження тамтешніх гейзерів. То були фахівці, які виконували доручену роботу, і жоден з них не знав, що йде на неминучу смерть. Двоє добровільно пішло на їхні розшуки. Ти один із тих двох.
— Як ви можете це знати? Доктор Герберт запевняв мене…
— Доктор Герберт та його асистент — то корабельні лікарі. Вони добре знаються на медицині, але не на комп’ютерах. Вважали, що мають зберігати лікарську таємницю — коли вже не пощастило виявити особу воскрешеного. «Травмування психіки» — такий у них аргумент. На «Еврідіці» немає підслуховування, але є центр із пам’яттю, яку не можна стерти. Доступ до нього мають командир, перший інформатик і я. Сподіваюсь, ти не скажеш про це лікарям?
— Не скажу.
— Це б їх засмутило. Вірю, що ти цього не зробиш.
— Хіба вони не здогадаються, коли…
— Не думаю. Лікарі систематично перевіряють стан здоров’я всього нашого екіпажу. Голосування таємне. Голосує рада. З п’яти голосів ти отримаєш три. Я так гадаю. А кажу тобі це вже тепер тому, що ти
