простіше, використовуючи гравітацію гіганта. Адже «Гермес» облетів його так, що колапсар дав йому своїм полем солідний розгін.
Набувши майже світлової швидкості, «Гермес» висунув із бортів впускні отвори струменевих реакторів. Вакуум був такий високий, що тих атомів, які втягались у реактори, не вистачило б для запалення, отож ҐОД збуджував водень упорскуванням тритію, аж поки розпочався синтез.
Колошникові отвори двигунів, досі чорні, осяяв блиск полум’я, що пульсувало щораз сильніше, швидше, яскравіше, аж поки в морок ударили вогняні стовпи гелію. Лазер «Еврідіки» подав кораблеві- розвіднику меншу допомогу, ніж передбачалося проектом, бо один із гіперголових боостерів дав погану тягу і кормове дзеркало відхилилось од курсу. А потім «Еврідіка» щезла, немов усмоктана в небуття, але ҐОД швидко відновив утрати додатковою потужністю, вкраденою у Аїда.
При 99 відсотках швидкості світла вакуум у впускних отворах двигунів густішав, водню було достатньо, тривале прискорення вже збільшувало масу корабля-розвідника дужче, ніж його хід. ҐОД підтримував 20 § без найменших відхилень, але конструкція, розрахована на вчетверо більші перевантаження, не постраждала. Жоден живий організм, більший від блішки, не витримав би власної ваги у такому польоті. Кожна людина важила понад дві тонни. Під таким пресом не можна було б поворушити ребрами, роблячи вдих, і серце розірвалося б, нагнітаючи рідину набагато важчу за рідкий свинець. Однак вони не дихали, і їхні серця вже не билися, хоча ці люди й не померли. Екіпаж спочивав у тому ж рідкому середовищі, яке заміняло йому кров. Насоси, здатні працювати й у стократ більшому тяжінні (звичайно, такого тиску ембріоновані вже б не витримали), перекачували у їхні судини онакс, а серця скорочувалися раз або двічі на хвилину — не працювали, а лише пасивно приводилися в дію припливом життєдайної штучної крові.
У призначений час ҐОД здійснив зміну курсу, й, летячи прямо до коротаційного скупчення зірок галактики, «Гермес» викинув через отвір у носі захисний щит. Він випередив корабель на кілька миль і, ніби завмерши на цій відстані, виконував роль протипроменевої броні. Якби цього захисту не було, то при розвиненій швидкості космічне проміння знищило б надто багато нейронів у людських мозках.
За кормою вже променіла блакитна Альфа. В середині тунельної палуби, в довгій кормі «Гермеса» не запанувала, однак, цілковита темрява, бо ізоляційні шари реакторів давали малесеньку течу квантів, і біля стін жевріло випромінення Черенкова. Ця бліда напівтемрява панувала в позірному безрухові, в ідеальній тиші, й лише двічі крізь масивне вікно перегородки, що відділяла ембріонатор од верхньої рубки управління, сюди проникли гострі, різкі спалахи. Першого разу досі сліпий контрольний монітор захисного щита зблиснув холодною білиною й одразу ж згас. Пробудившись за терасекунду, ҐОД оддав відповідний наказ. Струм повернув важіль, ніс корабля відкрився і бурхнув полум’ям так, щоб новий вистрілений щит замінив розбитий, що його космічний пил умить перетворив на розжарену хмару атомів.
«Гермес» пролетів крізь сонячний фейєрверк, що розтягся за кормою довгим хвостом, і понісся далі. Через кілька секунд автомат урівноважив безладне тремтіння нового щита, щораз рідше блимаючи жовтогарячими контрольними лампочками бакборту і правого борту, ніби чорний кіт по-змовницькому і заспокійливо моргнув жовтими очима до ҐОДа. Потім на кораблі все знову завмерло — аж до наступного зіткнення з метеоритним чи кометним пилом. Врешті, цезієві годинники, блимаючи, подали умовний знак. ҐОДу не треба було дивитися на покажчики — вони були його власними почуттями і він читав їхні показання своїм мозком, який через його трисантиметровий розмір жартуни з «Еврідіки» називали «курячим».
ҐОД стежив за показаннями люменового контролю, щоб не відхилятись од курсу при зменшенні тяги. Приглушені й реверсовані двигуни почали гальмування. І цей маневр пройшов бездоганно: орієнтирні зірки на фокаторах навіть не здригнулись, отож запрограмована поправка траєкторії польоту не знадобилася. В принципі зменшення близькосвітлової швидкості до параболічної, до приблизно 80 км/сек., вимагало простого реверсування тяги, аж поки вона сама згасне від нестачі водневого палива й перейде на гальмування гіперголами.
Проте ҐОД учасно прийняв попередження «Еврідіки» і, перш ніж братися до реанімації, змінив програму гальмування. Сяйво водневогелієвих сопел так само, як і полум’я самозаймистих палив, легко було розрізнити, й тепер для ҐОДа першим законом стала «надзвичайно обмежена довіра до «Братів по Розуму». Він не копирсався в біблістиці, не аналізував сварок між Каїном і Авелем, а просто пригасив струменево- потокові двигуни у тіні Юнони і використав її тяжіння для зменшення швидкості й зміни курсу. Друге газове небесне тіло Дзети допомогло йому перейти на параболічну швидкість, і лише тоді він привів у дію реаніматори.
В той же час ҐОД вислав назовні автомати з дистанційним управлінням, які натягли на сопла корми і носу маскувальну апаратуру у вигляді електромагнітних міксерів. З цього моменту полум’я тяги розмазалося: його радіація була спектральне розсіяна. Найбільш делікатний етап гальмування відбувся на порозі системи Юнони: ҐОД запланував і виконав його вправно, як годилося комп’ютерові останнього покоління. Він просто прорізав «Гермесом» найвищі шари атмосфери газового велетня.
Перед кораблем утворилася подушка розпеченої плазми і, втрачаючи в ній швидкість, ҐОД витиснув із кліматизації «Гермеса» все, на що вона була здатна, щоб температура в ембріонаторі не піднімалася більш як на два градуси. Плазмова подушка вмить знищила захисний щит, який і так був уже непотрібен, і замінила його іншим — він мав захищати корабель від пилу і уламків комет на планетних орбітах. «Гермес» засліпило у вогняному проході, але в тіні Юнони він охолов, і ҐОД переконався, що розжарені хмари, майже протуберанці, викликані гальмівним маневром, опадають відповідно до закону Ньютона на важку планету. ҐОД не лише замасковував присутність «Гермеса», а й замітав усі його сліди. Корабель із погашеними двигунами дрейфував у далекому афелії, коли в ембріонаторі засвітились усі лампи, а головки медикомів зависли над контейнерами, готові до роботи.
За програмою першим мав прокинутись Герберт, щоб, у разі потреби, включитися в операцію, як лікар. Однак цю послідовність було порушено:
біологічний фактор лишався найслабшою ланкою таких складних операцій. Ембріонатор містився на середній палубі і проти корабля здавався мікроскопічною шкаралупкою, оточеною багатьма шарами броні, протипроменевою ізоляцією з двома вихідними клапанами, які вели до житлових приміщень.
Центр «Гермеса», званий «містечком», з’єднувався комунікаційними шахтами з рубкою управління, розділеною на два яруси. Між носовими перегородками тяглися палуби з низкою лабораторій, призначених для роботи як у стані невагомості, так і при гравітації. Ресурси потужності були на кормі — в анігіляційних контейнерах, у недосяжному для людей сидеральному машинному залі й у камерах спеціального призначення. Між зовнішньою та внутрішньою бронею корми були шасі, щоб корабель міг приземлятися на планетах і ставати на вигнуті членистоногі сталеві балки. Посадці мала передувати перевірка витривалості ґрунту, бо на кожну з велетенських лап ракети припадало 30000 тонн ваги. На середній палубі з правого борту було складено розвідувальні зонди і допоміжне оснащення для них, уздовж бакборту — автомати для внутрішнього й зовнішнього обслуговування, здатні вести далеку самостійну розвідку, ідучи по ґрунті чи летячи. Не бракувало серед них також і велетоходів.
Коли ҐОД увімкнув реанімаційні системи, на «Гермесі» панувала сприятлива для операції невагомість. До Герберта повернулись нормальний пульс і температура тіла, але він не прокидався. ҐОД докладно обстежив його і завагався, хоча мав приймати рішення сам. Власне, він не вагався, а порівнював шанси на успіх різних медичних процедур. Можна було почати з реанімації командира Стірґарда або витягти лікаря з ембріонатора і перенести його до операційної. ҐОД учинив так, як людина, котра, опинившись перед вибором, підкидає монету. Коли не відомо, що вибрати, немає тактики, ліпшої за лотерею. Генератор випадкових величин указав на командира, й ҐОД його послухався. Через дві години Стірґард, іще напівпритомний, сів у відкритому ембріонаторі, розірвавши прозору оболонку, яка огортала його голе тіло. Озирнувшись навкруги, він пошукав очима Герберта. Репродуктор щось йому сказав. Стірґард поволі зрозумів, що це механічний голос і що з Гербертом щось сталося. Він спробував підвестись і вдарився головою об кришку ембріонатора — вона була не до кінця відкрита. На мить Стірґардові забило памороки. Першим звуком людської мови, що пролунав у системі Дзети, була добірна лайка. Липка, біла рідина стікала Стігарду з волосся на обличчя й груди. Він рачки проповз уздовж усіх контейнерів із людьми аж до відкритого у стіні люка. Сперся плечима на м’яку оббивку стіни у кутку між порогом і стелею і, витерши молочну рідину, що липла до пальців і повік, окинув поглядом увесь циліндричний ембріонатор. У проміжку між саркофагами з піднятими кришками темніли вже відкриті проходи до ванн. Стірґард прислухався до голосу машини. Герберт, як і решта, був живий, але не прокидався. В цьому не було нічого страшного: всі енцефалографи і електрокардіографи показували норму.
