корекції польоту парові турбіни лишаться майже непомітними навіть при наближенні до Квінти. Хотів підійти до неї з боку Місяця, щоб докладно її дослідити.
Всі вже зібралися у безгравітаційній рубці управління. Рубка нагадувала середину великого глобуса з конусоподібним ухилом, закритим стіною моніторів, з кріслами, до яких людина прилипала. Досить було тільки вхопитися руками за бильце й притиснутись до сидіння, щоб тебе присмоктало. Коли ти хотів устати, слід було різко відіпхнутися. Це було ліпше від ременів.
Отож вони сиділи вдесятьох, наче в малому проекційному залі, а сорок моніторів показували планету, кожен в іншому спектральному діапазоні.
Найбільший центральний монітор міг здійснювати синтез монохроматичних зображень, при потребі накладаючи їх одне на одне. В розривах хмар, розігнаних пасатами й циклонами, ледь вирізнялися сильно розчленовані контури материків. Сяйво, яке почергово фільтрували, давало змогу бачити то поверхню хмарного моря, то поверхню материка.
Водночас усі слухали монотонний виклад ҐОДа. Він повторював останню радіограму «Еврідіки». Б’єла припускав, що, можливо, землетрусами пошкоджено технічну інфраструктуру квінтян. Лакатос і ще дехто обстоювали гіпотезу, що мала назву «натуралістичної». Жителі планети викинули частину океанічних вод у космічний простір, щоб збільшити поверхню суходолу. Тиск океану на його дно зменшивсь і внаслідок цього порушилася рівновага в літосфері. Напір, який ішов ізсередини, викликав значне розтріскування найтонших ділянок океанічного дна. Через це було припинено подальший викид вод у Космос. Одне слово, діяльність планетян викликала катастрофічний рикошет. За іншими думками, ця гіпотеза помилкова, бо не пояснює багатьох явищ. Крім того, істоти, здатні проводити роботи в планетарному масштабі, передбачили б сейсмічні наслідки. За підрахунками, по аналогії із земними, катаклізми в літосфері могли б щонайменше на чверть зменшити об’єм океану. Зменшення тиску, спричинене викидом навіть шести трильйонів тонн води, глобальних спустошень завдати не змогло б.
Контргіпотеза приймала катастрофи «ланцюгово-домінового» типу за небажаний ефект експериментів з погано опанованою гравіталогією. Інші припущення стосувалися свідомої деструкції застарілої технологічної бази, щось на зразок руйнування, непередбачені зміни клімату під час викиду вод у космічний простір або цивілізаційний хаос невідомого походження.
Жодна гіпотеза не змогла об’єднати в собі всі помічені явища так, щоб утворити з них єдине ціле. Тому радіограма, відправлена Бар-Горабом перед самим уходженням в Аїд, дозволяла розвідкмкам будь-які самостійні дії, не беручи до уваги усталених варіантів програму., якщо це буде визнано за необхідне.
ПОЛЮВАННЯ
В афелії Дзети, віддалік од найбільших її планет, Стірґард перевів корабель на еліптичну орбіту, щоб астрофізик.и могли провести перші спостереження за Квінтою. Як в усіх таких системах, у космічному просторі плавали рештки старих комет з відірваними газовими хвостами, пошматовані на застиглі уламки через багаторазове проходження біля Сонця. Серед цих розпорошених брил і згустків пилу ҐОД помітив за чотири тисячі кілометрів об’єкт, не схожий на метеор. Коли його торкнувся промінь радіолокатора, то виявився метал. Об’єкт не міг бути магнітною брилою з великкм умістом заліза — був надто правильної форми. Нагадував нічного метелика з маленьким товстим черевцем і обрубками крил. На чотири градуси теплішик від навколишнього фону, предмет цей не обертався, як годилося б метеорові чи уламкові ядра комети, а летів просто вперед, без слідів тяги. ҐОД оглянув його в усіх спектральних смугах і зрештою виявив причину такої стабільності: слабкий витік розрідженого аргону, через це майже непомітний. То міг бути космічний зонд або малий корабель.
— Упіймаємо цього нічного метелика,— вирішив Стірґард. Отож «Гермес» рушив по траєкторії винищувача, а за милю від об’єкта вистрілив пристроєм з чіпкими лещатами. Лещата широко розкрилися над самим хребтом химерного нічного метелика і схопили його з боків. Інертне створіння поводилось ніби пасивно, але за хвилю його температура зросла і струмінь газу, що бив іззаду, подужчав. Монітор, який пильно стежив за цими ловами, зблиснув знаками запитання.
— Увімкнути енергопоглиначі? — спитав ҐОД.
— Ні,—відказав Стірґард, дивлячись на болометр. Захоплений об’єкт розігрівся до трьохсот, чотирьохсот, п’ятисот градусів за Кельвіном, але швидкість майже не збільшилася. Потім крива температури задрижала й пішла на спад. Упольований об’єкт холонув.
— Яка тяга? — спитав командир. Усі в рубці управління мовчали, переводячи погляд з візуального монітора на бічний, позасвітлової емісії. Світився тільки болометричний.
— Радіоактивність нуль?
— Нуль,— запевнив командира ҐОД. — Витік слабшає. Що робити?
— Нічого. Чекай. Так вони летіли довго.
— Візьмемо це на борт? — врешті запитав Ель-Салям. — Чи, може, спершу просвітимо?
— Не варто. Він уже здихає — тяга в нього спадає і він захолов. ҐОД, покажи його зблизька.
Крізь електронні очі мисливця-пастки вони побачили чорний панцир у віспі ерозії.
— Абордаж? — спитав ҐОД.
— Ще ні. Стукни його зо два рази. Але не сильно. Із середини довгоруких лещат вистромився стрижень. Він методично бив у затиснутий корпус, із якого сипалась окалина.
— Там може бути безударний детонатор,— зауважив Поласар — Я б його все-таки просвітив…
— Добре,— несподівано погодився Стірґард. — ҐОД, проспінографуй його. Два веретеноподібні зонди, вистрілені з носа корабля, наздогнали череватого метелика й полетіли рівнобіжне з ним. Верхні монітори рубки управління ожили, відтворюючи заплутані смуги, пасма, тіні, а водночас із цим по краях екранів вискакували атомні символи: вуглецю, водню, кремнію, марганцю, хрому; ці стовпчики зростали, аж поки Ротмонт сказав:
— Це нічого не дасть. Його треба взяти на борт.
— Ризиковане,— пробурмотів Накамура. — Краще демонтувати на відстані. Командир спитав у ҐОДа.
— Можна,— відповів ҐОД. — Це займе від п’яти до десяти годин. Починати?
— Ні. Розріж йому панцир у найтоншому місці і передай зображення з середини об’єкта.
— Просвердлити?
— Так.
До зондів, що оточували здобич, приєднався іще один. Алмазне свердло не брало.
— Тільки лазер,— вирішив ҐОД.
— Нічого не вдієш. Але—мінімальний імпульс, щоб у середині нічого не розплавилось.
— Ручитись не можна,— відказав ҐОД. — Лазерувати?
— Обережно.
ҐОД утяг свердло. На шерехатій поверхні заряхтіла біла точка, пішов дим, ’а коли хмарка диму розвіялася, у витоплену пробоїну ввійшла головка телеоб’єктива. Стало видно обсмалені труби, що входили в опуклу плиту, а все зображення ледь тремтіло. Озвався ҐОД:
— Увага: згідно із спінографією в центрі об’єкта розташовані ексцитони, а утвори з двох віртуальних квазічастинок стиснули конфігураційний простір Фермі.
— Далі! — поквапив Стірґард.
— Тиск у джерелі енергії — понад чотириста тисяч атмосфер, або квантові ефекти Голенбаха.
— Різновид бомби?
— Ні. Скоріш за все джерело рушійної сиди. Реактивною масою був аргон. Він уже вичерпався.
— Чи безпечно буде взяти це на борт?
— Безпечно. Можна визначити, що сукупність енергії дорівнює нулю. Крім фізиків, ніхто не розумів, що це означає.
— Беремо? — спитав Накамуру командир.
— ҐОД знає ліпше,— усміхнувся японець. — А ти що скажеш?
Ель-Салям, до якого було звернене запитання, на знак згоди хитнув головою. Отож трофей було
