В тридев'ятім славнім царстві,Де колись був Цар-Горох,Є тепер на господарствіМудрий пан, вельможний Ох.Сам той Ох на корх[1] заввишки,А на сажень[2] борода,Знає край і вздовж і вширшки,І кому яка біда.Чи хто правий, чи неправий,Чи хто прийде сам, чи вдвох, -Всіх приймав пан ласкавий,Тільки треба мовить 'Ох'.На зеленому горбочкуСпершу він людей приймав,Потім сів у холодочку,Звідти голос подавав.А як зранку то й до ранкуСтали люди обридать,Ох зробив собі землянку,Оха більше не видать.Але хто те місце знає,Де трухлявий[3] пень і мох,Той приходить і волає[4],Або й тихо каже 'Ох!'Хоч би навіть ненарокомТеє 'ох!' промовив ти,Знай, що вилізе те боком, -Вороття вже не знайти!Бо затягне з головоюТрясовиця моховаІ з душею, ще живою,Під землею похова.Під землею ж там - палати'Де вельможний Ох сидить,Гарні, пишнії кімнати,Срібло-злото скрізь ряхтить[5]; Дорогії самоцвіти,Наче зорі, миготять,Скрізь заморські дивні квіти;По клітках пташки сидять;Золотії грають рибкиВ кришталевих скриньочках;І ведмеді ходять дибкиВ рукавичках, жупанках.Враз тебе там обморочатьБлиск і пахощі міцні,І папуги заторочатьПриказки якісь дивні.І безглузді очі втупитьВ тебе рибка, мов чига...[6]Тут ведмедів гурт обступить,Кожен лапу простяга, - Той бере тебе за руку,Той торкає за плече;Боронь Боже ворухнутись!Кров одразу потече.