Захопивши невагомий контейнер, одягнувши захисний костюм, Джон-Ей зранку вийшов з корабля. Та- Та і п’ять дикунів чекали його на узліссі. Вони повели космонавта вузенькими стежечками через ліс, до міжгір’я. Дійшовши до струмка, Та-Та зупинився.
— Долина Смерті! — коротко сказав він, показуючи в напрямку гір. — Ми далі не підемо…
— Гаразд, — згодився Джон-Ей. — Ви зачекаєте мене тут… Він рішуче ступив у струмок, обережно видряпався на берег.
Накинув капюшон з великими окулярами. Оглянувся.
Та-Та і його супутники замахали руками. Джон-Ей відповів їм таким же рухом і закрокував до гір. Поволі зникала трава, не видно було живих істот. Де-не-де в щілинах між камінням біліли кістки тварин. Нарешті Джон-Ей опустився між двома пасмами скель у глибоку долину. З-за гірського хребта зійшло світило, кам’яні урвища заграли різними барвами. Похмура долина стала схожою на калейдоскоп. Здавалося, тут був музей мінералів… Десь між ними таїлася радіоактивна руда…
Джон-Ей дістав портативний лічильник спрямованої дії і рушив з ним по широкому виступу біля дна долини. Хвилин через п’ять прилад відмітив наявність радіації. Невидимий промінь впирався в підніжжя похилої стіни. Там, між червонуватим камінням, виднілися сіро-руді кульки якогось металу. Джон-Ей, хвилюючись, дістав молоток-автомат, відбив кілька кульок. На розломах вони мали сіро-золотистий блиск. Що ж це таке? Радіоактивний елемент — це безумовно! Але який? Він не схожий на земні актиніди… Гаразд! В космольоті можна проаналізувати! Це удача! Великий успіх!..
Поставивши контейнер на камінь, Джон-Ей за півгодини наповнив його сірими кульками і радісно рушив назад, сповнений рожевих мрій…
…Аналіз був позитивним. Сірі кульки являли собою трансурановий елемент, невідомий на землі. Невелике перебудування структури ядра в установці зорельота давало прекрасне пальне для реактора…
…Два дні Джон-Ей добував елемент. Та-Та і його супутники допомагали носити контейнери від струмка до «Думки».
І ось настав день прощання. Перед тим увечері Джон-Ей сидів біля вогню і знову слухав пісні Ла-ла. Вона співала, а йому ввижалося море на Землі, широкі вулиці Цвітограда, неосяжні степи і веселі гаї Батьківщини. Все тіло й душа були напружені в нездоланному бажанні знайти втрачену Землю…
Він пояснив Та-Та, як з каменів добувати іскри вогню, як зберігати його.
Спливала коротка ніч. Зійшло світило. Зібравшись на галявині, дикуни спостерігали небачене явище. Посланець Небес, Людина згори, Дух, що подарував їм вогонь, помахавши рукою, зник в отворі зорельота.
Спливло кілька тягучих хвилин. І тоді посередині галявини гримнув грім. Вихор гарячого повітря повалив Та-Та і його одноплемінників на землю. В промінні блиснуло велетенське тіло зорельота. Воно, мов метеор, метнулось над лісом і зникло біля сліпучого світила.
Джон-Ей знову повертався у простір, назустріч невідомому, на пошуки любої, дорогої батьківщини…
Храм розуму
…І знову «Думка» розтинала незміряні простори Всесвіту. Тягнувся незміряний час. Кілька разів Джон-Ей сповільнював політ апарата, виключаючи дегравітаційне поле, щоб визначити місцеперебування, але знайомих галактик не було. Розпач і безнадія почали закрадатися в мужнє серце людини. Опустивши руки, Джон-Ей кілька годин сидів непорушно, дивлячись тьмяним поглядом униз. Думки текли в’яло, приходила страшна байдужість. Свідомість закуталась туманом, а з того туману попливли різні галюцинації. Майнула химерна думка: а може, це його дух після смерті витає в просторі? Може, немає вже Землі, людей, а він, один, паче Демон древніх релігій, витає по безодні, шукаючи втрачений рай?..
І раптом щось трапилось. Він не розумів, що саме, але відчув це по самопочуттю, по ходу зорельота. Джон-Ей переміг слабість і поглянув на ілюмінатор.
В одному місці простору зорі щезли. Там було якесь тіло. Що ж саме?
Джон-Ей подивився на лічильник. «Думка» пересувалася в просторі з нікчемною швидкістю — кілометрів два на годину. Що трапилось? Хто зупинив хід зорельота, який пролітав двісті п’ятдесят тисяч кілометрів на секунду?
Здавалося, ніби якісь пестливі, добрі руки вели «Думку» в певному напрямі. Тіло, яке закривало зорі і галактики, наближалося. Воно слабо просвічувалось. Крізь нього виднілися ледве помітні тіні, незрозумілі обриси.
Створювалось враження, ніби у просторі виникла стіна з якоїсь дивної речовини. В напівпрозорій стіні з’явився отвір. Там переливалася блакитна мла. «Думка» повільно ввійшла в гігантський отвір і зупинилась.
Зорі зникли за ілюмінатором. Навколо розстилався лише блакитний морок. Потім з усіх боків ринуло море світла, і Джон-Ей з подивом зрозумів, що він потрапив на якесь велетенське космічне тіло штучного походження. Все: стіни, стеля, підлога в приміщенні — переливалося в променях світла рожевими іскрами, створювало ефект примарності всієї будови.
Але якими мусять бути істоти, що створили такий корабель? Звідки вони? Якого світу?
Джон-Ей рішуче підвівся і рушив до виходу. Треба зустрітися з господарями негайно. Боятися нема причин. Адже вони, очевидно, спеціально зупинили його корабель і завели в шлюз. Штурман перевірив склад повітря поза «Думкою». Це був майже чистий кисень з відчутною долею озону. Багато молекул мали ознаки радіоактивності. У будь-якому разі, таким повітрям дихати можна.
Джон-Ей вийшов з космольота і вражено зупинився. Приміщення, в яке потрапила «Думка», здавалося таким грандіозним, що його можна було порівняти хіба тільки з розмірами ангара, де стояв Залізний Диктатор.
Але де ж господарі цієї споруди? Куди вони летять?
Відповіді не було. В приміщенні стояла абсолютна тиша. Тільки десь далеко-далеко, ніби в безкінечності, чулася низька музикальна нота. Джон-Ей ступив кілька кроків від зорельота. Його кроки відгукнулися луною під куполом приміщення. Джон-Ей зупинився і раптом здригнувся. Прямо перед ним з’явилися дві високі постаті в матових рожевих плащах. Серце Джон-Ея затріпотіло. Нарешті! Вони схожі на людей. Ніжно-жовте довгасте обличчя, довге чорне волосся кучерями спадає до спини, великі променисті зелені очі дивляться дружньо і уважно. Тільки голова цих людей незвичайно широка та ясне чоло — дуже високе. У погляді істот, в зовнішньому вигляді відчувалась величезна інтелектуальна сила.
Кілька секунд господарі розглядали Джон-Ея, потім взяли його під руки і, дружньо посміхаючись, легко підняли в повітря. Джон-Ей здивовано озирнувся. Вони летять?.. На чому? Адже немає ніякого літального апарата!
Справді, вони летіли, ніби в казці. Ось стіна. Мов у сні, вони проникли крізь стіну і опинилися в невеликому сферичному приміщенні. Від низу до верху по стінах повзли химерні рослини синього кольору з рожевими квітами, схожими на квіти троянди.
Джон-Ей не міг отямитися від подиву. Як поводити себе? Як порозумітися з цими надлюдьми?
Один з господарів вказав рукою. Джон-Ей здивовано поглянув у той бік і знизав плечима. Там нічого не було. Господар ще раз повторив жест. Тепер Джон-Ей помітив якусь подобу прозорого стільця. Він обережно сів на нього і втомлено випростався. Господарі сіли напроти, один з них пильно подивився в очі космонавту. І тоді почало діятись несподіване. Прямо перед Джон-Еєм спалахнуло рідне Сонце. В темному небі швидко пливла блідо-зелена зірочка. Це була Земля. Вона наблизилась, перетворилася в диск. Проступили обриси океанів, материків… Джон-Ей не витримав. Його серце переповнилось почуттям. Він розпростер руки і кинувся прямо в чорну прірву, назустріч чудесному видінню…
Господарі підхопили космонавта на руки. Все його тіло здригнулося від хвилювання. Заспокоївшись, Джон-Ей знову сів на стілець.
Він уважно оглянув господарів, особливо їх обличчя. Було ясно, що організація цих істот набагато вища, ніж у людей Землі. Про це свідчили розміри голови і довгі чутливі пальці рук. Але як же порозумітися з
