вихованці… Він бачив дні, коли його називали Великим Здрайцею.
І навіть зараз холодний піт виступав на його чолі, коли згадував він цю ніч і вічність, що пішла за нею, впродовж якої пекло вирувало всередині в нього, вимагаючи данини, вимагаючи душ людських, змушуючи спустілу рівнину палахкотіти кіптявим полум’ям, а гордовитий профіль на місячному диску презирливо посміхався - жартуєш, дияволе, не витерпиш!..
Він витерпів.
Він помер.
Катари - «чисті» й справді прогавили багато чого - вони тільки не замислювалися над тим, що час байдужий для мертвих і ненароджених, вони просто не знають, що це таке - час людський, і, відроджуючись, душа плутає в нестямі «вчора», «сьогодні» і «завтра». Жив сьогодні, а жити будеш учора, і кому що до того?! Адже саме так і жив Самуїл-турок, Самуїл-баца, почавши новий відлік задовго до ночі на шафлярському цвинтарі, коли злодії-Івоничі вчепляться у Великого Здрайцю над домовиною батька свого.
Що таке час?
Скажіть, хто знає…
Ось він, грудка м’якушки, що була дияволом у береті та злодієм із Шафляр, ось він, шматок хліба, і чи є для нього минуле, сьогоденне та майбутнє?
Старий стомлено здер берета й витер ним спітніле обличчя.
Там, у тумані, зникли діти його серця, діти його таланту, паростки його стовбура, плоть від плоті душі його - і як тепер вестиметься їм у житті, не знав ніхто, зокрема й старий Самуїл, котрий знову починав забувати, що колись його називали Великим Здрайцею, як не пам’ятав він цього впродовж усього свого життя, із яким прощається оце зараз.
Тільки тепер, у ці неможливі хвилини між «так» і «ні», він усвідомив із доконаністю завершення: у відпущені йому роки Самуїл-турок прагнув відшукати, повернути, знову відчути поруч ті нещасні душі, котрі один раз уже були часткою його.
Частиною довгого та безнадійного життя Великого Здрайці, яке все-таки закінчилося.
Дотягтися пощастило до деяких. Але тим, кого він зумів знайти, Самуїл подарував усе, що мав сам: дивовижний диявольський дар, велику спокусу й тендітну можливість колись вирятувати його, батька Самуїла, шафлярського злодія, Півняче Перо - а разом із ним і самих себе!
Тоді він не знав, навіщо вештається по світу, яким чуттям знаходить серед безлічі людей знайомий погляд, що обпалює душу; хто вони, ці найди, і чому саме вони… Але пройти мимо Самуїл-баца не міг.
…Він сидів на могильному горбику серед хлібних фігурок і дивився в туман - у хитку завісу хвилин між ніччю й ранком, між життям і смертю, у туман, куди пішли, де танули й зникали прийомні діти Самуїла-баци з Шафляр.
Примечания
1
Пся крев - досл. «собача кров» (польська лайка).
2
У шістнадцятому столітті в Польщі, а пізніше в Речі Посполитій, було скасовано дворянські титули (князь, граф тощо), але вони зберігалися в традиційних мовних формах та у неформальному спілкуванні).
3
Здрайця - по-польському те саме, що й давньоєврейське «Сатан», тобто Сатана: Перекинчик, Зрадник, Супротивець.
4
Гуралі - вільні горці Підгалля, чий побут у рідних горах був схожий на побут запорозьких козаків.
5
Ксьондз - священнослужитель.
6
Трейтор (англ.) - зрадник.
7
В ім’я отця і Сина і Святого Духа (лат.).
8
Амінь (лат.).
9
Казимеж - квартал у Кракові, відомий своїми закладами для розваг.
10
Пахолок - слуга.
11
Холопка - кріпачка (польск.).
12
Дага - коротка шабля для рукопашного бою.
13
Кобеняк - плащ із каптуром.
14
Каштелян - сановник, член сенату, призначений королем для керування містом.
15
Apage, satanas! - «Згинь, Сатано!» (лат.).
16
Карабеля - польська шабля.
17
Бровар - броварник (пивовар).
18
Гута - скляний завод.
19
Провінціал - керівник католицьких монастирів у провінції, наставлений Ватиканом.
20
Солтис - старійшина, шанований чоловік, якому підкорялися на великій території; щось на кшталт неофіційного голови клану, надто у войовничих горян - гуралів.
21
Староста - знатний шляхтич, призначений королем для керування певною територією (староством). Довічно користується доходами з цього староства.
22
Кварцяное військо - військові частини, що наймалися на четверту частину (кварту) доходів із королівських земель і маєтків.
