Частина друга
ЛАБІРИНТ
ВЕЛИКИЙ ІСПИТ
Коханому батькові Мнезарху — від сина Піфагора вітання.
Маю можливість і одразу пишу тобі листа. Знаю, що він до тебе потрапить, бо передаю людиною надійною. Це старий вояк з Афін, він був у вавілонському полоні, тепер втік і мандрує додому. Людина сувора, але чесна. Пригости його, нагодуй, допоможи.
Зі мною все гаразд. Гризе мене одна бентежність — що не попередив тебе про свою втечу з Самосу. Проте ти сам зрозумієш, що я інакше не міг. Ти б зупинив мене, а надто мати, тоді моя заповітна мандрівка хтозна-коли б здійснилася. Гермадамасові передавай моє найщиріше, найпалкіше вітання. Його настанови, його лист і гроші допомогли.
В путі все обійшлося гаразд. Правда, я занедужав трохи, тому мене висадили неподалік від Тіра. Доля закинула мене туди, де мене матінка народила під час ваших мандрів, отож було вельми приємно познайомитися з цією древньою землею. Тут я здибав вірного друга Роама. Він літній вже чоловік, іудей, гаряче вірить в свого бога Яхве, зневажає олімпійців, проте людина великих чеснот і щирого серця. Помоліться за нього богам, він не один раз став мені у пригоді.
Деякий час я жив у його матінки. Вона поставила мене на ноги, ходила за мною, як за своєю дитиною. Я познайомився з життям невідомого для мене народу. Знаю про їхню віру, походи, прадавні перекази. Багато чого мені не до вподоби, зате я збагнув, що ясні серця є в кожному народі, і доброта не залежить од віри.
Я познайомився з сідонськими жерцями, ми їздили туди з Роамом у великі торговельні дні. Мене зустріли суворо, але зм’якшилися, коли довідалися, що я прагну стати філософом. Я розповів їм про Ферекіда, про Фалеса, про орфічні містерії.[19] Побачив їхні храми, богів, дивився ритуали богослужіння. Та нічого нового не відкрив для себе. Ті ж самісінькі культи, що й в Елладі, лише переінакшені на чужоземний лад. Туманні символи, дуже криваві, поклоніння силам природи в образі бика, посвята кров’ю, суцільна таємничість, хоч мені здається, що втаємничувати їм нічого. Втім, може, я помиляюся. Можливо, в них є ще якісь глибші таємниці, які вони тримають лише для себе.
Так минуло два роки, нарешті я домовився з господарем єгипетського корабля, що вирушає до Канопського гирла в Нижньому Єгипті. Господар спочатку не хотів брати мене, незважаючи на добрі гроші, що я пропонував. Врешті я показав листа до Амазіса, царя єгипетського, і він полагіднішав. Все йде гаразд, завтра відпливаємо. Я закінчую листа. Дуже сумую за вами, сниться мені часто наша мила хатина, і берег морський, і ваші кохані лиця — твоє і мамине. Та веде мене сила велика, веде все далі й далі. Мушу дізнатися про тайну буття до кінця й лише тоді вернуся додому.
Як побачиш Наріссу, то, будь ласка, передай їй моє вітання. І ще скажи їй, батьку, так: не може хмара зупинитися, а тим більше — повернути назад. Вітер жене її далі й далі. Хай вона не чекає тіні від тієї хмари, що зникла за обрієм. Хай будує надійну будівлю, де для неї буде тінь і спочинок. Помічники знайдуться, так і скажи, татку. І ще скажи — хай згадає свій сон: сліди ведуть далеко, їй не наздогнати. Вона знає, про що мовлю.
Оце і все. Цілую матір, обнімаю тебе, шлю разом з листом свою щирість, свою любов.
Ваш вірний син Піфагор.
Ще одне слово: не пиши мені відповіді, бо не знаю, де й коли буду. Як трапиться нагода — сам напишу тобі або Гермадамасові. Не турбуйтеся, покров Істини обереже мене серед негоди.
Дорогому учителеві Гермадамасу — від Піфагора вітання.
Ти, певне, вже знаєш, коханий учителю, що зі мною все гаразд. Три місяці тому я написав батькові листа і передав вірною людиною. Певен, що той лист вже добувся Самосу і ти заспокоївся щодо моєї долі. Можу лише додати, що не все так, як писано в тім листі. Ти збагнеш, що інакше я не міг повідомити, батько й мати не здатні пережити того, що сталося зі мною.
Можеш помолитися богам, Гермадамасе, за того доброго купця, з яким домовлявся про мене. Його вже нема, пропав і корабель. Незабаром після відплиття з батьківщини нас полонили пірати. Купець загинув, захищаючись, а я довгий час перебував на кораблі розбійницькому. Отже, звідав, що таке ганьба, рабство, тяжка праця гребця. Не можу описати всього, що пережив, скажу лише, що звільнила мене і товаришів з неволі велика буря. Розбійницький корабель затонув, ми врятувалися майже чудом.
Не слід про це повідомляти батькам. Чуєш, Гермадамасе? Хай для них все буде гаразд. Хай вони — та й всі інші — вважають, що Піфагор мандрує в чужинських краях під надійною рукою богів. Воно так і є, я теж вірю в невразливість людини, котра мужньо йде навстріч небезпеці, але нема над таким шукачем спокійної запони. Чим швидше йде корабель по морю, тим вищі, яріші буруни перед ним виникають… То, певно, закон прагнення.
Єгипетський корабель, про якого я згадував у листі до батька, доправив мене в Нижній Єгипет. Так я потрапив до Геліополіса. Неодноразово мене затримувала сторожа, та лист до Амазіса рятував. Ще раз дякую тобі за нього, мій найдорожчий учителю!
Тепер я перебуваю в геліополіському храмі, присвяченому богові сонця Ра. Я вільно ходжу довкола, розглядаю скульптури, читаю священні таблиці, на яких тексти висічено двома мовами — єгипетською і еллінською. Проте жерці насторожені й нелюб’язні. Вони ставляться до мене дуже суворо. Навіть лист до Амазіса не допоміг. Старший жрець сказав: «Не відаємо, що тобі відповість Амазіс. До того часу таємниці наших храмів для тебе закриті».
Терпітиму, віритиму в добру зірку. Лишайся здоровий і щасливим, мій коханий учителю.
Твій вірний учень
Мій любий синку Піфагоре!
Скільки сліз виплакала мати, не опишу того. Про себе не хочу говорити, негоже чоловікові розкривати свої почуття. Та ти сам збагнеш, що батьківське серце — відкрита рана.
Проте все забулося, минулося. Ми мали від тебе вісточку, то й сонце виглянуло з-за хмари, мати весела, сподівається ще колись тебе побачити — щасливого й мудрого. Хай боги збережуть тебе в чужинському краю!
Ти просив, щоб я не писав, бо не знати, де ти будеш. А я пишу тому, що трапилася химерна пригода. Тиран Полікрат, як дізнався, що ти втік, зовсім сказився. Лютував, погрожував, злився. Та врешті минув час, я подарував йому кілька найкращих своїх виробів, і він заспокоївся. А оце недавно, почувши, що ти добувся Єгипту, він написав листа Амазісу, в якому просить допомогти тобі. Пише, що ти маєш неабиякий талант до філософії (чуєш, він навіть твоє визначення пошуку софії-мудрості вживає), що можеш прислужитися великому знанню. Що з ним сталося — не відаю. Може, хоче здаватися в людських очах великодушним і милостивим правителем? Та хай як собі знає, а я радий, що доля повертається ласкавим лицем до тебе. То й
