А вогонь з ревом охопив невелику будівлю, перемелював у іскристій пащі сухі стіни, перекидався на високі кипариси та оливи, і той рев зливався з ревищем юрби. Піфагор зачаровано прислухався до тих буряних звуків, затуляючись полою тоги від жару, усміхався.
— Яка сила! Яка мелодія! І тут музика, мелодія гнівної стихії!
— Де ж ти, незрівнянний учителю? — знемагав від злобної насолоди Кілон. — Ти проповідував свободу — я дарую її тобі! Та й за одним разом ми звільнимося від тебе, від твоєї моральної деспотії! Лети на небеса, божественний Піфагоре! А-ха-ха-ха! Ха-ха-ха!
Сміялася вулиця, сміявся вогонь, а Піфагор вже не чув нічого. Лише очі Амадіс виростали перед ним з невідомості, з безодні, що охоплювала його, пломеніли голубим полум’ям трепетні руки коханої, що простягалися назустріч йому.
— О мій Озірісе! — чулося йому нечутне слово. — Ти воскресаєш, ти повертаєшся?
— Учителю! — хрипів Мілон, задихаючись від диму, — де ти, поспішай! Ще можна врятуватися! Я не бачу тебе…
Піфагор мовчав. Останнім зусиллям відганяв хвилі непритомності, слухав страхітливий ураган вогняної мелодії.
— Чому мовчиш? — знемагав Мілон. — До мене!.. Сюди!..
Піфагор оглух, осліп. Очі Амадіс розширилися, заповнили світ, нескінченність. Стали безоднею. Безодня кликала, манила, обіцяла.
— Амадіс, — простогнав Піфагор.
Він ступив у безодню…
Полум’я вже сягало неба…
1
Аїд —
2
Піфія —
3
Олімп —
4
Гіматій —
5
Містерія —
6
Борей —
7
Тартар —
8
Фаетон —
9
Гема —
10
Драхма —
11