Одного разу Емма вирішила зварити з мене зупу.
— Зупа з мене, це щось фантастичне! — сказав я.
— Умгу, — відказала вона і поставила воду на вогонь.
Коли в баняку завирувало, вона акуратно обібрала мене зі всього зайвого, причесала, виполоскала і кинула в окріп.
Гарячі бульбашки припали до мене в одну мить, наче п'явки, і обліпили геть усе тіло, але я не боронився, бо розумів, що саме так і треба.
За півгодини в окріп попала морква, петрушка, цибуля, ложка солі і перцю, лавровий листочок і ще якісь приправи.
— Як ти ставишся до клюсок? — спитала Емма.
— Давай, — гукнув я.
І посипались на мене клюски, мов дощ.
Десь за півтора години я відчув, що вже зварився, почав кричати, верещати і пищати, але Емма чомусь не підходила, а тим часом дорогоцінний росіл, що набрав неповторного смаку моїх розкішних секрецій, усе википав і википав, і вже ярина, припавши до дна, пригорща і надала неприємного присмаку, аж я мусив затулити носа.
Це було жахливе неподобство і я щиро обурився, на що одна цибулина — яка вже цілу годину кокетувала зі мною — відказала, що вона нічого іншого й не чекала від цієї Емми, бо, виявляється, вона зіпсувала вже не одну зупу своїм недбальством, а зелений трафікатор, який саме пропливав повз нас, повідомив, що Емму в цей час, о Боже! в цей час, о горе! в цей час, нещастя моє! тарабанить листоноша, котрий приніс пакунок — і це особливо прикро — на моє ім'я.
— А що в пакунку? — спитала цибулина і, не чекаючи відповіді, розповзлась, як галамадзя, жах якийсь.
— В пакунку була незаконна дитина адресата, — пояснив колись зелений трафікатор, а тепер уже блідожовтий мармуляк. —
— З листоношею?! — обурився я. — Не дозволю!
По тих словах я ухопився за край баняка і вистрибнув з нього, мов чорт з конопель.
Те, що я побачив, дещо мене ошелешило, бо з тої позиції, яку зайняла парочка, випливало, що зовсім не листоноша тарабанить Емму, а скоріше навпаки — Емма тарабанить листоношу.
І це мене відразу заспокоїло.
Я повернувся у свій росіл, перед тим доливши до нього води і зменшивши вогонь.
Коли я буду готовий, охоче їх покличу.
— О'кей, — буркнув ліловий пунделяк і почав ґвалтувати клюску.
Але мені від цього легше не стало.
Кохання з Еммою
Коли Емма хотіла зі мною кохатися, то, роздягнувши мене, кидала в пральку і довго прала, шурувала, викручувала, аж я ставав таким білим, як Білий дім, ще й, падлюка, крохмалила, бо як би ще не крохмалила, то вже чорт з ним, а то після цього крохмалу я весь хрумтів, як новий карбованець.
Що не ворухну рукою, чи вухом, то хрум-хрум, що не шморгну носом, то знову хрум-хрум так, якби не мав що робити.
Потім мене мастила різними кремами, спочатку суничним, далі полуничним, потім цим, як його, а тоді у всі діри затовкала збиті вершки, що я аж задихався.
Але то ще був не кінець, бо посипала мене меленими горішками, цукатами, чоколядою і поливала густелезним, як ліс сиропом.
Я лежав на столі, як святковий пиріг, аж самому хотілося кавальчик.
Емма кружляла навколо мене й прицмокувала, не знаючи з якого кінця підступити, такий я був красивий і пахнючий, і вона так кружляла, кружляла, дз-з-з-з, кружляла, кружляла, дз-з-з-з, кружляла, а я всюди, всюди, ну, геть усюди був аж такий, що просто язика можна проковтнути, ясно, що вона бідна просто не знала, що має робити, аж всіма соками сходила, аж стогнала і ніжкою дриґала.
І ось, коли вже нарешті знаходила з якого кінця до мене підступити і підступала, то — о горе! о лишенько! — всі ті чортові креми, всі ті мастила скисали, вурдилися і сповзали з мене, як сніг з горба, просто жах якийсь, вся її робота слону під хвіст, але я тут ні при чому, сама винна.
Я йшов знову у лазничку і пірнав у ванну, і плив, плив і плив доти, доки мене не звертали прикордонники, вони вимагали паспорт, а я кажу: подивіться, я ж зовсім голий, а вони твердять одне:
— Граніца на замкє і враг не прорвйотся.
Мусив я плисти назад, добре, що людей на березі не було, бо я інакше б боявся вийти з води наголяса.
А Емма вже тут як тут, зустрічає з рушником, витирає, питає, чи не застудився, скидає з мене медуз, до яких мене жахливо як ревнує і веде в покій, кладе в ліжечко, накриває ковдрочкою, каже люлі-люлі і дає мені посмоктати свій мізинець.
Але легше мені від того не стало.
Парк культури і відпочинку
а то якось подалися ми з Еммою до парку і побачили що там у літньому театрі йде якийсь концерт правда глядачів не було ні душі але артисти все одно виступали бо мали такий наказ а наказів не обговорюють
ну ми з Еммою зайняли перший ряд і почали дивитися
артисти зраділи коли нас побачили і всі висипали на сцену й почали теж на нас дивитися а один навіть показував рукою і все кричав ух ти ух ти аж поки нарешті не вийшов швейцар із лампасами і оголосив початок концерту тоді артисти поховалися за лаштунками і тільки носи повистромляли
швейцар тупнув ногою знялася хмара пилюки і він оголосив виступ першого секретаря КПУ
вийшов перший секретар зі своїм портретом вклонився і сказав — а зараз я з'їм свого портрета
давай кивнув я
він накинувся на портрета наче б це був налисник і уплів його за милу душу
ми заплескали він вклонився і зник
знову вийшов швейцар і оголосив виступ другого секретаря
вони не тільки нами керують пояснив швейцар але у вільний від роботи час разом із мистецтвом знову служать народові
служи — гаркнув швейцар і другий секретар ставши на задні лапи почав вірно служити за що й дістав свинячу кістку
а зараз сказав швейцар виступає заслужений розкрадач Державного майна міністр торгівлі
міністр поклав до одної кишені гаманець а вийняв з другої а Потім висипав гроші з гаманця до кишені і вийняв дулю було Дуже смішно швейцар аж тіпався зі сміху міністр узяв молоток і Постукав себе по голові — пусто! — виголосив він і на підтвердження своїх слів навіть зняв голову з плечей та показав нам що там і справді пусто але й цього було йому мало і він Подав голову нам щоб ми помацали і пересвідчилися що вона зовсім безнадійно пуста після чого міністр знову насадив її на Плечі і став виймати з вух різні там сукні джинси сорочки і все це з закордонними наліпками
швейцар сказав хватить чудити наступний номер наступним номером з'явився міністр охорони здоров'я і вивів за собою цілу зграю веселих та сумних карликів у формах штатних кагебістів
спочатку їх вишикував в одну шеренгу і наказав порахуватися на «перший-другий» а тоді другим номерам вийти вперед і знову порахуватися і знову другим вийти вперед і так він їх ділив і ділив що з
