…славетний ясеневий гай. — «Ешгольц» (нім.) і означає «ясеневий гай».
23
Отто, Шарлемань. — Характерна для Гессе гра в імена. Учні, що покинули Касталію, наділені іменами імператорів раннього середньовіччя. Шарлемань — пофранцузькому ім’я Карла Великого; що ж до імені Отто, то це звичайнісіньке німецьке ім’я в поєднанні з Карлом Великим викликає в пам’яті численних Оттонів на імператорському троні, що дали ім’я Оттонівській добі (X–XI ст.).
24
Друже (лат.).
25
Гравці (лат.).
26
Карло Ферромонте — італійська форма імені й прізвища Карла Ізенберга, німецького музикознавцяфольклориста, друга й родича Гессе. Як визнавав сам письменник, в образі Ферромонте більше портретних рис, ніж у будьякому іншому образі роману.
27
…річеркари Фробергера… — Річеркар — музичний твір поліфонічної будови, поширений у західноєвропейській музиці XIV–XVII ст. Фробергер Йоганн Якоб — німецький композитор і органіст XVII ст. Всі прізвища композиторів у романі — справжні.
28
…думав стати мандрівним музикантом і грати на весіллях… — Образ убогого музиканта, який ще з часів шубертівського «Лірника» органічно ввійшов в образну систему німецької романтичної традиції, виношував у своєму серці сам Гессе в часи оповідань про Кнульпа (див. передмову). Таким чином, ця фраза Магістра музики містить у собі прощання Гессе з меланхолійнобезвідповідальною мрією, що колись була близька йому самому.
29
Служник (лат.).
30
Він хотів виступити в ньому в ролі швабського теолога… — Цей життєпис, що переносив касталійську проблематику в умови пієтистської Швабії першої пол. XVIII ст., Гессе почав писати в 30 ті роки, але не докінчив; виданий він посмертно 19р. Син ремісника Кнехт, що успадкував від батька чуттєвомистецький музичний хист, а від матері — смак до теологічної «духовності», шукає справжнього служіння духові, вивчає теологію і зазнає на собі великого впливу особистості Бенгеля (див. наступний коментар), проте стомлюється від інтелектуалізму й тужить за музикою, за скромною предметною творчістю.
31
Інь і Ян — давньокитайський символ двополярності буття. Ян — позитивний полюс (небо, тепло, чоловіча основа), Інь — негативний полюс (земля, холод, жіноча основа). Обидва вони неминуче пов’язані один з одним. Початковий зміст обох слів — означення двох схилів горн: сонячного й тінявого.
32
«І цзін» — пам’ятка давньокитайської прози (І тисячоліття до н. е.). Це оракульська книжка, призначена для ворожіння по «гуа», тобто по кресленнях, що складаються з трьох ліній — цілих або уривчастих. Ціла лінія символізує Ян, уривчаста — Інь. Одна з восьми комбінацій означає відповідно небо, землю, грім, воду, гору, вітер, вогонь, водоймище. Комбінуючись по дві, триграми складаються в шістдесят чотири гексаграми, кожній з яких відповідає афористична словесна формула більш чи менш загадкового змісту, що вимагає особливого тлумачення (на зразок тих, що фігурують у Гессе). Особливу цікавість до «І цзін» виявляв відомий швейцарський психоаналітик Карл Густав Юнґ (18– 1962), що вплинув на творчість Гессе. Юнґ добачав у кресленнях і висловах давньокитайської книжки фіксацію споконвічних структур людського несвідомого творення (так званих архетипів). Неважко добачити подібність між принципом «І цзін» та ідеєю гессівської «Гри», що також являє собою калейдоскоп символів.
33
«Ші цзін» («Книга пісень») — класична антологія давньокитайської пісенної лірики, яку, за переказами, склав сам Конфуцій.
34
