брига?
Настала ніч. Серп молодика сховався водночас із останнім променем сонця. Глибока пітьма огорнула море й острів. Густі хмари, що нависли над обрієм, не пропускали світла. З настанням ночі вітер стих зовсім. Жоден листок не ворушився на деревах, жодна хвилька не набігала на піщаний берег моря. Корабель, ідучи з погашеними вогнями, також потонув у темряві, і якщо він і далі наближався до острова, то визначити це не було вже змоги.
— Ет, хто його знає, — сказав Пенкроф, — може, завтра вранці від цього клятого корабля й сліду не залишиться?..
Ніби у відповідь на його слова в морі злинув яскравий спалах, а за мить пролунав потужний гарматний постріл.
Отже, озброєний гарматами корабель залишився в бухті.
Між спалахом світла й звуком пострілу минуло шість секунд.
Таким чином, бриг перебував на відстані однієї з чвертю милі від берега.
І тієї ж секунди до колоністів долинуло гримотіння й скрегіт ланцюгів, що їх спускали через клюзи.
Корабель став на якір навпроти Гранітного палацу!
РОЗДІЛ II
Тепер не залишалося ніяких сумнівів щодо намірів піратів. Вони стали на якір так близько від узбережжя, що, звичайно ж, завтра вранці сподіваються пристати на човнах до берега!
Сайрес Сміт і його друзі були готові діяти сміливо й рішуче, проте не забували й про обережність. Вони ще могли розраховувати, що пірати не відкриють їхньої присутності, якщо обмежаться дослідженням самого узбережжя і не пробиратимуться в глиб острова. І справді, можна було припустити, що вони спинилися під островом, аби набрати прісної води, і, знайшовши її біля гирла річки Вдячності, не стануть підніматися вгору проти течії й не помітять ні містка, прихованого за коліном річки на відстані півтори милі від її гирла, ні господарювання людей у Комині.
Але навіщо вони підняли на щоглі чорного прапора? Навіщо їм було стріляти з гармати? Було то просто фанфаронством чи частиною церемоніалу, який означав, що вони проголошують себе володарями острова? Сайрес Сміт знав тепер, що пірати озброєні, як то кажуть, до зубів. Що ж моглл протиставити колоністи піратським гарматам? Лише кілька рушниць!..
— Хай там як, — зауважив Сайрес Сміт, — ми недосяжні для піратів. Вони не можуть знати про отвір колишнього водостоку, — він густо поріс очеретами і травою, — а не знаючи про його існування, не можна й пробратись до Гранітного палацу.
— Гаразд! — вигукнув Пенкроф. — Але наші городи, пташник, наш загін для худоби?! Адже вони все можуть зруйнувати за кілька годин!
— Усе, Пенкрофе, можуть зруйнувати, — відповів Сайрес Сміт. — І ми нічим не спроможні завадити їм!..
— Усе залежить від того, скільки їх на кораблі, — зауважив Гедеон Спілет. — Якщо не більше дюжини, ми зможемо зупинити їх; якщо ж чоловік сорок — п’ятдесят чи навіть більше!..
— Пане Сміт, — сказав тоді Айртон, підходячи до інженера, — я маю до вас прохання!
— Яке, друже?
— Дозвольте мені підпливти до брига і вивідати, скільки на ньому команди.
— Але ж, Айртоне, ви ризикуєте життям… — вагаючись, відповів Сайрес Сміт.
— Ну то й що, пане Сміт?
— Це набагато більше, ніж виконання обов’язку.
— А я й хочу зробити більше, ніж за обов’язком! — відповів Айртон.
— Ви попливете до брига на пірозі? — запитав Гедеон Спілет.
— Ні, пане, я добиратимуся вплав. Пірога не пропливе так непомітно й тихо, як плавець.
— Чи знаєте ви, що бриг стоїть на якорі за милю з четвертю від берега? — запитав Герберт.
— Я добре плаваю. — відповів Айртон.
— Повторюю: ви ризикуєте життям! — вигукнув інженер.
— Не має значення, — відповів Айртон. — Пане Сміт, я прошу вашого дозволу, як милості. Можливо, це поверне мені почуття власної гідності, дасть змогу поважати самого себе!
— Гаразд, Айртоне, — відповів інженер, відчуваючи, що відмова безконечно засмутила б колишнього злочинця, а тепер чесного чоловіка.
— Я проведу вас, — сказав Пенкроф.
— Ви не довіряєте мені? — швидко запитав Айртон. І стиха додав: — На жаль, я заслужив це!..
— Ні! Ні! — гаряче заперечив Сайрес Сміт. — Ні, Айртоне! Пенкроф вам довіряє! Ви неправильно витлумачили його слова!
— Авжеж, — сказав моряк. — Я пропоную Айртону провести його тільки до острівця Порятунку. Може статися, хоч це й малоймовірно, що там висадився хтось з отих негідників, і, звісно, двоє чоловіків краще за одного завадять їм підняти тривогу. Я почекаю Айртона на острівці, а до брига він попливе один — він сам так захотів.
Почувши це пояснення, Айртон заспокоївся і став готуватися до експедиції. Його план був відчайдушний, але завдяки темній ночі міг завершитись успішно. Допливши до корабля, він мав тихенько причепитися до ватерштагів чи завант-путенсів і визначити кількість піратів, а може, і їхні наміри.
Айртон і Пенкроф разом із рештою колоністів спустилися до берега. Айртон роздягся й натер тіло жиром, аби менше допікав холод, — температура води лишалася ще низькою, а він передбачав можливість кількагодинного перебування в морі.
Пенкроф і Наб пішли тим часом по пірогу, прив’язану за кількасот кроків угору проти течії річки Вдячності, й, коли вони повернулися, Айртон був готовий вирушити в дорогу. Йому на плечі хтось накинув теплу ковдру, і, бажаючи щастя, колоністи потиснули товаришеві руку.
Айртон і Пенкроф сіли в пірогу.
О пів на одинадцяту обидва зникли в темряві.
Колоністи вирішили зачекати їх у Комині.
Пірога швидко перетнула вузьку протоку і пристала до острівця. Пенкроф і Айртон висадилися дуже обережно, побоюючись, що на острівці могли з’явитися пірати. Проте, оглянувши місцевість, вони переконалися, що острівець безлюдний. У супроводі Пенкрофа Айртон швидко перетнув пішки острів, лякаючи на ходу морських птахів, які позасинали в розколинах скель; потім, не вагаючись, стрибнув у море і поплив до корабля, на борчу якого щойно загорілося кілька ліхтарів, указуючи на його розташування.
А Пенкроф сховався серед берегових скель і став чекати на повернення товариша.
Тим часом Айртон плив до корабля, тихо розтинаючи могутніми помахами рук водну гладінь. Голова його ледь виступала над поверхнею води, а уважні очі невідривно стежили за темним корпусом судна, що кидало жовтаві відблиски на море. Айртон думав лише про одне: будь-що виконати свій обов’язок; він немов забув про небезпеку, що чекала його на борту брига, та про акул, які нерідко з’являлися поблизу острова. Течія несла його у відкрите море, і він швидко віддалявся від острівця.
За півгодини Айртон тихо й непомітно, пірнаючи, підплив до брига і вхопився рукою за ватерштаги бушприта. Трохи перепочивши, він видерся на ланцюг якоря і вибрався по ньому на кінець водорізу. Там
