шкоди.
— Спілете, Набе! — вигукнув інженер. — Вас не поранило?
— Ні, — відповів журналіст. — Тільки зачепило кілька разів рикошетом! Але, гляньте, цей клятий бриг заходить у протоку!
— Атож! — відповів Пенкроф. — І не пізніше як за десять хвилин може стати на якір перед Гранітним палацом!
— Ви придумали, що робити, Сайресе? — запитав журналіст.
— Поки не пізно і каторжани не встигли нас помітити, треба сховатись у Гранітному палаці.
— Я так само думаю, — погодився журналіст, — але ми опинимося, наче в пастці…
— Про все подумаємо дома, — урвав його інженер.
— Отже — до Гранітного палацу! Та мерщій! — крикнув журналіст.
— Чи не дозволили б ви, пане Сайресе, зостатись нам із Айртоном у Комині? — запитав моряк.
— Навіщо, Пенкрофе? — відповів Сайрес Сміт. — Ні. Не треба розпорошувати сил!
Не можна було втрачати ні секунди. Колоністи вибігли з Комина. Невеликий виступ гірського пасма приховував їх від бандитських очей, однак вибухи гарматних пострілів, що шматували скелі, свідчили: «Швидкий» підійшов зовсім близько.
Ускочити в кошик підйомника, піднятися до дверей Гранітного палацу, де з учорашнього дня сиділи замкнені Топ і Юп, кинутись до урочистої зали — все це забрало кілька хвилин.
Колоністи вчасно повернулися додому: крізь просвіти в листі вони побачили, що огорнений димом пострілів «Швидкий» уже йде в протоці. Вони навіть мусили відійти од вікон, бо всі чотири корабельні гармати безперервно палили сліпма по засаді поблизу річки Вдячності й по Комину, хоч там нікого вже не було. Скелі розліталися на шматки, і кожен вибух пірати вітали гучним «ура».
Проте колоністи все ж таки сподівалися, що поставлена за наказом Сайреса Сміта зелена завіса добре маскує вікна й тому ніщо їм не загрожує, аж раптом ядро пробило двері і влетіло в коридор.
— Прокляття! — крикнув Пенкроф. — Нас виявили!
Можливо, колоністів ніхто й не бачив, та, напевне, Бобові Гарвею закортіло перевірити, чи не приховує чогось надто підозріла зелень на гранітній кручі, і він звелів ударити по ній ядром. А коли й друге ядро, пробивши завісу з листя, відкрило в кручі зяючий отвір, розбійник наказав обстріляти її з усіх гармат.
Становище колоністів стало безвихідним. Їхній притулок було виявлено, й вони нічим не могли захиститися від граду ядер, не могли навіть сховатися від скалок граніту, що фонтаном розліталися навсібіч. Тепер їм зоставалося тільки покинути приречене на зруйнування житло і перейти у верхній коридор Гранітного палацу. Та несподівано почувся глухни вибух, а потім — відчайдушні крики.
Сайрес Сміт і його друзі кинулись до вікон…
Величезний, могутній водяний стовп підняв корабля, той розколовся надвоє, і за десять секунд бриг пішов на дно разом із злочинним екіпажем!
РОЗДІЛ IV
— Бриг вибухнув! — закричав Герберт.
— Атож, вибухнув так, наче Айртон підпалив пороховий погріб! — відповів Пенкроф, кидаючись із Набом та юнаком до підйомника.
— Але що ж трапилось? — запитав Гедеон Спілет, усе ще приголомшений нежданою розв’язкою.
— О, цього разу ми про все довідаємося! — жваво відповів інженер.
— Про що довідаємося?..
— Потім! Потім! Ходімо, Спілете. Найважливіше: піратів знищено!
І за хвилину Сайрес Сміт із Айртоном та журналістом спустилися на берег до Пенкрофа, Наба й Герберта.
Від корабля не залишилося й сліду, навіть щогли не виднілися. Підкинутий водяним смерчем, бриг ліг на бік і затонув — очевидно, вода ринула у величезну пробоїну. Та глибина протоки в тому місці не сягала більше двадцяти футів, і, без сумніву, при відпливі корпус корабля виступить із води.
На поверхні плавали рештки затонулого судна. Запасні щогли, реї, клітки із живими птахами, ящики й барильця, виштовхнуті водою через люки, — усе те поступово випливало з глибини; проте не видно було ні дощок палуби, ні шматків обшивки, тож причина несподіваної катастрофи й далі залишалася невідомою.
За якийсь час обидві пареломлені трохи вище основи щогли брига випливли разом з усіма парусами — одні з них були згорнуті, інші — розпущені.
Аби не дати течії віднести в море все оте багатство, Айртон і Пенкроф кинулися в пірогу, щоб відбуксирувати щогли до Гранітного палацу або до острівця Порятунку.
Та коли вони вже вхопилися за весла, їх зупинили слова Гедеона Спілета.
— Ви забули про шістьох піратів, які висадилися на правому березі річки Вдячності, — сказав він.
І справді, не треба було забувати про шістьох бандитів, які пішки добралися до мису Знахідки після того, як їхня шлюпка розбилася об прибережні скелі.
Всі подивилися в напрямку мису. Ніде не виднілося жодного втікача. Очевидно, побачивши, що бриг затонув у водах протоки, вони втекли в глиб острова.
— Ми потурбуємося про них пізніше, — сказав тоді Сайрес Сміт. — Вони озброєні і тому ще небезпечні, але все ж таки їх шестеро проти нас шістьох. Таким чином, шанси в нас рівні. А зараз ми маємо більш невідкладні справи.
Айртон і Пенкроф відштовхнулись від берега і, налігши на весла, попливли по уламки корабля.
Море було спокійне, а приплив дуже високий, бо молодик настав лише два дні тому.
Треба було чекати не менше години, поки корпус корабля вирине із води.
Айртон і Пенкроф устигли перехопити щогли і, обв’язавши їх мотузками, передали їхні кінці на берег біля підніжжя Гранітного палацу; там колоністи, об’єднавши зусилля, під-тягли ті дорогоцінні уламки до берега. Потім пірога підібрала у морі ящики, барильця, що плавали на поверхні, клітки з птахами тощо, і все те колоністи зразу ж перенесли до Комина.
На поверхню води випливло кілька трупів. В одному з них Айртон пізнав Боба Гарвея і, вказуючи на нього своєму супутникові, схвильовано мовив:
— Таким і я був, Пенкрофе!
— Але тепер ви вже не такий, любий Айртоне! — відповів моряк.
Дивувало лиш те, що трупів плавало дуже мало. Колоністи нарахували лише п’ять-шість потопельників, яких уже відносило течією у відкрите море. Очевидно, захоплені зненацька вибухом, каторжани не встигли відбігти, оскільки бриг перевернувся на бік, більшість із них загинула, заплутавшись у бортових сітках. Відплив ніс трупи у відкрите море, позбавляючи колоністів прикрої необхідності копати для них могили де-небудь у віддаленому закутку острова.
Добрих дві години Сайрес Сміт і його друзі тільки й робили, що витягували рештки корабля на берег, відв’язували від рей паруси, які, на щастя, виявились не пошкодженими, та розкладали їх сушитися на пісок. Поглинуті роботою, вони майже не розмовляли, але скільки думок роїлося в їхніх головах протягом цих годин! Бриг із усім, що на ньому є, — то справжнє багатство! Адже корабель — мов невеличкий плавучий світ, у якому є все необхідне, і майно колоністів поповнять безліч різноманітних корисних предметів.
У всякому разі, далеко більше, ніж тоді, коли їм пощастило натрапити край мису Знахідки на великий
