налетiв на Кубу вперше за три десятирiччя'. Я потирав рученята. В моїй уявi Васятко тонув, йому не було вiд кого чекати порятунку. 'Це саме… - тону!' - кричав Васятко. 'Сос!' - волав вiн. 'А сам себе тепер сос, панська твоя пика', - промовляє до нього кубинський мачо (до дружини якого Васятко вчора пiдкочувався та ще й нажухав на один долар), iз пихою, притаманною вродливим смаглявцям, i пропливає повз нього на човнi. 'Бульк', - каже Васятчин рот перед тим, як перетворитися на вирву. The End.
Дзвiнок. Це - сучидло Варвара, питається, як я. 'Бiльш-менш, - брешу я, всiм своїм хрипом натякаючи їй, як менi зле. - Але, мабуть, почуваюся краще за Василя Васильовича'. 'Чого б це?' - перепитує ця нишпорка, бо телефонує вона дiзнатися, чого це я залишився вдома, чого це мене немає на нарадi, а не тому, що хвилюється - може, мене вбило цеглиною чи я зламав ногу, поспiшаючи на роботу? 'Злива й смерч в Кубi.
Такi страшнi, такi небезпечнi. Не чули? - спiвчутливо кажу я. - Є навiть жертви'. 'А, - каже Варвара, - Стасику, не хвилюйтесь i спокiйно лiкуйтеся. Все вже минулося. Правда, вода була навiть у вiтальнi, сягала Василевi до щиколотки'. Обiзнана наволоч iз поганою новиною. Але - нiчого, нiчого. Ще є фактор - СНIД, та в терористiв щось обов'язково має спрацювати.
О! Вчора Васятко пiдiйшов до однiєї красунi з метою попiпчитися пiд пальмами. А в неї СНIД. I завтра вiн умре-е-е-е-е. Нi!
Не так. Вiн пiдiйшов до одного здорованя з моїм iспанським словником, i попросив, щоб той його добряче вiдтрахкав. А той i радий старатися. А ще до купи взяли Вiкусю, ага, дорогенька, тому що Вася любить груповуху. Пiпчилися ви всю нiч, як ти верещала, люба, бо цей мулат знав свою справу. От лише в нього виявися СНIД. Ага. I завтра всi ви помрете-е-е-е-е. Чи нi. Вирiшив Васятко трахнути Вiку, чого б то задарма по Кубах її тягати? Прийшов до неї, а в неї вже був кавалер. Чорний м'язистий коханець. Жозе. А в нього, як уже неважко здогадатися, СНIД, i завтра всi вони помру-у-у-у-уть.
Дзвiнок. Це - Вiка. 'Ой, - зойкнула. - Варвара телефонувала, сказала, що ти захворiв, а нам термiново треба, щоб ти дещо переклав, то зараз до тебе прямує водiй'. 'Слухай, тут так фiрмово-о-о-о-о, така чиста блакитна водичка, такий дешевий тютюн, погода - просто казка. Ми зараз беремо гелiкоптер i вирушаємо на переговори. Ой, усе, па-па, то ми чекаємо на твiй переклад. Цьомики!' А геморой тобi в дупу, сверблячка на пiхву.
Так. О'кей. А де ж терористи? Терористи ненавидять американцiв, i хтось їм каже, що в такому-то готелi оселилися українцi, котрi цiлком пiдтримують полiтику Буша-молодшого, бiльше того, завчасно вiдрядили до США колишнього прем'єр-мiнiстра П. Л. з грошвою понад двiстi мiльйонiв для виборчого фонду… Ось вони входять у лобi. Суворi, з автоматами Калашникова. Частина сiдає у швидкiсний лiфт, частина йде сходами. Вони входять до кiмнати, i що таке - цих зрадникiв уже немає? То де вони? А, полетiли в гелiкоптерi на пiдступнi переговори? Це навiть простiше. Всi терористи криво посмiхаються i прилизують вуса. I от уже палає гелiкоптер, зривається частинами в океан, який усе ненажерливо поглинає. Останнiми падають дупа Васятка й пiхва Вiкторiї, 'бульк', це останнє, що можна вiд них почути перед тим, як цi дiрки перетворяться на суцiльну величезну вирву.
Дзвiнок. Це - водiй. Принiс купу паперiв. Сiдає у крiсло, просить води. 'Як це ти спромiгся занедужати в таку спеку?' Я бухикаю, треба, щоб вiн нiчого не запiдозрив. Тримаюся за голову, наче вона в мене так болить, що от-от лусне. 'Слухай, може накамстролиш менi канапку? Хочу жерти, весь день вiд самого рання наче скажений. Туди, сюди, знову туди, я що їм, карусель?' Дохворiлися, я на побiгеньках у водiя. Вiдчуваю, що мiй терпець от-от урветься, але агресiя повiсельником гепається на вкриту килимом пiдлогу. Бемц. 'Iди на хер, менi зле', - пошепки кажу я. 'Холодильник у тебе там? Я сам собi зроблю. А ти перекладай, перекладай, бо зараз уже будуть телефонувати'. Болт хто буде телефонувати. Немає їх уже. I тебе звiльнено. Я байдикую. Дзвiнок. Немає щастя без кулемета. Вони живi. Вiкторiя наче захекана, з ким це вона пiпчилася, може, все-таки пройде сценарiй номер два iз хворим на СНIД негром? 'Нi, я ще не переклав, бо в мене пiдвищилася температу… Розумiю, справа - державної ваги. Ага-ага. Зроблю'. Водiй повертається з кухнi. 'Якось ти голодно живеш, нi картопельки в тебе, нi котлетки, нi бананчика, ти що, проти нормальної їжi?' У його руках канапка з чорною iкрою та бляшанка з рибками зеленого кольору. 'Слухай, це печиво взагалi хто готував?' - питає водiй. 'Мамця', - щасливо кажу я. Бо я є свiдком єдиної приємної подiї: ця нахабна наволоч їсть вiтамiнне печиво Мартiнi, з висiвками та риб'ячим жиром. 'Молодець твоя мамця. Оригiнально, солоне печиво, чудово пiде з пивом'. I тут на мене чекає облом. Та що ж це таке?
Знову телефонує Вiкторiя. 'Слухай, я не хочу тебе лякати, але Васятко аж пiдстрибує вiд обурення. Не ганьби себе, ми вже на переговорах, а текстiв iще немає'. Я зiтхаю, мене валтують у власнiй хатi, я перекладаю з аркуша. 'До зв'язку', - каже ця хвойда. Мабуть, повернеться з казковою засмагою. 'До побачення. Робота, я все розумiю, всiм - привiт, ага', - кажу я водiєвi. 'Слухай, а в тебе є пиво?' - запитує вiн. Здається, в нього зовсiм iншi плани на цей робочий день.
Паскудство. 'А що вмiє твiй кiт? - питає водiй. - Умiє просити на заднiх лапках? А спiвати пiд музику? Я бачив таке американське шоу, де коти спiвали, можна живота надiрвати, так смiшно'. Дзвiнок. Припхався лiкар. Дивиться на канапку з чорною iкрою в руках водiя, ковтає слину. 'Слухай, може, поїмо?' - питає в лiкаря водiй. 'Iз задоволенням', - каже лiкар. 'Де в вас тут ванна кiмната?' 'Ходiмо, покажу', - пропонує свої послуги водiй. Я сиджу в крiслi, в мене пiдiймається тиск. Терористи не допомогли. В мене жеврiє одна надiя, одненька! Надiя на влучнi українськi ПВО. 'I щоб твоїй дружинi компенсацiї довiчно не дочекатися', - бурчу я.
'Та не так уже й довго ви чекали', - каже лiкар. На губах у нього хлiбнi крихти, в руках пиво. 'Я б мiг узагалi ввечерi прийти, спробуйте полазити по всiх, це-о, вас у таку спеку. А я на вас подивлюся. На менi десять будинкiв, i менi нiхто не платить за те, щоб я поквапився, мiж iншим'. Я роблю таку пику, щоб вiн зрозумiв, що я так само не збираюся йому платити. Заходить водiй, каже, що закрив Мартiнi у ваннiй. 'Заважав жерти. Вiн щось має до того зеленого печива. Не могли спокiйно пити каву, поки не вигнали його геть, а вiн якось умiє вiдчиняти дверi, то закрили у ваннiй. Знаєш, треба вмiти виховувати тварин, iнакше навiщо їх тримати? Ще й пiд музику не спiває'.
'Одужуйте', - вичавлює з себе лiкар, нормально говорити йому заважає салат iз селери, моркви та тертого мигдалю. Салат, який водiй назвав 'Здоров'я'. 'А лiкарняний?' - пiдхоплююсь я. 'Ось'. Вiн передає менi блакитного листка. 'Будете їсти здорову їжу, i все буде добре'. Остання ложка здорового салату щезає в його антисептичному вiд горiлки ротi. 'Три днi? Ви що, знущаєтеся? Я ж ледь говорю'. 'Попустить. Пива з медом увечерi - i попустить, обов'язково, будете, як огiрок. Я б iще з вами охоче поговорив, але менi треба вiдлити'.
Я притуляюся до дверей, чую, як весело вiн дзюрчить. 'Гей, ти, ескулапе!' - гукаю. 'Скiльки хочеш, щоб було написано, днiв десять?' Навкруги шахраї. За двадцять зелених доларiв та пакунок зеленого печива вiн виписує менi лiкарняний на десять днiв. 'Яку хворобу ти менi написав?' 'Бактерiальну ангiну. Можу згодом написати - рак горлянки. Ти ж палиш? От i чудово.
Але двома червiнцями ти не обiйдешся'. Страшнi часи, ви подивiться тiльки, як влаштувалися медики, якщо тiльки за те, щоб тобi дiагностували рак горла, треба платити сотню, можу собi уявити, скiльки ця наволоч здере за лiкування. Я помiчаю, що на полицi причаїлося воно. Показує менi два великих пальцi, радiє за мене. 'Так тримати!'
'Давай я сходжу в генделик? Чим ми будемо вечеряти?' - питає водiй Васятка. Блiн, я навiть гадки не маю, як його звуть.
Зазвичай я знаю, як звати людей, повiльної смертi яких я жадаю.
Але все буває вперше. Дзвiнок. Це Варвара, вона питає, чи не бачив я водiя? Вже шоста година вечора. Я кажу, що бачив, i не брешу. 'Напевно, застряг у заторi', - невпевнено каже Варвара. Я ж кажу, що в мене дуже болить горло, i якщо вона нiчого не хоче менi переказати, то я мушу покласти слухавку. Варвара цiкавиться, коли мене виписують, бо назбирується купа паперiв. Я кажу, що в мене пiдозрюють рак горлянки. Вона поспiхом прощається. Дурепа, рак через слухавку не передається. А шкода.
'Слухай, вибач, але я чув, що в тебе рак. Може, давай наберемося з цього приводу? Я зараз принесу все. Горiлку, хлiб, огiрки. Тобi як, налигатися не хочеться? Ти ж не зараз збираєшся дати дуба?' У голосi Iгорка лунає така надiя. Я набираюся з Васятковим водiєм. Прiрва.
Ми п'ємо три доби поспiль. О, цей чудовий стан блаженної напiвпритомностi. Не вiдповiдаємо на дзвiнки. Водiя вже знають мої сусiди. Прибиральниця тiтка Настя, двiрничка тiтка Зiна та три бомжi, котрi пообiцяли поставити за нас свiчки, бо Вiтя (водiя звати Вiтя) щодня дарує їм порожнi пляшки. А вчора подарував мої iталiйськi мешти й пiджак кольору кави з молоком, котрий тесть привiз менi з Вiдня. 'Вiн
