– А до каклєт іще пюре з ріпи харашо.
Тесть:
– Та пюре, мабуть, і до всього харашо.
– Ні, до каклєт – саме лучче.
Теща:
– Та й то казать: не кожен день каклєти пряжимо.
Оленька:
– Не кожен.
«..........», – читав Бенедикт, бігаючи вже звиклими очима по рядках, – «..........».
Теща:
– А того року, пам’ятаєте, кусай-трави набрали та маседуан із ріпою зготовили.
Тесть:
– Аякже.
Оленька:
– А якби ще козлякового сиру в маседуан набухать, шоб аж пахло, то ще смачніше було б.
– Еге ж.
Теща:
– А ще вермішелька харашо.
– Аякже.
– А у вермішельку маслиця, та зілля лісового, та кваску трошки, та запекти поманеньку, а як зашкварчить – подавать.
Оленька:
– А зверху – грибців кришених.
– Еге ж.
Теща:
– А то ще вертуту розсипчасту, з горішками.
Оленька:
– З папороттю.
– Авжеж.
Теща:
– А потім медяники. Плетені.
Тесть:
– Кому вони нада, плетені. Подові кращі.
Теща:
– Аякже, подові. Подові – вони гірчать.
– То й шо, як гірчать? Все’дно смачні.
Оленька:
– Шо ж харошого? Плетені куди кращі. В них яйце кладуть.
Теща:
– Багато ти понімаєш. Плетені!.. Ще скажи: блини!..
Тесть:
– А шо блини? Шо блини?
Теща:
– А того, шо не нада ото казать!.. Блини!.. Теж мені!..
– А тобі шо?
– А нічого!
– То й цить мені! А то: блини!..
– А от і блини!
– Сама ти «блини».
– Та я, бач, блини. А ти шо?
