ПІТЬМА ВОГНИЩА НЕ РОЗПАЛЮЄ...

ОЛЕСЬ БЕРДНИК ПІТЬМА ВОГНИЩА НЕ РОЗПАЛЮЄ...

ПСИХОАНАЛІТИЧНА ФЕЄРІЯ

Науково-фантастичний роман

Київ

«Український письменник»

1993

ББК 84Ук7

Б48

© Бердник О. П., 1993

Учень. Всі радощі й дива життя меркнуть перед оком Смерті, о Гурудева! Звірі й люди, славетні герої та жебраки, могутні армії і держави, гордовиті споруди земних володарів та величні храми, присвячені Богові, — все розпорошується подихом Часу-Хроноса. Люди не вірять у вічне життя, бо воно себе ніде і ніколи не стверджувало. Де, в чому шукати шляху до Безсмертя?

Учитель. Осідлати будь-які зміни, осідлати навіть саму Смерть — Блідого Коня Апокаліпсису — ось Безсмертя, любий Чела!

Творчо вилити себе у всі метаморфози. Тоді ти стаєш Всесвітом. Тоді Всесвіт дорівнюватиме Людині.

Учень. О Гурудева! Кому це під силу? Душа моя знемагає від такого страшного і дивного завдання...

Учитель. Дух, усвідомлюючи себе у Земній Сфері, оволодіває процесом зростання, асиміляції, будування, формування. Коли настає пора «розкидання каменів», Дух з жахом покидає «тіло» процесу і розгублено констатує: «Смерть!» А якщо він оволодіє процесом, потоком розпаду, радіючи можливістю повного оновлення, тоді Смерть взагалі не зможе наступити. Один раз Син Людський уже зміг здолати Смерть Смертю, давши нам Запоруку Вічного Життя.

Тому дарую тобі, коханий Чела, мій останній Скарб, Заповіданий Сином Людським, — МРІТА-ЙОГУ — ЙОГУ СМЕРТІ. Ця Йога відкриє Останню Браму, біля якої очікує Той, перед Любов’ю Якого покірно схиляється навіть Смерть.

Пролог

РЕКВІЄМ У ДЕНЬ ПОМИНАННЯ РІДНИХ ДУШ

Блискавице, блискавице!
Ти — небесная дівице,
Зупинися, стань!
Дай на тебе подивиться,
Дай на тебе помолиться,
Матінко повстань!
Зупинитись я не можу,
Б’ю у силу стоворожу,
Це — моє життя!
Хочеш мчатися зі мною?
Стань вогнистою стрілою,
Стань без вороття!
Хай течуть у море води,
Хай ворушаться народи,
Ти — лети в блакить!
І тебе народить знову
У ясне життя громове
Блискавична мить!

Друзі мої, рідні мої, як же нам жити далі? Як віднайти спокій, Щоб знову сміятися, спати, працювати, сідати до столу, цілувати кохані вуста, розмовляти з людьми про буденні речі? Я знаю, що ви мені відповісте на цей болісний реквієм душі... Так було одвіку, таке веління життя, так сотворено світ, ми нічого не можемо вдіяти супроти законів Природи чи Бога, підростають діти, ми їм готуємо шлях до радощів і горя, до падінь і