ПІТЬМА ВОГНИЩА НЕ РОЗПАЛЮЄ...

до висновку: Планета і Людство з давніх-давен запрограмовані на тупикову вітку, на інволюцію...

— От бачиш, синку, ти теж шукаєш злочин. Навіть в такій грандіозній концепції, як світовий поступ. Я знаю про подібні ідеї, проте...

— Помиляєшся, батьку! Я маю на увазі не злочин...

— А що ж?

— Хвилинку зажди. Я дам тобі почитати манускрипт минулого століття, там викладена ця ідея. А я повернуся до проблеми космічності Людини. Уяви собі: вже тисячі літ тому почала реалізовуватися ідея тотожності. Не формування убогих важелів — колісниць, пристроїв, плугів, машин, ракет, комп’ютерів, котрі виснажили наш розум і полонили людську душу.

— Вони відкрили нам шлях у Космос, синку!

— Вони закрили нам стежку в Духосферу, батьку! — затято крикнув Будяк, блиснувши очима. — Ти поглянь, яка одностайність у переслідуванні незвичайних здібностей: церква і ортодоксальна наука виступали єдиним фронтом, щоб зупинити іманентне саморозкриття Людини. Інквізиція просто спалювала талановитих дослідників на вогнищі, а вартові зовнішнього знання проголошували наукову анафему кожному, хто серйозно торкався питання космічної тотожності. Тебе не дивує така одностайність?

— Певне, мета у тих і інших була зовсім різною. Перші оберігали чистоту віри, а другі...

— Чистоту науки? — засміявся хлопець. — Для справдешньої науки є лише один бог — факт! О ні! Захищали ортодокси не чистоту науки, а тупикову стежку псевдогнозису!

— Навіщо? — здивувався батько.

— Як ти не збагнеш! Це здійснення викривленої програми. Хворі елементи соціуму сукупно генерують хворі, спотворені алгоритми, формують інволюційну програму. Я вже сказав: ти прочитаєш про це пізніше. Далі... Згадаємо Сократа, дві його найзнаменитіші фрази: «Пізнай самого себе», «Я знаю, що я нічого не знаю».

— Ну, синку, це вже анекдот.

— Помиляєшся. В цьому наше дикунство, що ми геніальні речі відсунули в царину девальвованих, розхожих фраз. Повторюємо, як папуги, не замислюючись.

— Ти й тут шукаєш якоїсь глибини?

— Безумовно. «Пізнай самого себе», — то вражаючий заповіт, що перегукується з ідеєю Гермеса про космічну тотожність Людини. А друга фраза: «Я знаю, що я нічого не знаю», — то всебічне заперечення гнозису, побудованого на спотвореному алгоритмі. Сократ і його учень Платон були найосвіченішими людьми Ойкумени, вони відали, що говорили. Згадай знамениту притчу Платона про людей, прикованих у печері, котрі бачать і вивчають лише тіні на стіні, а реальність у них за спиною. Дивися, як вперто довбали найгеніальніші люди в одну точку: люди, прокиньтеся, ви живете ілюзіями!

— Невже й тепер, коли ми сягнули космічних глибин, коли розшифровуємо послання далеких світів, ти, синку, вважаєш...

— Тепер ще більше! — гарячково підхопив юнак. — Тепер ще глибший сон! Ти сам говориш про мільйони юнаків та дівчат, котрі пірнають в лабіринти примарних світів психоілюзіонів! Чому вони втікають від вашої «реальності»? Хіба від Істини втікають? Хіба втікає риба від води, птах від позахмарного простору?

— Гаразд, гаразд! — примирливо замахав руками батько. — Не галасуй! Спокійно, аргументовано заверши свою думку, а то ми й за добу не завершимо...

— Добре, я завершую. Дві з половиною тисячі літ тому Гаутама Будда чітко визначив світову недугу: неуцтво й сон. Знову те саме: брехлива програма дії, або псевдознання, і дрімаюча внутрішня потенція. Мудрець у нещадному аналізі показав, що людина віддала свою космічну потугу земним і небесним володарям, а сама завмерла в безсиллі. Прокинутися — і оволодіти своєю цільністю, континуальністю! Нірвана — стан Цілості! Вже тоді можна було повернути на суджену стежку. А хто прислухався до слова мудрості?

— Синку! Ти ж знаєш, у що перетворився буддизм.

— А чому? Сили, ворожі Еволюції, блискавично скоригували ідею пробудження. Вчення мудрості стало набором чаклунських забобонів. Ідемо далі. Минуло півтисячоліття. На Близькому Сході звучить слово Ісуса: «Царство Боже внутрі вас». Знову та сама ідея, проте висловлена ще геніальніше. Стверджується, що дух Людини обіймає Першоджерело Буття! Татку, ти тільки подумай, як далеко люди відійшли від цього могутнього заповіту?! Якщо Джерело Сил в тобі — відкрий його, і тоді Всесвіт стане рідною домівкою, стихії віддадуть тобі ключі до власних таємниць, ти підеш по водах, ти піднімешся в повітря, ти здолаєш привид часу й простору, ти продовжиш свої чуття у безмірність...

— Синку, — втомлено озвався Речислав, — я зрозумів тебе. В принципі. Хто з нас не захоплювався казками, фантастикою. Проте ми живемо в потоці певної програми. Ось ти до мене прилетів на магнетоні, сконструйованому інженерами «спотвореного гнозису», як ти кажеш.

— Це недозволений прийом, батьку! — спалахнув син.

— Пробач! Я загострюю питання. Ти гадаєш, я б не хотів, щоб розпочалася Ера Чуда? Щоб ми відкинули мільйони риштувань техногену і вернулися в міфічну епоху титанів? Ще й як хотів би! Певен, що кожен член Всесвітньої Ради десятьма руками голосував би за таку трансформацію. А як це здійснити? Де той чудодійний рецепт? Чому впродовж тисячоліть безліч йогів, святих, окультистів, романтиків не змогли побудувати реального моста до іншого буття?

— Татку! Ось тут заритий собака, як казали пращури. Річ у тім, що з віку у вік проблема вирішувалася дорослою свідомістю...

— А якою ж іще? — здивувався Речислав. — Невже дітям доручити розробку нового ступеня Буття?

— Саме дітям! — радісно підхопився з крісла Будяк. Поклавши папку на стіл, простягнув руки до батька, ніби закликаючи тим жестом до кращого розуміння. — Тільки мова йде не про дитину фізичну, а про дитинність душі. Христос саме це підкреслював, коли, звертаючись до цілком дорослих послідовників, наполягав: будьте як діти ! А разом з тим — мудрі як змії! Тобто збережіть всі досягнення розуму, але застосуйте їх з дитинною ясністю і Щирістю. Батьку, саме тут вузол всієї проблеми, яка розділила світ Дорослості й дитинності. Та що я наполягаю! Ось залишаю тобі папку з копіями кількох звернень людини кінця двадцятого віку...

— Що за звернення?

— Листи до Об’єднаних Націй, до людей доброї волі, до ентузіастів. Практично майже ніхто не звернув тоді уваги на ці заклики й застереження. Я розшукав химерні писання в архіві Інформу. Вони підтвердили для нашої групи, що необхідність парадоксальних дій прекрасно розуміли люди в кожному віці. Прочитай ці фрагменти, батьку, дуже прошу тебе! Завтра вранці ми поговоримо востаннє...

— Востаннє? Це шантаж?

— О ні! Констатація того, що має відбутися. Не смію затримувати тебе. Піду погуляю на Чорногорі. До ранку, татку...

Луна з іншого віку

За відчиненим вікном — зоряний шлях. Світила великі, теплі, таємничі. Іскриться в променях місяця водоспад. Речислав, вдихнувши ще раз запашне повітря Верховини, з жалем одійшов до свого спартанського ліжка. Приліг на ньому, ввімкнувши нічний світильник. Зрештою, треба ж познайомитися з химерними записами двадцятого віку, якщо син так наполягає. Що він розшукав настільки інтригуюче, аби з цим знайомитися так нагально? Бідний мій хлопчику! Ти просто потрапив у полон до барвистої казки. Всіх пас у дитинстві переслідує жадоба казковості. Хіба не тому легенди і казки, міфи та билиці переживають понад віками? А втім... може, тому що в них приховано якесь втаємничене зерня нерозгаданого знання? Хм, ти вже шукаєш виправдання для синового захоплення! А якщо глянути тверезо, то слід би запитати всіх оцих юних «революціонерів»: якого вам дідька треба? Дорослі зробили для дітей все що можна і навіть більше. Створено десятки Дитячих Республік з повним самоврядуванням. Свої школи, академії, інститути, експериментальні лабораторії. Можливість самостійного вибору у мистецтві, наукових розробках, у літературі,