безконечним, а не переносити на нього свої попередні досягнення.
— Так що, ви вважаєте, що на Венері все-таки хтось є?
— Не хтось, а розумні істоти.
— Так де ж вони? Чому ви їх не бачили?
— От-от! Не бачили! Черв’як нас теж не бачить, доки не зіткнеться з нашою ногою, хоч і живе в тому ж самому світі. Треба ждати всяких несподіванок. Вони, напевне, зовсім інші… Зовсім інші, — задумливо повторив бас.
Потім у сусідньому купе запанувала тиша. Марія, зацікавившись розмовою, хотіла й собі обізватись, але, глянувши на супутника, схаменулась. «Хай спить», — подумала вона.
— Я не сплю, — почувся тихий голос. — Я просто спочиваю.
Марія розгублено всміхнулася. На неї дивилися примружені сірі очі. Брови розійшлися, і тепер обличчя набуло лагідного виразу. Незнайомий уважно дивився на дівчину, ніби вивчав її. Вона не витерпіла, озвалася:
— Звідки ви взнали, що я подумала?
Супутник не встиг відповісти. За ілюмінатором гойднулися світляні букви, сліпучі смуги прожекторів, блиснула вершина Білухи. М’яка, але владна сила перевантаження притиснула Марію до крісла. У вухах тихенько задзвеніло.
— Старт, — ніби крізь вату почула голос супутника.
«Чого він так дивиться?» — думала Марія. Сірі очі проникають до серця, ніби шукають чогось. А в мозку виникають дивні образи, слова, уявлення. Вони чужі, вони не притаманні Марії. Звідки ж вони з’явилися? Чому? Здається, незрима ниточка протягнулася між нею і незнайомим супутником. Вона колихається, пульсує, тремтить, обривається… знову виникає… Що це?
Тягар поволі зникає. Серце б’ється вільніше. За ілюмінатором вогняні краплі зірок. Невже корабель вийшов у космічний простір? Так швидко?
«Так чому ж він почув мою думку?» — знову виникло пристрасне запитання.
— Я не почув! — впевнено озвався супутник. — Я відчув.
Напевне, вигляд дівчини був такий кумедний, що сусід засміявся.
— Хіба ви ніколи не чули про телепатію?
— Чула… Але щоб сама… сама не пробувала… Якщо це правда, то дуже, дуже цікаво.
— А ви хто?
— Я астрофізик. Буду вивчати Сонце. На Сонячному Острові.
— Будемо сусідами. Я там керую Міжзоряним Пультом…
«Іван Заграва, — майнуло в думці дівчини. — Яка раптова зустріч». Ось звідки відчуття, що вони знайомі. І знову, мов зі сну, перед нею постають дніпровські кручі, далекі часи дитинства, таємничі бесіди на веранді будинку відпочинку. Все ніби в тумані: сивий велетень академік, гарячий запальний Заграва, химерна машина часу… Що там, у минулому? Чому воно відгукнулося гарячою хвилею в серці? Який зв’язок між малесенькою дівчинкою, що потай пробиралася на дивні бесіди, і славетним космонавтом? Він тепер відомий всьому світові. Він очолює Міжзоряний Пульт, з якого екіпаж на відстані керує автоматичною ракетою, запущеною до зірки Тау Кита. Ні, це неймовірно! Людство ще не встигло вивчити сусідні планети, а вже сягає розумом до інших систем. І тепер всі ждуть не діждуться, що ж відкриє для науки, для пізнання далека система, чим вона збагатить скарбницю Розуму?
Іван Заграва. А хто вона? Що вона для нього? Сказати чи ні? Може, згадає? Чи не треба? Як смішно! Чомусь для дівчини це раптом сало важливою проблемою: згадає чи не згадає.
Вона ніяково всміхається, зітхає.
— Вас знає кожен… А я зовсім невідома. Не так, як ви…
— Пусте, — озвався Заграва. — Головне — творчість, цікава робота. А все інше — ілюзія.
Марія пожвавилася, запитливо поглянула на сусіда.
— Я не розумію. Ви космонавт, ведете міжзоряний корабель, а займаєтесь телепатією. Чи це просто захоплення?
— Ні, не просто, — серйозно сказав Заграва. — Хіба ви не знаєте, що енергію думки посилено вивчають багато інститутів. І найглибше цим займається Інститут Думки в Гімалаях. Є намір створити Академію Психічної Енергії. Проект молодого вченого Багряна.
— Чула, — радісно підхопила Марія. — Читала його книгу «Експериментальна телепатія».
— От-от. Я викопую деякі експерименти під його керівництвом у Космосі.
— Які ж?
— Потім, — усміхнувся Іван. — Не поспішайте. Але ще значніші досліди ведуться в самому Інституті. Та про них Багрян нічичирк. Не хоче передчасного шуму.
— А у вас є успіхи?
— Дещо є, — скромно відповів Заграва. — Ви знаєте конструкцію міжзоряної ракети, яка летить до Тау Кита?
— Ні, — призналась Марія. — Я лише читала популярні статті.
— Чудесно!
— Чому чудесно?
— Я матиму привід розповісти вам про все це.
— Хіба між ракетою і психічною енергією є щось спільне?
— Найпряміший зв’язок. Приходьте на Сонячному Острові до мене, і я вам про все розповім.
— Я прийду. Обов’язково прийду!
— А як же вас звати?
— Марія.
— Марія, — задумливо повторив Заграва. — Марія… Ви знаєте, що це значить?
— Як? — не зрозуміла дівчина.
— Ваше ім’я? Марія — це значить ілюзія, марево, міраж… і мрія.
— Ні, я не знала.
— А прізвище ваше?
— Райдуга. Марія Райдуга.
Дівчина пильно дивиться на космонавта. Зараз ось зараз вона побачить, відчує, чи залишило минуле свій слід, чи, може, тільки ілюзія дівочого серця бентежить свідомість.
Відблиски зірок падали на обличчя Заграви, дивним промінням переливалися в його очах. Ледве помітна тінь майнула на високому чолі, затуманила погляд. Дівчина тривожно, запитливо глянула на нього.
— Що? Ви щось хотіли сказати?
— Райдуга, — майже нечутно сказав космонавт. — Я чув це прізвище. Воно мені нагадує щось чудове, ніжне. Райдуга… Зачекайте… Я повернуся до цього минулого… Воно прекрасне і тривожне…
«Думай, думай, — торжествувала Марія. — Воруши те, що промайнуло в вічності, вибирай цілі ниті з переплутаного клубка життя…»
Він ворушить вустами. Згадує чи говорить?
— Що? — запитує Марія.
— Ні… Я просто подумав… Я побажав, щоб наша зустріч не була ілюзією.
— Як ім’я?
— Так.
Що він говорить? Що він має на увазі? Незрозуміло, прекрасно, хвилююче! Говори, говори! Що це? Звідки? Чи сни такі дивовижні турбують напружену уяву, чи, може, космос зоряним чудом тривожить зачарований дух?
Десь вгорі пролунав дівочий голос з динаміка:
— Пасажирам приготуватись. Незабаром Сонячний Острів.
Так швидко? Який жаль! А вона б хотіла летіти в Безмежжя, слухати його, дивитися в чуже і напрочуд рідне обличчя і завмирати в тривожному передчутті. Чому так не може бути? Чому?
На стінах купе заграли сонячні промені. В темряві космосу з’явився сяючий диск. Він швидко наближався…
