тебе колесом i жбурне на камiння, i загинеш ти вiд неї швидше, нiж вiд нудьги!» 16. Не зважила iстота на пересторогу i, глибоко надихнувши, зринула нагору; одразу ж закрутило її колесом, пожбурило на камiння. 17. Одначе згодом, коли та смiлива iстота знов перестала чiплятись, пiдняла її течiя iз самого дна i не товкла бiльше, i шкоди не завдавала. 18. А iстоти на днi, що мали її за чужу, заволали: «Погляньте на чудо! Iстота, така ж, як i ми, а лiтає! Ось Месiя, що прийшов нас усiх врятувати!» 19. I мовила пiдхоплена течiєю iстота: «Не бiльший за вас я месiя. Рiка залюбки зробить вас вiльними, тiльки насмiльтеся вiдчепитись, тiльки насмiльтеся рушити з нею. Наше справжнє покликання — вирушати в цю подорож, зважитись на цю пригоду!» 20. Та ще гучнiше волали вони: «Спаситель!» — i водночас ще мiцнiше чiплялися за камiння, а коли поглянули вгору, то за тiєю iстотою i слiд пропав, i, лишившись на днi самi, складали вони легенди про Спасителя». 21. I сталося так: коли Вчитель побачив, що гурти людей навколо нього день у день стають дедалi бiльшi числом i несамовитiшi, вимагаючи, щоб вiн безперервно зцiляв їх, повсякчас частував чудесами i навiть пiзнавав їх та жив їхнiм життям, вiн того ж таки дня подавсь на вершину гори i там заходився молитись. 22. I мовив вiн у серцi своєму: «Боже осяйний, коли воля твоя, хай ця чаша обминає мене, звiльни мене вiд цього нездiйсненного завдання. Не в змозi я жити життям бодай однiєї душi, а їх десять тисяч волає, щоб чинив я так. Я винен, що сам допустив таке. Коли воля твоя, дозволь повернутися до моїх двигунiв та моїх iнструментiв i дай менi змогу жити так, як живуть iншi люди». 23. I прорiк йому голос на вершинi гори, голос не чоловiчий i не жiночий, не гучний i не тихий, але безмежно лагiдний: «Не моя воля, а твоя хай здiйсниться. Яка твоя воля, така й моя для тебе буде. Iди своєю дорогою, як iншi люди, i хай щастить тобi на землi». 24. Почувши це, зрадiв Учитель i красно подякував. Спустився вiн з гори, мугикаючи собi пiд нiс веселу пiсеньку механiкiв. А коли натовп накинувся на нього iз своїм лихом i нещастям, благаючи зцiлення, розради й чудес, вiн тiльки всмiхнувся i лагiдно мовив: «Я йду од вас». 25. На мить занiмiв увесь той натовп з подиву. 26. I провадив Учитель: «Якщо людина повiдала Богу, як хоче вона над усе помагати стражденному свiту, хоч би чого їй це коштувало, i коли Бог прорiк їй у вiдповiдь, що вона має робити, то чи повинна людина чинити так, як їй було сказано?» 27. «Звiсно, що так, Учителю! — заволали люди. — Втiхою буде для неї страждання вiд усiх тортур пекла, коли так сказав сам Бог!» 28. «Навiть байдуже, якi це тортури чи яке неймовiрно важке таке завдання?» 29. «Бути повiшеним — це честь, бути прибитим цвяхами до дерева або спаленим живцем — це слава, коли так сказав Бог», — вiдповiли вони. 30. «А як ви вчинили б, — кинув Учитель у натовп, — коли б вам просто в обличчя прорiк Бог: «Воля моя — бути тобi в цьому свiтi щасливим, хоч як довго ти житимеш». Що тодi?» 31. I мовчав натовп, анi голосу, анi звуку не чути було на схилах гори i в долинах, де вiн зiбрався. 32. I мовив Учитель у цю тишу: «На стежинi нашого щастя вiднайдемо знання, заради якого обрали саме цей час для свого життя. Ось чого я навчився сьогоднi, тож i вирiшив нинi покинути вас, аби йшли ви своєю стежиною, як вам заманеться». 33. I попрямував вiн своєю дорогою крiзь натовп, i покинув їх, i повернувся до буденного свiту людей i машин. 2 Дональда Шiмоду я зустрiв десь серед лiта. За чотири роки повiтряних мандрiв менi ще не випадало здибати iншого пiлота, який би промишляв тим, що i я, — перелiтав би за вiтром вiд мiстечка до мiстечка i продавав прогулянковi польоти на старенькому бiпланi — по три долари за десять хвилин у повiтрi.
Та одного дня, перебуваючи трохи на пiвнiч вiд Феррiса, що в штатi Iллiнойс, позирнув я вниз iз кабiни свого «Флiта» i побачив старенький «Тревел-ейр-4000». Бiлий iз золотистим лiтачок гарненько примостився собi на жовтаво-смарагдовiй сiножатi.
Я живу вiльним життям та, попри його принади, часом почуваєш себе самотнiм. Я поглянув на бiплан, якусь мить подумав i розважив — не буде нiякої шкоди, якщо я пiдсяду до нього. Скинувши оберти майже до холостих, я виконав повну глiсаду i ввiйшов у крен на посадку. Вiтер заспiвав у зовнiшнiх дротах, а старий двигун вiдгукнувся добрим, лагiдним «пок-пок-пок» — звуком, який народжується лише тодi, коли пропелер обертається вже за iнерцiєю. Аби краще роздивитися мiсце посадки, я виписав коло. Зовсiм близько пiдi мною зеленолистими джунглями шурхотiла кукурудза, зблиснула дротяна огорожа, а далi, ген-ген, скiльки сягало око, розпросторилась щойно викошена сiножать. Зiткнення з повiтряним потоком i вихiд з нього, довершене невелике коло над землею, шурхiт колiс об траву, i ось вiн — заспокiйливо дрiботливий стукiт шасi вiд зiткнення з твердим грунтом, усе повiльнiше, повiльнiше, i врештi — завжди раптовий поштовх. Сiв!
