Хай кожен з вас, шановні колеги, сам поміркує про те, що повинен робити Орден, коли над країною і над ним самим нависне небезпека. Про це можуть бути різні думки. Я теж маю свою думку: добре зваживши всі порушені тут питання, я склав собі чітке уявлення, в чому полягає мій власний обов’язок і до чого я маю прагнути. Це й спонукало мене звернутися з особистим проханням до шановної Колегії, і ним я закінчу свій меморандум.
З усіх Магістрів, що утворюють нашу Колегію, я як Magister Ludi найменше стикаюся з зовнішнім світом, бо моє поле діяльності особливе, відмінне від інших. Магістри математики, філології, фізики, педагогіки та інші працюють у галузях, спільних для них і мирян; і в некасталійських, звичайних школах нашої чи будьякої іншої країни навчальний процес спирається на математику й граматику, і в світських університетах вивчають фізику й астрономію, навіть зовсім темні люди захоплюються музикою; всі ці дисципліни давніпрадавні, багато давніші за наш Орден, вони існували, коли про нього ще не було й гадки, і переживуть його. Тільки Гра в бісер – наш власний винахід, наш особливий предмет, наша улюблена забавка, найвищий, найхарактерніший вияв нашого, чисто касталійського типу духовності, це одночасно найкоштовніший і найнепотрібніший, найулюбленіший і найтендітніший клейнод у нашій скарбниці. Вона й загине першою, коли постане питання, чи Касталію варто утримувати далі, загине не тільки тому, що це сама собою найтендітніша наша коштовність, але й тому, що для мирян це, безперечно, та частина касталійського світу, яка не дає ніякої користі. Коли дійде до того, що країні доведеться відмовлятись від усіх зайвих видатків, тоді кількість елітарних шкіл буде зменшена, фонди на утримання і розширення бібліотек та колекцій скорочені, а потім і зовсім скасовані, наше харчування погіршиться, одяг нам перестануть поновлювати, проте всі головні дисципліни нашої universitas litterarum збережуть, – тільки не Гру в бісер. Математика потрібна й для того, щоб винаходити нову вогнепальну зброю, але ніхто не повірить, особливо військові, що коли закриють Vicus Lusorum і скасують нашу Гру, країні й народові буде цим заподіяна хоч якась шкода. Гра в бісер – найдовершеніша і найвразливіша частина нашої будівлі. Можливо, саме тому Magister Ludi, головний представник дисципліни, яка стоїть найдалі від світу, перший відчув, що насувається землетрус, чи принаймні перший сказав Колегії про це своє відчуття.
Отже, я вважаю, що в разі політичних, а особливо воєнних катаклізмів Грі в бісер настане кінець. Вона швидко занепаде, хоч би скільки окремих людей зберігало в своєму серці любов до неї, і вже не відновиться. В атмосфері, що запанує після нової войовничої доби, вона існувати не зможе. Вона зникне так само, як зникли деякі високо розвинені, старанно виплекані форми в історії музики, скажімо, хори професійних співаків сімнадцятого сторіччя або недільна концертна музика в церквах вісімнадцятого. Тоді людське вухо чуло звуки, відродити які в їхній ангельській чистоті не змогла ніяка наука і ніякі чари. Так і Гру в бісер не забудуть ніколи, проте відродити її не зможуть, а ті, хто колись вивчатиме історію її виникнення, розквіту й занепаду, тільки зітхнуть і позяздрять, що ми мали щастя жити в такому мирному і впорядкованому, такому гармонійному духовному світі.
Хоч я й Magister Ludi, проте зовсім не вважаю, що моє або наше завдання – відвернути чи бодай відтягти загибель Гри. Усе прекрасне й найпрекрасніше також минуще, оскільки воно стає історією і земним явищем. Ми знаємо це, можемо жалкувати, що воно не вічне, але дарма було б пробувати щось змінити, бо це закон, який не підлягає змінам. Якщо Гра в бісер занепаде, для Касталії й світу це буде велика втрата; але зразу, під час кризи, вони навряд чи й відчують її, бо матимуть інший клопіт: рятуватимуть те, що буде ще надія врятувати. Касталію без Гри в бісер ще можна собі уявити, але Касталія без глибокої пошани до істини, без вірності духові немислима. Magister Ludi не вирішує, бути чи не бути Виховній Колегії – вона може обійтися і без нього. Але сам вислів Magister Ludi спочатку, властиво, мав – ми про це майже забули – зовсім не той зміст, який ми тепер у нього вкладаємо. «Magister Ludi» колись означало просто «шкільний учитель». А вчителі, добрі й сміливі вчителі, будуть нашій країні тим потрібніші, чим більша небезпека загрожуватиме Касталії, чим більше її скарбів втрачатимуть свою вартість і відходитимуть у непам’ять. Вчителі нам потрібніші, ніж будьхто, бо це люди, що прищеплюють молоді здатність правильно вимірювати й оцінювати факти і на своєму прикладі вчать її, як треба шанувати істину, слухатися розуму й служити слову. І це стосується не тільки і не в першу чергу наших елітарних шкіл, яким свого часу теж настане кінець, а й світських шкіл поза межами Касталії, де виховують і навчають майбутніх городян і селян, ремісників і солдатів, політиків, офіцерів і володарів, поки вони ще діти і їх можна вчити. Ось де підвалина духовного життя країни, а не в наших семінарах чи Грі в бісер. Ми завжди забезпечували країну вчителями й вихователями, я вже казав: це найкращі касталійці зпоміж нас. Але нам треба робити багато більше, ніж ми робили досі. Ми вже не маємо права покладатися на те, що з некасталійських шкіл до нас безперестанку напливатиме потік обдарованих учнів і допомагатиме нам зберігати Касталію. Ми повинні все більше звикати до думки, що скромна, відповідальна, тяжка праця в школі – найважливіша і найголовніша частина нашого завдання, і якомога поширювати цю працю.
Таким чином я й підійшов до того особистого прохання, з яким я хочу звернутися до шановної Колегії. Я прошу Колегію звільнити мене з посади Магістра Гри й довірити мені за межами Касталії звичайну школу, велику чи малу, щоб я як простий учитель готував у ній загін молодих членів Ордену, людей, про яких міг з певністю сказати, що вони вірно допомагатимуть мені прищеплювати наші засади світській молоді.
Прошу шановну Колегію прихильно розглянути мою заяву та її обгрунтування й повідомити мене про свою ухвалу.
Магістр Гри
Постскриптум: Дозволю собі навести слова отця Якоба, які я занотував під час однієї з наших незабутніх приватних розмов: «Може настати страшне лихоліття. І якщо серед того лихоліття можливе буде якесь щастя, то тільки духовне, спрямоване назад, до рятування культур давніх часів, і вперед, до ясного, бадьорого утвердження духу в добу, яка інакше цілком підпала б під владу матерії».
Тегуляріус так і не дізнався, як мало в тій заяві лишилось від його праці; в останній редакції йому не довелось її побачити. Але два попередні варіанти, багато ширші, Кнехт дав йому прочитати. Потім він відіслав заяву й почав ждати відповіді, куди спокійніше й терплячіше, ніж його друг. Кнехт вирішив нічого більше не казати Тегуляріусові про свої подальші наміри й заборонив йому повертатися до цієї справи, тільки натякнув, що відповіді, мабуть, доведеться чекати довго.
А коли та відповідь надійшла – швидше, ніж Кнехт сам сподівався, – Тегуляріус про неї нічого не довідався. В листі з Гірсланда було написано: Превелебному Магістрові Гри У Вальдцелі Вельмишановний колего! Керівництво Ордену і Колегія Магістрів з великою цікавістю ознайомилися з Вашим таким теплим і таким розумним листом. Ваше звертання до історичного минулого, а так само й стурбований погляд у майбутнє заполонили нашу увагу, і, безперечно, не один із нас ще не раз зважуватиме в думках собі на пожиток Ваші цікаві і, звичайно, де в чому слушні міркування. Всі ми з прихильністю й пошаною поставились до тих думок, що Вас тепер хвилюють, бо це думки щирого, самовідданого касталійця, вони свідчать про Вашу велику любов до Провінції, до її життя і звичаїв, турботливу, останнім часом трохи тривожну любов, яка стала Вашою другою натурою. З такою самою прихильністю й пошаною відзначили ми особисту ноту Вашої любові, її настроєність на нинішню хвилину, її жертовність і активність, потяг до героїзму, відчули, яка вона глибока й палка. В усьому цьому ми пізнаємо вдачу нашого Магістра Гри в бісер, його енергію, його запал і відвагу. Як це схоже на нього, учня славетного бенедиктинця: він вивчає історію не для неї самої, не перетворює її, як байдужий споглядач, в якусь естетичну гру, а свою історичну ерудицію хоче поставити на службу сьогоднішньому дню, використати її для діяльної допомоги! І як же, шановний колего, відповідає Вашій вдачі те, що Ваша власна мета, до якої Ви прагнете, така скромна, що Вас ваблять не політичні доручення й місії, не впливові й почесні посади, а що Ви хочете служити тільки як Magister Ludi, шкільний учитель! Ось деякі з тих вражень і думок, що мимоволі виникають уже під час першого ознайомлення з
