Вашим листом. Вони були однакові чи майже однакові в більшості наших колег. Та коли ми почали докладніше обмірковувати Ваші повідомлення, застереження й прохання, то вже не досягли такої одностайності. Ми скликали спеціальне засідання Колегії, на якому активно обговорили питання, наскільки прийнятна Ваша думка про небезпеку, що загрожує нашому існуванню, в яку форму та небезпека виллється, яких набуде масштабів і чи скоро настане; майже всі члени Колегії дуже зацікавились цими проблемами і поставились до них з належною увагою. А все ж мусимо повідомити Вас, що в жодному з цих питань Ваша думка не зібрала більшості голосів. Високо оцінено силу Вашої уяви і далекоглядність Ваших історикополітичних поглядів, але жодне з окремих Ваших припущень, чи, скажімо інакше, пророцтв, не було цілком схвалене й визнане переконливим. І в питанні, наскільки Орден і касталійський лад сприяють збереженню незвичайно тривалого миру, наскільки вони взагалі в принципі можуть бути факторами політичної історії і політичного становища, Вас підтримали тільки окремі члени Колегії, та й ті з певним застереженням. Думка більшості була приблизно така: мир, що запанував у нашій частині світу після кількох войовничих епох, можна до певної міри пояснити загальним виснаженням і знекровленням внаслідок жахливих воєн, а ще більше тим, що Західна Європа тоді перестала бути центром світової історії і ареною боротьби за гегемонію. Анітрохи не ставлячи під сумнів заслуг Ордену, все ж таки не можна визнати касталійську ідею, ідею високого культивування інтелекту під знаком споглядального виховання душі, справді історичним фактором, тобто визнати її живий вплив на стан світової політики, тим більше, що такі шанолюбні мотиви безмежно далекі всьому характерові касталійської духовності. Як наголошувалося в кількох дуже поважних виступах, Касталія не покликана і не має бажання розгортати політичну діяльність чи домагатися впливу в питаннях війни і миру, і про таку місію вже тому не може бути мови, що все касталійське апелює до розуму й відбувається в межах розумного, чого не можна сказати про світову історію, не впадаючи в теологічнопоетичні марення романтичної філософії історії і не зараховуючи весь апарат убивства й знищення, яким користуються сили, що творять історію, до методів світового розуму.[51] Адже досить кинути оком на історію духу, і зразу стане ясно, що періоди найвищого духовного розквіту, властиво, ніколи не можна пояснити політичними умовами, навпаки, культура, чи дух, чи душа мають свою власну історію, що протікає поряд із так званою світовою історією, тобто з нескінченною боротьбою за матеріальну владу, як друга історія, невидима, безкровна і свята. Наш Орден має причетність тільки до цієї святої, невидимої історії, а не до реальної, брутальної світової історії, і він зовсім не зобов’язаний дбати про політичну історію чи тим паче допомагати її творити.
Отже, чи всесвітньополітичне становище справді таке, яким його змальовує Ваш лист, чи ні, Орденові принаймні не випадає займати щодо цього якусь іншу позицію, крім вичікувальної і терплячої. А тому Вашу думку про те, що ми повинні сприймати це становище як сигнал до активної позиції, більшість членів Колегії рішуче заперечила. Що ж стосується Ваших поглядів на сучасне становище в світі й Ваших міркувань про найближче майбутнє, то хоч на багатьох колег вони справили певне враження, а декому видалися навіть сенсацією, хоч майже всі промовці засвідчували свою велику пошану до Ваших знань і Вашої про2никливості, більшість їх не погодилася з Вами. Навпаки, всі схилялися до того, що Ваші висловлювання, загалом надзвичайно цікаві й варті найбільшої уваги, все ж таки надміру песимістичні. А один із присутніх запитав, чи не слід назвати небезпечною, навіть злочинною чи принаймні легковажною поведінку Магістра, що починає лякати свою Колегію такими похмурими картинами нібито близьких небезпек і випробувань. Звичайно, сказав він, часом доречно нагадати, що все на світі минуще, і кожен касталієць, а особливо кожен з тих, хто займає високу й відповідальну посаду, інколи повинен казати собі: memento mori, [52] але таке узагальнення, таке нігілістичне проголошення близького занепаду цілого стану Магістрів, цілого Ордену, цілої ієрархії – це вже не тільки негідна спроба порушити душевний спокій і затруїти уяву своїх колег, але й загроза самій Касталії та її працездатності. Коли Магістр щоранку братиметься до праці з думкою, що його посада, його діяльність, його учні, його відповідальність перед Орденом, його життя в Касталії і для Касталії – все це завтра чи післязавтра втратить свій сенс і не буде нікому потрібне, його успіхи, певна річ, від цього не збільшаться. Хоч цю думку й не підтримала більшість, а проте її вислухали досить прихильно.
Ми закінчуємо свого листа, але раді будемо поговорити з Вами особисто. З нашого скупого звіту про засідання Колегії Ви вже бачите, Превелебний, що Ваша заява не мала того ефекту, на який Ви, певне, сподівалися. Найбільшу роль тут, мабуть, зіграли реальні причини – розбіжність між Вашими теперішніми поглядами, з одного боку, і поглядами та бажаннями більшості Ваших колег, з другого. Але певне значення мали й формальні причини. В усякому разі, нам здається, що якби Ви були спробували порозумітися зі своїми колегами усно, в безпосередній розмові, вона була б куди гармонійнішою і мала б кращі наслідки. І не тільки ця форма письмової заяви зашкодила, як ми вважаємо, Вашому проханню: ще гірше враження справило незвичне в стосунках між нами поєднання службового повідомлення з особистим проханням. Більшість членів Колегії вбачає в цьому поєднанні невдалу спробу запровадити новий звичай, а дехто просто зве його неприпустимим.
Тут ми підходимо до найдражливішого пункту Вашого листа: до Вашого прохання звільнити Вас з посади й дати Вам роботу в якійсь світській школі. Подавець мав наперед знати, що Колегія не задовольнить такого несподіваного й так оригінально обгрунтованого прохання, що такої заяви не можна прийняти й схвалити. Певна річ, Колегія відповідає на неї відмовою.
Що сталося б з ієрархією, коли б не Орден і не ухвала Колегії визначали кожному його місце? Що сталося б з Касталією, коли б кожен сам оцінював себе, свої здібності й нахили і відповідно сам вибирав собі посаду? Ми пропонуємо Магістрові Гри в бісер поміркувати над цим І доручаємо йому й далі виконувати почесні обов’язки, які ми йому довірили.
Оце й є відповідь на Ваше прохання, яке Ви прислали нам. Ми не могли дати відповіді, на яку Ви, мабуть, сподівалися. Проте не хотіли б поминути й те, що ми були зворушені й схвильовані пересторогою, яку містить у собі Ваш лист. Ми маємо надію поговорити з вами особисто про його зміст, до того ж якнайшвидше, бо хоч керівництво Ордену вважає, що може на Вас цілком покластися, все ж таки те місце у Вашій заяві, де Ви кажете про свою уявну чи дійсну неспроможність далі виконувати обов’язки Магістра, дає нам підстави для занепокоєння.
Кнехт якнайуважніше прочитав листа, хоч і не покладав на нього особливих надій. Що Колегія має «підстави для занепокоєння», він легко міг собі уявити, до того ж у нього були певні докази такого занепокоєння. Недавно в Селищі Гри з’явився гість із Гірсланда, вже немолодий чоловік, з офіційною посвідкою і рекомендацією від керівництва Ордену. Він сказав, що хотів би кілька днів попрацювати в Архіві та бібліотеці, а також попросив дозволу відвідувати Кнехтові лекції. Мовчазний і уважний, він заглянув майже в усі відділи та приміщення Селища, поцікавився Тегуляріусом і кілька разів відвідав директора вальдцельської елітарної школи, що жив поблизу; навряд чи доводилось сумніватися в тому, що гість був вивідачем, присланим, щоб з’ясувати, як стоять справи в Селищі Гри, чи не занехаяна там робота, чи Магістр добре себе почуває на своїй посаді, чи ретельно працюють службовці й чи не стривожені, бува, чимось учні. Гість пробув у Селищі Гри цілий тиждень, не пропустивши жодної Кнехтової лекції. Він був всюдисущий і всевидющий, на що звернули увагу двоє службовців. Певне, що керівництво Ордену дочекалося звіту цього вивідача, а вже аж потім відповіло Магістрові.
Як він мав поставитись до цієї відповіді і хто міг бути її автором? Стиль про це нічого не казав – то був загальновживаний, безособовий, офіційний стиль, як і належало в цьому випадку. Та коли Кнехт уважніше проаналізував листа, то знайшов у ньому більше своєрідного й особистого, ніж можна було помітити, читаючи його вперше. В основі всього документа лежав ієрархічний орденський дух, почуття справедливості й любові до порядку. Добре було видно, яке неприємне, прикре, навіть тяжке й гнітюче враження справила Кнехтова заява, і думка відхилити її напевне ж склалася в автора відповіді вже під час першого ознайомлення, незалежно від оцінки решти членів Колегії. А проте, крім невдоволення й нехіті, у відповіді відчутні були й інші, протилежні почуття, інший настрій: очевидна симпатія, бажання наголосити на всіх
