Його звідтіль мої очі.
Заспівай ти йому пісню
Нашу, рідну, половецьку, Про життя привільне наше, Нашу вдачу молодецьку.
А як все те не поможе, Дай йому євшана-зілля, Щоб, понюхавши, згадав він
Степу вільного привілля».
І пішов гудець в дорогу.
Йде він три дні і три ночі, На четвертий день приходить
В місто Київ опівночі.
Крадькома пройшов, мов злодій, Він до сина свого пана
І почав казати стиха
Мову зрадженого хана.
Улещає, намовляє...
Та слова його хлопчину
Не вражають, бо забув вже
Він і батька, і родину.
І гудець по струнах вдарив!
Наче вітер у негоду,
Загула невпинна пісня —
Пісня вільного народу.
2 Гудець — музикант і співак.
Про славетнії події —
Ті події половецькі,
Про лицарськії походи —
Ті походи молодецькі!
Мов скажена хуртовина, Мов страшні Перуна громи, Так ревли-стогнали струни
І той спів гудця-сіроми!
Але ось вже затихає
Бренькіт дужий акордовий
І намісто його чути
Спів народний, колисковий.
То гудець співає тихо
Пісню тую, що співала
Мати синові своєму,
Як маленьким колисала.
Наче лагідна молитва,
Журно пісня та лунає.
Ось її акорд останній
В пітьмі ночі потопає...
Але спів цей ніжний, любий, Ані перший, сильний, дужий, Не вразив юнацьке серце,—
Він сидить німий, байдужий.
І схилилася стареча
Голова гудця на груди —
Там, де пустка замість серця, Порятунку вже не буде!..
Але ні! Ще є надія
Тут, на грудях в сповиточку!..
І тремтячими руками
Роздирає він сорочку,
Із грудей своїх знімає
Той євшан, чарівне зілля, І понюхать юнакові
Подає оте бадилля.
Що ж це враз з юнаком сталось?
Твар3 поблідна у небоги, Затремтів, очима блиснув
І зірвавсь на рівні ноги.
Рідний степ — широкий, вільний, Пишнобарвний і квітчастий —
Раптом став перед очима, З ним і батенько нещасний!..
Воля, воленька кохана!
Рідні шатра, рідні люди...
Все це разом промайнуло, Стисло серце, сперло груди.
3 Твар — тут: обличчя, лице.
«Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати, Ніж в землі чужій, ворожій
В славі й шані пробувати!» —
Так він скрикнув, і в дорогу
В нічку темну та пригожу
Подались вони обоє,
Обминаючи сторожу.
Байраками та ярами
Неутомно проходжали —
