В рідний степ, у край веселий
Простували, поспішали.
* * *
Україно! Мамо люба!
Чи не те ж з тобою сталось?
Чи синів твоїх багато
На степах твоїх зосталось?
Чи вони ж не відцурались, Не забули тебе, неньку, Чи сховали жаль до тебе
І кохання у серденьку?
Марна річ! Були і в тебе
Кобзарі — гудці народні, Що співали-віщували
Заповіти благородні,
А проте тієї сили,
Духу, що зрива на ноги, В нас нема і манівцями
Ми блукаєм без дороги!..
Де ж того євшану взяти, Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить,—
Шлях у край свій повороту?!
1899 р.
Вы читаете Євшан-зілля
