зве її другою бабусею своїх онуків.
Я з нею все життя сварюсь і кажу їй силу-силенну нечемностей, та це нещиро. У глибині мого серця я її дуже люблю, навіть куди більше, ніж її знамените печиво. А щодо того, що вона чорна, так це лише люди розрізняють, хто якого кольору, і трапляються такі, які вважають, що чорні чомусь гірші. В природі нема кольорів гірших і кращих. Наприклад, жабутикаба, шовковиця, маракужа також чорні. А про мене, то жабутикаба — цариця овочів.
Кирпу я дуже люблю, вона мені неначе мати. Сваримося, це правда, і вона здорово сердиться, коли на мене «наскочить». Та самі знаєте: милі посваряться, ще краще помиряться.
Я люблю її палко, і нема, я переконана, іншої дівчинки на світі, яка була б її варта. Навіть Червона Шапочка гірша. Для мене Кирпа краща за всіх.
А Педріньйо? Чудовий хлопець. Серйозний, можете у всьому на нього покластися: його слово залізне. Я дуже багато з ним сварилась і буду, напевно, ще не раз сваритись, але що правда, то правда — це людина путяща. Та ще й хоробра. Правда, інколи любить вихвалятися, але це дрібниця. Вади, знаєте, у кого їх немає, правда ж?
Загалом, у нас в Будиночку Жовтого Дятла добре. Отож, якщо приїдете, то на перший погляд нічого особливого: старий будинок, старі, криві дерева, порослі мохом; порося бабрається на подвір’ї; овочевий садок з різними там сливами, персиками, помаранчами, плодами сапоті, абакаші — у кожного з нас є своє улюблене деревце; річечка, чи скоріш навіть простий струмок, лужок за хвірткою, де пасеться безрога корова, і мурашник за лужком.
І все-таки наш будинок — незвичайний. До чого ж багато в нас всякого трапляється! Донна Бента якось сказала, що після всіх наших пригод її вже нічим здивувати не можна, і якщо раптом сонце ввійде в хвіртку і скаже: «Добридень, донно Бенто», то вона його стріне так само просто, по-домашньому, як нашого сусіда дядька Теодо-ріко, і скаже: «Заходьте, сеньйоре Сонце, цей будинок — ваш».
Ну, от і все. Пора кінчати мої записки. Що знала, те написала. Тепер залишилося тільки попрощатися з шановними читачами.
Шановні читачі, до побачення. Я сказала, що напишу «Записки», і написала. Якщо вам сподобалися — здорово! Не сподобалися — не судіть суворо…
Привіт!
10 серпня 19… року
Будиночок Жовтого Дятла, Бразілія».
И (Латин)
Л68
Монтейру Лобату — уславлений дитячий письменник Бразілії. Його книжки відомі не тільки на батьківщині, але й у всій Латинській Америці. Вони виходять дедалі в нових виданнях, перекладаються дедалі в нових країнах.
В «Ордені Жовтого Дятла» переказано цілу низку дитячих творів письменника: «Казки тіточки Настасії», «Мисливські подвиги Педріньйо», «Записки Емілії», «Кирпа» тощо.
У хатинці бабусі Бенти живе Емілія, в неї багато друзів. Крім самої бабусі і куховарки тіточки Настасії, яка пошила Емілію з ганчірок, вона має приятелів дітей: хлопчика Педріньйо та дівчинку Кирпу. А ще в неї є такі дивні і незвичайні друзі, яких, напевне, иіхто на світі не має,— учений носоріг і чудовий зубний лікар Кандим, Жоан Уяви Собі, клоун Куку та Пустикозу. Дарма, що деякі герої зроблені з ганчір’я або кукурудзяного качана (у Бразілії сільські дітлахи часто граються такими ляльками), всі вони в письменника живі і діють у справжній Бразілії з її строкатими птахами, дивовижними звірами, пишними деревами, на яких ростуть різні смачні овочі.
Отож рушаймо до Будиночка Жовтого Дятла.
ДЛЯ СЕРЕДНЬОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
ЛОБАТУ МОНТЕЙРУ. ОРДЕН ЖЕЛТОГО ДЯТЛА
(На украинском языке)
Редактор
Художній редактор
Технічний редактор
Коректори
Здано на виробництво 12. V. 1964 р. Підписано до друку 27. VI. 1964 р.
Формат 60Х601/16. Фіз. друк. арк. 15,75. Умови, друк. арк. 15,75+5 вкл.== 16,38.
Обл. — вид. арк. 12,08 + 5 вкл. = 12,32. Тираж 30 000. Зам. № 585.
Ціна 62 коп. Тп. — 1964 — поз. 206.
Видавництво «Веселка». Київ, Кірова, 34.
Друкоофсетиа фабрика «Атлас» Державного комітету Ради Міністрів УРСР по пресі. Львів, Зелена, 20.
