ДИЛДА

ДИЛДА

Дилда, Тимiш Iванович, такий собi є на свiтi.

Прiзвище таке в нього: Дилда.

Коли заснувався в його селi колгосп, Дилда, Тимiш Iванович, сильно покрутив носом, - отак: круть-

круть-круть! - i сказав своїй жiнцi Салимонiї Пилипiвнi Дилдi:

- Гуртове - чортове!

Залишився тодi Тимiш Iванович Дилда одноосiбником.

Ну, що ж: одноосiбник, коли вiн чесний, коли вiн виконує все те, що вiд чесного радянського

громадянина вимагається, - одноосiбник у нас всi громадськi права має.

Не дiйшло, значить, iще до свiдомостi людини, що колективна, артiльна праця кориснiша, вигiднiша, - ну, й хай собi хазяйнує окремо, - колись зрозумiє, де лiпше, - чи в артiлi, чи в одноосiбному

господарствi.

Про Тимоша Дилду ми б не сказали, що щось десь до його свiдомостi не дiйшло, - вовча думка

сидiла пiд капелюхом в Тимоша Дилди:

- А мо' воно ненадовго?

Колгоспи собi росли, розвивалися, багатiли, а колгоспнi люди жили собi та поживали.

Дивилися колгоспники на одноосiбника Тимоша Iвановича Дилду та посмiхалися:

- Ну, живи собi! Нам що, дилдуй далi! Виходить, значить, що вийшло воно не на 'недовго', - як

думав Дилда, - а зовсiм навпаки - назавжди.

От одного вечора, коли Тимiш Iванович Дилда та Салимонiя Пилипiвна Дилда (дiтей у них не було) сiли вечеряти, Тимiш Iванович Дилда говорить Салимонiї Пилипiвнi Дилдi:

- Салимонько!

- Га?

- Що, пак я тобi хотiв сказати? От забувся!

- Мо' сирiвцю внести?

- Та який там сирiвець?! Не в сирiвцi справа!

- Мо' десь засвербiло?

- Ой, засвербiло! Ой, засвербiло! - аж скрикнув Тимiш Iванович Дi лда. - Ох, i засвербiло ж, та

тiльки не з того боку!

Замовк Тимiш Iванович Дилда. Сопла Салимонiя Пилипiвна Дилда. У хатi було тихо.

- Салимонько! - раптом промовив ТнмIш Iванович Дилда.

- Га?

- Ой, мабуть, у колгосп записуватись треба?!

- Ой! - ойкнула Салимонiя Пилипiвна. Пiдскочила з мiсця, пiдбiгла до печi, одскочила вiд печi, мотонулася до мисника, од мисника до зачiпка, ухопила чомусь рогача й почала пiдважувати рогачем

лежанку. Потiм ухопила ночви, поставила на лiжу, дiжу з ночвами поставила на помийницю, сiла сама в

почви та тодi ще раз:

-- Ой!

Тимiш Iванович Дилда схопився з мiсця й несамовито крикнув:

- Салимонько, сядь!

- Я вже сидю!

Одне слово, в колгосп Тимiш Iванович Дилда й Салимонiя Пилипiвна Дилда записалися.

Вечорами вони сидiли одне проти одного, дивилися одне одному в очi й кивали головами.

Салимонiя Пилипiвна витирала хусточкою очi, а Тимiш Iванович скреготiв зубами.

Посидiвши отак одне проти одного, Тимiш Iванович казав:

- Стелись!

Салимонiя Пилипiвна слалася. Потiм вони лягали спати... Не спалося.

Салимонiя Пилипiвна Дилда питала в Тимоша Iвановича Дилди:

- I чого ти не спиш, Тимочко?

- Думаю!