- Мало ти ще вчився. Треба ще кудись оддавати. Повезу ще в Зiнькiв, повчись iще там, побачимо, що з тебе вийде.

Повiз батько мене в Зiнькiв, хоч i тяжко йому було тодi, бо вже нас було шестеро чи семеро, а

заробляв вiн не дуже. Проте повiз i вiддав мене у Зiнькiвську мiську двокласну школу.

Зiнькiвську школу закiнчив я року 1903-го, з свiдоцтвом, що маю право бути поштово-

телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду.

Та куди ж менi в тi чиновники, коли 'менi тринадцятий минало'.

Приїхав додому.

- Рано ти, - каже батько, - закiнчив науку. Куди ж тебе, коли ти ще малий? Доведеться ще

вчить, а в мене без тебе вже дванадцятеро.

Та й повезла мене мати аж у Київ, у вiйськово-фельдшерську школу, бо батько як колишнiй

солдат мав право в ту школу дiтей оддавати на 'казьонний кошт'.

Поїхали ми до Києва. В Києвi я роззявив рота на вокзалi i так iшов з вокзалу через увесь Київ аж

до святої Лаври, де ми з матiр'ю зупинились. Поприкладався до всiх мощей, до всiх чудотворних iкон, до всiх мироточивих голiв i iспити склав.

Та й залишився в Києвi. Та й закiнчив школу, та й зробився фельдшером.

А потiм пiшло нецiкаве життя. Служив i все вчився, все вчився - хай воно йому сказиться! Все за

екстерна правив.

А потiм до унiверситету вступив.

Книга, що найсильнiше на мене враження справила в моїм життi, - це 'Катехiзис' Фiларета. До

чого ж противна книжка! Ще якби так - прочитав та й кинув, воно б i нiчого, а то - напам'ять.

Книжки я любив змалку. Пам'ятаю, як попався менi Соломонiв 'Оракул'. Цiлими днями сидiв над

ним та кульки з хлiба пускав на оте коло з числами рiзними. Пускаю, аж у головi макiтриться, поки

прийде мати, вхопить того 'Оракула' та по головi - трах! Тодi тiльки й кину.

Взагалi любив я книжки з м'якими палiтурками.

Їх i рвати легше, i не так боляче вони б'ються, як мати, було, побачить.

Не любив 'Руського паломника', що його рокiв дванадцять пiдряд читала мати. Велика дуже

книжка. Як замахнеться, було, мати, так у мене аж душа у п'ятах.

А решта книг читалася нiчого собi.

Писати в газетах я почав 1919 року за пiдписом Павло Гунський. Почав з фейлетону.

У 1921 роцi почав працювати в газетi 'Вiстi' перекладачем.

Перекладав я, перекладав, а потiм думаю собi:

'Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати! А потiм - письменником можна бути. Он

скiльки письменникiв рiзних є, а я ще не письменник. Квалiфiкацiї, - думаю собi, - в мене особливої

нема, бухгалтерiї не знаю, що я, - думаю собi, - робитиму'.

Зробився я Остапом Вишнею та й почав писати.

I пишу собi...

1927-1955

Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату