квартяни — зовсім примітивні створіння, щось середнє між нашими первісними людьми і людиноподібними мавпами. Вони, правда, вже використовують вогонь, але роздобувають його виключно з пожеж, запалених блискавками. Принаймні ми так припускаємо, бо ніякого кресала або чогось схожого ми в печерах не знайшли. Квартяни відрізняються від звірів лише тим, що вже мають примітивні інструменти. Це грубо оброблені уламки каменів та дрючки. А втім, ми привезли ці інструменти з собою, можете їх оглянути. Деякі з квартян завзяті колекціонери. Мабуть, їх приваблює все блискуче, незвичне, бо їхні житла переповнені шматками янтарю, золота, кварцу, барвистими уламками базальту…
— Отже, ви не знайшли навіть сліду якоїсь там вищої культури? — розчаровано запитав Навратіл.
Молодінова вже хотіла відповісти, але Фратев її затримав:
— Хвилиночку! Ви мені обіцяли, що сюрприз номер один оголошу я! — Він побіг і одразу ж повернувся з якимось пакунком під пахвою. — Найцінніші предмети з квар-тянської колекції!
Перед враженими вченими з'явились два дивних предмети: старанно оброблений шматок якоїсь прозорої речовини і великий уламок металевої плити з гострими рваними краями.
Навратіл взяв у руки прозорий предмет.
— Природа цього, в усякому разі, створити не могла, — сказав він рішуче. — Скидається на лінзу, та ще й відшліфовану абсолютно точно.
— І складену з кількох шарів! — показав Северсон на місце, де лінза була пошкоджена при ударі.
— А може, це деталі з нашого «Променя»? — запитав Шайнер. — Чи не збив їх на планету отой шалений метеорит?
— Ні, це неможливо! — заперечив Навратіл. — Лінз такої незвичайної форми ми при побудові «Променя» не використовували… — він уважно оглянув металевий уламок і похитав головою. — Ця річ теж не з нашого літака. Аленко, прошу, зробіть аналіз металу.
— Гадаю, що це даремно, — заперечив Ватсон. — «Промінь» облітає навколо Кварти з швидкістю вісім кілометрів на секунду. З не меншою швидкістю летів метеорит. Це означає, що жодна частина літака не може потрапити на планету, бо згорить у атмосфері…
— Справді, ви маєте рацію. В такому разі стає ясно, шо обидва предмети були зроблені на Кварті. Як це пов'язати з примітивним життям літаючих квартян?
— Сліди під кам'яним стрімчаком та уламок лінзи доводять нам, що, крім літаючих квартян, тут живуть, можливо, далеко розвиненіші створіння, яких ми досі не виявили, — міркувала Молодінова.
Фратев покрутив річ в руці, розкуйовдив пальцями чорне кучеряве волосся, почухав потилицю:
— П'ять пострілів по гавах! — це нам хороший подаруночок, знову маємо з чого тішитись! Спочатку гналися за маревом і замість великого міста знайшли світні джунглі, потім переслідували літаючих людей, а виявили примітивних створінь на рубежі між людиною й мавпою. А тепер, нарешті, вияснили, що десь зовсім поряд підстерігають нас агресивні незнайомі люди з хтозна-якою високою технікою…
— Коли б я на вас не дивилась, я подумала б, що це говорить Грубер чи Краус! — обурилась Молодінова. — Чому ви гадаєте, що вони агресивні? Як у вас з'явилась така думка?
— Дуже просто! — засміявся Фратев. — Огляньте оцей уламок уважніше. Звідки він? З якоїсь дитячої іграшки?.. Хай мене циклон змете з квартянської поверхні, якщо це не уламок розірваної гранати!
— Справді, — погодився Северсон. — Фратев має рацію… А що поробляють наші мандрівники по Надії? Чи виявили вони щось цікаве?
— Поки що небагато… — Навратіл подивився на годинник. — Ми так з вами забалакались, що я про них замалим не забув. Ми повинні були викликати їх уже півгодини тому. Цаген, будь ласка…
Цаген увімкнув передавач і кілька разів повторив виклик.
— «Ластівка» знову не відповідає, — сказав він стурбовано. — Мабуть, там щось не гаразд…
Фратев схвильовано підвівся з крісла:
— Треба поспішити їм на допомогу. Цілком можливо, що на них напали квартяни.
— Ну, то приготуйте «Стрілу» до старту, — сказав Навратіл.
— Що — «Стріла»! Вона неповоротка. В мене є краща ідея. Це і є наш сюрприз номер два. Ходімте, прошу, я вам дещо покажу.
Знизавши плечима, Навратіл пішов слідом за Фратевим. Зупинились у печері, де було складено вертоліт.
— Ви знайшли лопаті пропелера? — радісно вигукнув Навратіл. — Тож швидше візьмемось за роботу, не можна втрачати жодної хвилини!
Через хвилину обидва вже тримали в руках інструменти.
Вертоліт було змонтовано дуже швидко.
Вертоліт знявся у повітря і неквапно полетів над річкою. Ранковий туман розвіявся, вітер ущух. Видимість була чудова.
Северсон підніс до очей бінокль. Погляд його заблукав у Долину вогнів, перебіг до вулкана, а потім до скель, де кілька годин тому вони виявили печери літаючих створінь.
— Не бачу жодного квартянина, — сказав він задумливо.
— Мабуть, вони вдень сплять, — припустила Алена. — Оте їхнє «гуіі…», яке закінчується нечутним ультразвуком, цілком імовірно: не мова, а засіб орієнтування в темряві, як у наших кажанів.
— Погляньте… — показав Фратев у праве віконце. — Або мене обдурюють очі, або це справді велетенські сфінкси!
Над берегом ріки зводились до неба чотири майже однакові блоки скель. Горішні частини гігантів нагадували обличчя людей. Вертоліт попрямував туди. З наближенням схожість скель з людьми втрачалась, а коли вертоліт повис у повітрі біля голови одного з блоків, Фратев засміявся:
— Природа трохи погралась з нами у сліпу бабу, та й годі. Людина вже гадала, що прилетіла в Єгипет, а виявляється, це тільки химерно вивітрені шари гірських порід.
Вертоліт продовжував летіти над рікою. Характер місцевості поступово змінювався. Стрімкі береги поступились рівнині, яка на обрії кінчалась пасмом гір. Праліс на берегах увесь час густішав. З обох боків Надія вбирала в себе притоки, які нарешті перетворили її на широку річку.
— Спустіться трохи нижче, — попросив Северсон Фратева, коли вертоліт наблизився до великого вигину ріки. — Мені здається, що ми — біля мети нашої подорожі.
— Чому? — здивувався Фратев, але, глянувши вниз, збентежився. — Чорториї… Невже наші хлопці тут загинули?
Вертоліт висів низько над річкою, яка кипіла, немов у казані.
— Ні, не вірю, що вони запливли просто у вир, — продовжував він у роздумі. — Мабуть, таки проскочили, для «Ластівки» це не важко. А втім, запитайте Навратіла, чи згадували вони в своїх передачах про чорториї?
Северсон увімкнув передавач. Відповідь прийшла негайно і вплинула вона, як цілющі ліки: «Ластівка» чорториї подолала щасливо. За повідомленням Крауса, течія Надії в коліні ріки поділяється: до чорториїв річка тече в напрямку моря, а од них — стікає на континент…
Метрів через сто річка справді заспокоїлась і ліниво поповзла долиною в незнані далі.
— Чому це обрій перед нами такий незвично близький? Адже ми над рівниною? — дивувався Северсон.
Фратев пересунув важіль висоти, і вертоліт почав підніматися.
— Поглянемо згори!
Перед вченими розгорнувся незвичайний краєвид: рівнина кінчалась високим порогом, під яким розлягались болота. Вдалині жовтувато виблискували піщані дюни.
Могутня ріка з потужним гуркотом обрушувалась через високий приступок у бездонне провалля, де утворювала неспокійне озерце. З озерця вона продовжувалась віялом струмків, які зміїстими лініями розбігались в усі боки.
— Хай я буду римським папою, якщо ми справді не опинилися в Єгипті! Подивіться лишень: та це ж точнісінько Нільська дельта.
— Тільки одного їй бракує — моря, — заперечила Алена. — Скільки сягає око, видно тільки пустелю…
— Як у Єгипті!.. — вперто наполягав Фратев. Він раптом схопився за голову: — Ми тут базікаємо, а внизу, мабуть, відбувається страшна трагедія!
Вертоліт почав спускатися до водоспаду. Алена і Северсон зрозуміли, що мав на думці Фратев: можливо, «Ластівку» затягнув водоспад. Вони притиснулись лобами до стінок прозорої кабіни і, затамувавши подих, стежили за розбурханою стихією під ними. Могутній потік падав спочатку спокійно, а потім починав розбиватися об скелі і розливався запіненим озером.
Вертоліт спустився понад блискучою водяною стіною до скелястого острівця і спинився посеред озера на нижчому плесі.
— Тут хвилийу перепочинемо. Дайте мені, будь ласка, скафандр, — попросив Фратев. — Можливо, вони ще живі. У них досить великий запас кисню в балонах.
Алена злякалась:
— Невже ви хочете спуститись у воду?! Хіба ви не бачите, які тут чорториї?
— Не бійтесь, прив'яжіть мене тросом. В разі небезпеки подам знак дзвінком. Не можемо ж ми залишити друзів напризволяще.
Поки Фратев надівав скафандр, Северсон вийшов з вертольота. При одному погляді на рвучкий потік у нього запаморочилося в голові. Дрібненькі краплинки води утворювали хмари туману. Над самісіньким верхів'ям водоспаду звисала чудесна райдуга, зразу ж поруч неї — ще одна, а ця тримала за кінці третю, набагато тьмянішу за перші. Северсонові перехопило подих, йому здалося, що природа поставила на домовину трьох учених останні тріумфальні арки — арки смерті. Коли Фратев з'явився у дверях вертольота, Северсон мовчки показав на три райдуги. Однак той, немов закам'янівши, лишився стояти і вперто дивився перед собою.
Северсон озирнувся. Від несподіванки в нього підломилися коліна. Метрів за п'ятдесят від острівця з води стирчала голова велетенського ящера.
— Дванадцятиногий плазун! — закричав Фратев і зачинив дверцята.
Северсон затримався тільки на мить. Він кинувся до вертольота, але з жахом побачив, що той уже піднімається в повітря. Побачив також і те, як Алена підскочила до Фратева і кинулася на нього, намагаючись вирвати у нього з рук головний важіль управління.
Залишена напризволяще людина опустилась на землю. Повільно оглянулась.
Ящір все ще не ворушився. Він тільки трохи підвів голову і провів очима вертоліт. Потім раптом повернувся, швидкими рухами поплив до куща сіро- блакитних водоростей, що поросли очеретом та хвощами, проглинув його. Сполохав кількох птахів з дуже великими дзьобами й перетинчастими крилами. Як стріли, шугнули вони в повітря і закружляли над його головою. Ящір не звертав на них уваги, чвалаючи далі до маленької ковбані, в якій росли такі самі сіро-
