— Кравч був цілком притомний, коли говорив про Волдеморта, — сказав Гаррі, не зважаючи, що Рон аж здригнувся. — Кравчеві важко було зв'язати докупи два слова, але здавалося, він розумів, де перебуває й чого хоче. Постійно повторював, що мусить зустрітися з Дамблдором.
Гаррі відвернувся від вікна і глянув на балки. Більше половини совиних сідал були порожні. Коли- не-коли та чи інша птаха поверталася з нічного полювання, несучи в дзьобі мишку.
— Якби Снейп мене не затримав, — з гіркотою сказав Гаррі, — то ми прибігли б туди вчасно. 'Поттере, директор зайнятий... що за нісенітниці, Поттере?' Чого він мене затримував?
— Може, не хотів, щоб ви туди йшли? — випалив Рон. — Може... стривай!.. По-твоєму, як швидко він міг опинитися в лісі? Зумів би він перегнати вас із Дамблдором?
— Лише в тому разі, якби перетворився на кажана, — сказав Гаррі.
— А чом би й ні? — пробурмотів Рон.
— Ми повинні зустрітися з професором Муді, — сказала Герміона. — Треба довідатися, чи знайшов він містера Кравча.
— Якщо він прихопив з собою Карту мародера, то йому це було не складно, — припустив Гаррі.
— Хіба що Кравч встиг утекти за межі школи, — сказав Рон, — адже карта охоплює лише територію, а далі...
— Цсс! — зацитькала раптом Герміона.
Хтось піднімався сходами до соварні. Почулися два голоси, вони сперечалися, і суперечка все ближчала й ближчала.
— ...та це ж справжнісінький шантаж, у нас можуть бути чималі неприємності...
— ...ми намагалися бути чемними, а тепер настав час грати брудно, так, як він. Він би не хотів, щоб Міністерство магії довідалося, що він зробив...
— Я ж тобі кажу — якщо ти напишеш, то це буде шантаж!
— Але ж ти не будеш нарікати, коли ми отримаємо кругленьку суму?
Двері соварні відчинилися. На порозі стали Фред і Джордж. Вони скам'яніли, побачивши Гаррі, Рона й Герміону.
— Що це ви тут робите? — в один голос вигукнули і Рон, і Фред.
— Відсилаємо листа, — відповіли так само в унісон Гаррі й Джордж.
— О цій порі? — спитали Герміона й Фред.
— Гаразд, ми не питаємо, що робите ви, а ви не питайте, що робимо ми, — вишкірився Фред.
У руках він тримав пухкенького конверта. Гаррі зиркнув на нього, але Фред — випадково чи зумисне — затулив ім'я на конверті долонею.
— Не будемо вас затримувати, — сказав він, насмішкувато вклоняючись і вказуючи на двері.
Рон не ворухнувся.
— Кого це ви шантажуєте? — спитав він.
Посмішка зникла з Фредового обличчя. Гаррі помітив, що Джордж кинув Фредові багатозначний погляд перед тим, як весело сказати Ронові:
— Дурненький, я жартував.
— Не схоже, — сказав Рон.
Фред і Джордж перезирнулися.
Тоді Фред доволі грубо заговорив:
— Роне, я вже тебе не раз попереджав, щоб ти не пхав носа в чужі справи, якщо не хочеш, щоб його тобі відірвали.
— Якщо ви когось шантажуєте, то це не чужі справи, — сказав Рон. — Джордж правду казав, ви можете вскочити в серйозну халепу.
— Я ж тобі пояснив, що то був жарт, — заперечив Джордж. Він підійшов до Фреда, взяв листа й почав прив'язувати до лапи найближчій сові. — Роне, ти стаєш схожий на нашого дорогого старшого брата. І це вже не жарти. Продовжуй так і далі — і незабаром тебе зроблять старостою.
— Не зроблять! — спалахнув Рон.
Джордж підніс сову до вікна, і та знялася в повітря. Він озирнувся й вищирив зуби:
— Тоді перестань вказувати людям, як їм жити. Бувайте.
І вони з Фредом вийшли з соварні. Гаррі, Рон та Герміона мовчки дивилися одне на одного.
— Невже їм щось відомо? — зашепотіла Герміона. — Про Кравча і про все?
— Та ні, — заперечив Гаррі. — Якби це було щось серйозне, то вони б комусь розповіли. Наприклад, Дамблдорові.
Рона, однак, щось муляло.
— Що таке? — спитала його Герміона.
— Ну.. — повільно почав він, — не знаю, чи вони б розповіли. Вони... останнім часом тільки й думають, щоб заробити грошей. Я це помітив, коли часто з ними бував... тоді, коли... ну, знаєте...
— ...коли ми не розмовляли, — докінчив за нього речення Гаррі. — Так, але шантаж...
— Їм не дає спокою ідея з крамницею жартів, — пояснив Рон. — Спершу я думав, що вони просто хочуть подратувати маму, але виявилося, що так і є, що вони й справді хочуть її відкрити. У Гоґвортсі їм залишилося вчитися лише рік, і вони постійно торочать, що час подумати про майбутнє, а тато їм не допоможе, і, щоб відкрити крамницю, їм потрібне золото.
Після цих слів занервувала Герміона.
— Так, але... Вони ж не робитимуть нічого протизаконного, щоб те золото роздобути?
— Не робитимуть? — Рон скептично гмикнув. — Не знаю... Правила порушувати вони полюбляють.
— Але тут ідеться про
— Ти що, здуріла? — вигукнув Рон. — Повідомити Персі? Та він зробить так, як Кравч — він їх видасть. — Рон глянув на вікно, в яке вилетіла сова Фреда й Джорджа. Тоді сказав:
— Пішли снідати.
— Думаєте, до професора Муді йти ще зарано? — спитала Герміона, коли вони спускалися гвинтовими сходами.
— Зарано, — кивнув Гаррі. — Якщо ми розбудимо його на світанку, він подумає, що ми хочемо напасти на нього сонного, і підсмажить нас крізь двері. Зачекаймо до першої перерви.
Урок з історії магії ще ніколи не тягся так довго. Гаррі увесь час позирав на Ронів годинник, бо свій нарешті викинув, але й Ронів ішов так повільно, що, здавалося, теж зупинився. Усі троє були такі втомлені, що з превеликою радістю поклали б голови на парти й позасинали. Навіть Герміона не конспектувала, а мовчки сиділа, підперши голову руками, й сонними очима дивилася на професора Бінса.
Коли нарешті пролунав дзвінок, вони побігли до класу захисту від темних мистецтв. Там у дверях вони наштовхнулися на професора Муді. Він також мав стомлений вигляд. Повіка нормального ока опустилася, від чого обличчя здавалося ще перекошенішим.
— Професоре Муді! — закричав Гаррі, проштовхуючись до нього крізь юрбу.
— Здоров, Поттере, — прогарчав професор. Його магічне око стежило за зграйкою першокласників, які заклопотано кудись бігли. Око повернулося зіницею всередину голови й спостерігало за учнями, аж доки ті звернули за ріг. Тоді Муді заговорив знову:
— Заходьте.
Він відступив убік, щоб пропустити їх у порожній клас, а тоді, зачинивши двері, пошкутильгав за ними.
— Ви його знайшли? — спитав Гаррі без жодних передмов. — Знайшли містера Кравча?
— Ні, — відказав Муді. Він сів за стіл, зі стогоном випростав дерев'яну ногу й витяг свою баклагу.
— Ви користувалися картою? — поцікавився Гаррі.
— Аякже, — сказав Муді, роблячи ковток. — Узяв приклад із вас, Поттере. Замовлянням-викликанням переніс її зі свого кабінету до лісу. Кравча ніде не було.
— То він що, роз'явився? — запитав Рон.
