Гаррі Поттер і келих вогню

Вона засвітила чарівну паличку і спрямувала вузенький промінь на стежку. Рон, простягтись, лежав на землі.

— Зачепився за корінь, — сердито пояснив він, зводячись на ноги.

— Ну, канєшно, з такими лапами важко не зачепитися, — почувся ззаду лінивий голос.

Гаррі, Рон і Герміона різко обернулися. Недалечко від них сперся об стовбур цілком спокійний Драко Мелфой. Він склав на грудях руки і крізь прогалину між деревами поглядав на те, що діялося в наметовому містечку.

Рон порадив Мелфоєві піти в таке місце, про яке б ніколи не сказав у присутності місіс Візлі.

— Фільтруй базар, Візлі, — блиснув безбарвними очима Мелфой. — Краще самі туди валіть. Ви ж не хочете, щоб і її побачили?

Він кивнув на Герміону, і тієї ж миті в наметовому містечку немовби вибухнула бомба, а дерева освітив зелений спалах.

— Що ти маєш на увазі? — з викликом спитала Герміона.

— Карочє, Ґрейнджер, вони ж ловлять маґлів, — пояснив Мелфой. — Може, й ти хочеш освітити небо своїми панталонами? То підожди тут... вони вже близько. Ото буде реготу!

— Герміона — чарівниця, — гаркнув Гаррі.

— Як собі хочеш, Поттер, — лиховісно вишкірився Мелфой. — Карочє, ждіть тут і побачите, чи внюхають вони бруднокровку.

— Заткни свою пащу! — крикнув Рон. Усі вони знали, що 'бруднокровка' — то вкрай непристойне слово, яким обзивають чарівниць та чарівників, що мають батьків-маґлів.

— Роне, не зважай, — швидко схопила його за руку Герміона, бо Рон уже кинувся був до Мелфоя.

За деревами щось бабахнуло з нечуваною силою. Поблизу закричали люди.

Мелфой тихо реготнув. — Що, налякалися? — ліниво мовив він. — Ваш старий сказав, щоб ви ховалися? І що він там тіпа робить... хоче рятувати маґлів?

— А де твої батьки? — спитав розлючено Гаррі. — Там, у тих масках, мабуть?

Мелфой глузливо глянув на Гаррі.

— Поттер, якби вони там і були, то я б тобі однак не сказав.

— Годі вже, — гидливо глянула на Мелфоя Герміона, — ходімо, пошукаємо інших.

— Карочє, не дуже виставляй свою кучеряву макітру, Ґрейнджер, — далі глузував Мелфой.

— Ходімо, — повторила Герміона й потягла за собою Гаррі з Роном.

— Його батько серед тих, що в масках! Це точно! — люто вигукнув Рон.

— Сподіваюся, що міністерство його впіймає! — палко мовила Герміона. — Ну, що таке, де ж усі наші?

Фреда, Джорджа й Джіні ніде не було видно, зате на дорозі юрмилося багато інших людей, які нервово озиралися на бешкети в наметовому містечку.

Коло стежки галасливо сперечалася зграйка підлітків у піжамах. Коли Гаррі, Рон і Герміона проходили поруч, до них обернулася дівчина з густим кучерявим волоссям і швидко спитала:

— Ou est Madame Maxime? Nous l'avons perdue...

— Е-е... що? — не зрозумів Рон.

— О... — дівчина відвернулася, а пізніше вони чітко почули, як вона сказала ''Оґвортс'.

— Бобатон, — пробурмотіла Герміона.

— Що? — перепитав Гаррі.

— Вони, мабуть, з Бобатону, — пояснила Герміона. — Не чув? Бобатонська академія магії... Я про неї читала в 'Огляді магічних освітніх закладів Європи'.

— А-а, ось воно що, — мовив Гаррі.

— Фред із Джорджем не могли зайти так далеко, — здивувався Рон, а тоді витяг чарівну паличку, засвітив її так само, як Герміона, і придивився до стежки. Гаррі понишпорив у кишенях куртки за своєю чарівною паличкою... але не знайшов її. Там не було нічого, крім усенокля.

— Ой ні! Не може бути... Я загубив чарівну паличку!

— Ти що, жартуєш?

Рон і Герміона підняли чарівні палички вище, щоб освітити вузенькими променями землю. Гаррі роззирнувся довкола, але своєї палички ніде не побачив.

— Може, ти забув її в наметі? — припустив Рон.

— Або вона випала з кишені, коли ми бігли? — стривожилася Герміона.

— Так, — промимрив Гаррі, — можливо...

У чаклунському світі він завжди носив чарівну паличку з собою, тож тепер, опинившись без неї в такій прикрій ситуації, відчував себе незахищеним.

Раптом щось зашаруділо, й вони аж підскочили. Поряд з кущів видиралася ельфиня-домовичка Вінкі. Вона рухалась якось дивно, зі значними зусиллями, ніби хтось невидимий намагався втримати її на місці.

— Тут бути погані чаклуни! — розгублено пискнула вона, вилазячи з кущів. — Люди вгорі... високо в повітрі! Вінкі мусити тікати!

І вона зникла між деревами з того боку стежки, з писком і хеканням відбиваючись від чогось, що її не пускало.

— Що з нею таке? — здивовано глянув їй услід Рон. — Чому вона не може бігти нормально?

— Мабуть, не попросила дозволу ховатися, — припустив Гаррі. Він згадав Добі — щоразу, як той пробував зробити щось таке, що не сподобалося б Мелфоям, він починав сам себе лупцювати.

— Знаєте, з цими ельфами-домовиками поводяться геть несправедливо! — обурилася Герміона. — Це ж просто рабство якесь! Той містер Кравч примусив її видертися на самісінький верх стадіону, хоч вона й боялася, а тепер він її ще й зачарував, і вона не може втекти, коли там нищать намети! Чому ніхто з цим не бореться?

— Але ж ельфи задоволені, — сказав Рон. — Ти ж чула, що Вінкі казала під час матчу... 'Ельфам- домовикам не можна веселитися'... Їй подобається, коли нею командують...

— Саме такі, як ти, Роне, — палко почала Герміона, — і підтримують прогнилі й несправедливі системи, бо їм просто ліньки...

На узліссі знову щось голосно бабахнуло.

— Може, підемо далі? — запропонував Рон, а Гаррі помітив, як гостро зиркнув він на Герміону. Може, Мелфой казав правду; може, Герміоні й справді загрожувала більша небезпека, ніж їм усім. Вони рушили далі, а Гаррі усе нишпорив по кишенях, хоч добре розумів, що чарівної палички там нема.

Вони йшли темною стежкою глибше в ліс, не перестаючи виглядати Фреда, Джорджа і Джіні. Проминули групу ґоблінів, що хихотіли над мішком золота, яке, вочевидь, виграли, роблячи ставки під час матчу. Ґоблінів явно не турбувало те, що діялося в наметовому містечку. Ще далі стежка вивела їх у смугу сріблястого світла. Вони глянули поміж дерев і побачили трьох високих прекрасних віїл, що стояли на галявині, оточені зграйкою юних чаклунів, які галасливо щось доводили.

— Я щороку заробляю біля сотні мішків з ґалеонами, — кричав один з них. — Я — драконячий кат у Комітеті знешкодження небезпечних істот.

— Не бреши! — заверещав його товариш, — ти миєш посуд у 'Дірявому Казані'... а от я — мисливець на упирів, я їх уже кокнув штук дев'яносто...

Третій юний чаклун, чиї прищі було видно навіть у невиразному сріблястому сяйві віїл, теж устряв до розмови: — А я, бляха-муха, от-от стану наймолодшим міністром магії! Стопудовенько!

Гаррі пирснув зі сміху. Він упізнав прищавого чаклуна. Його звали Стен Шанпайк, і насправді він був кондуктором триповерхового 'Лицарського автобуса'.

Він хотів сказати про це Ронові, однак обличчя в того раптом змінилося, й наступної миті Рон заволав: — Чи я вам уже казав, що винайшов мітлу, яка долетить до Юпітера?