Гаррі Поттер і орден Фенікса

не вискакувало з грудей. Він думав, що слухання триватиме значно довше. І не знав, чи справив хороше враження. Він майже нічого не сказав. Треба було більше розповісти про дементорів про те, як він упав, і як їх з Дадлі мало не поцілували...

Двічі він зиркав на Фаджа і намагався щось сказати, але його розбухле серце перекрило доступ повітрю, і він щоразу лише роззявляв мов риба рота і знову втуплювався у свої кросівки.

І ось шепотіння стихло. Гаррі хотів було подивитися на суддів, але збагнув, що значно, значнопростіше й далі розглядати шнурівки.

— Хто за те, щоб зняти з підсудного всі звинувачення? — розкотисто пролунав голос мадам Боунз.

Гарріна голова сама смикнулася догори. У повітря звелися руки, багато рук... більше, ніж половина! Дихаючи дуже швидко, він спробував їх полічити, та не встиг закінчити, як Мадам Боунз запитала знову:

— А хто за те, щоб його засудити?

Підняв руку Фадж та ще з півдесятка осіб, серед яких була відьма праворуч від нього, а також вусатий чаклун і кучерява відьма в другому ряду.

Фадж обвів їх усіх поглядом з таким виразом, ніби щось велике застрягло йому в горлі, а тоді опустив руку. Він двічі глибоко вдихнув повітря і вимовив голосом, спотвореним ледь стримуваною люттю: 'Добре, добре... усі звинувачення знято'.

— Чудово, — бадьоро вигукнув Дамблдор, зіскочив на ноги, витяг чарівну паличку — й обидва крісла з ситцевою оббивкою відразу щезли. — Ну, мушу бігти. На все добре.

І навіть не глянувши на Гаррі, швидко покинув підвал.

— РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ — Жахи місіс Візлі

Те, що Дамблдор так раптово зник, захопило Гаррі зненацька. Він так і сидів у кріслі з ланцюгами, відчуваючи водночас і шок, і полегкість. Члени Чарверсуду підводилися, перемовлялися, збирали свої нотатки. Гаррі теж устав. Ніхто не звертав на нього уваги, крім ропухоподібної відьми праворуч від Фаджа, котра, на відміну від Дамблдора, не відводила від Гаррі очей. Він спробував перехопити погляд Фаджа або мадам Боунз, щоб спитати, чи можна йому вже йти, однак Фадж удавав, що не помічає Гаррі, а мадам Боунз щось шукала в портфелі, тож Гаррі зробив кілька непевних кроків до виходу, а оскільки ніхто не звелів йому вернутися, пішов швидше.

Останні кілька кроків він майже пробіг, відчинив двері навстіж і мало не зіштовхнувся з містером Візлі, що стояв під дверима, блідий і наляканий.

— Дамблдор не сказав...

— Зняли, — повідомив Гаррі, зачиняючи за собою двері, — всі звинувачення!

Містер Візлі засяяв і схопив Гаррі за плечі.

— Гаррі, це чудово! Тебе ніяк не могли засудити, нема підстав, але все одно, не вдаватиму, що я не...

Містер Візлі замовк на півслові, бо двері судової зали знову відчинилися. Звідти почали виходити члени Чарверсуду.

— Мерлінова борода! — здивовано вигукнув містер Візлі, відтягуючи Гаррі вбік, щоб їх пропустити. — Заради тебе зібрали повний склад суду?

— Виходить, що так, — спокійно промовив Гаррі. Один чи двоє чаклунів, минаючи їх, кивнули Гаррі, дехто, включно з мадам Боунз, сказали: 'Доброго ранку, Артуре!' — містерові Візлі, однак більшість відводила очі. Корнеліус Фадж і ропухоподібна відьма виходили з підвалу чи не останні. Фадж поводився так, ніби містер Візлі та Гаррі були частиною стіни, а от відьма знову оцінююче поглянула на Гаррі. Останнім їх минав Персі. Як і Фадж, він не звернув жодної уваги на батька й Гаррі, а пихато пройшов повз них, задерши носа й стискаючи в руках великий сувій пергаменту й кілька запасних пер. Зморшки довкола рота містера Візлі напружились, але більше він ніяк не виявив своїх відчуттів від зустрічі з сином.

— Зараз відвезу тебе назад, щоб ти поділився з усіма доброю новиною, — сказав він, підганяючи Гаррі, коли на сходах, що вели до дев'ятого рівня, стихли кроки Персі. — Закину тебе по дорозі до того туалету в Бетнал Ґріні. Ходімо...

— А що ви зробите з туалетом? — усміхнувся Гаррі. Все раптом здалося йому чи не вп'ятеро кумедніше, ніж досі. Він, врешті, усвідомив: йоговиправдали, вінповертається доГоґвортсу.

— А, це простеньке антизакляття, — пояснив містер Візлі, піднімаючись сходами, — але тут йдеться не так про ремонт, Гаррі, як про ставлення до цього вандалізму. Деякі чарівники вважають цькування маґлів розвагою, але це вияв чогось набагато глибшого й огиднішого, і я, скажімо...

Містер Візлі спинився на півслові. Вони якраз вийшли в коридор на дев'ятому рівні, а там, за кілька метрів від них, Корнеліус Фадж неголосно розмовляв з високим чоловіком, що мав прилизане біляве волосся й гостре бліде лице.

Почувши їхні кроки, той чоловік озирнувся. Він теж замовк посеред розмови, а його холодні сірі очі звузились і втупилися у Гаррі.

— Так, так, так... Патронус Поттер, — глузливо привітався Луціус Мелфой.

Гаррі перехопило подих, ніби він налетів на стіну. Востаннє він бачив ці холодні сірі очі у щілинах смертежерського каптура, а глузливий голос цього чоловіка чув на темному цвинтарі, коли Лорд Волдеморт піддавав Гаррі тортурам. Він не міг повірити, що Луціус Мелфой наважився глянути йому в лице, не міг повірити, що він прийшов сюди, в Міністерство магії, а Корнеліус Фадж розмовляє з ним, хоч Гаррі лише кілька тижнів тому попередив Фаджа, що Мелфой — смертежер.

— Міністр якраз розповідав мені, як тобі пощастило викрутитися, Поттере, — ліниво процідив містер Мелфой. — Дивовижно, як ти вислизаєш з дуже скрутних ситуацій... просто по— зміїному.

Містер Візлі застережливо стиснув Гаррі плече.

— Так, — погодився Гаррі, — я вмію вислизати. Луціус Мелфой перевів погляд на містера Візлі.

— І Артур Візлі тут! А тебе що сюди привело, Артуре?

— Я тут працюю, — відрубав містер Візлі.

— Хіба саме тут? — здивовано підняв брови містер Мелфой, зиркнувши на двері за плечима містера Візлі. — Мені здавалося, що ти був на другому поверсі... хіба твоя робота не пов'язана з викраданням маґлівських речей, щоб потім їх зачакловувати?

— Ні, — огризнувся містер Візлі, до болю стискаючи Гарріне плече.

— До речі, а ви тут чого? — спитав Гаррі Луціуса Мелфоя.

— Я не думаю, Поттере, що тебе стосуються наші з міністром особисті справи, — відповів Мелфой, поправляючи мантію. Гаррі почув брязкіт, мабуть, її кишені були напхані золотом. — Те, що ти — Дамблдорів улюбленець, ще не означає, що всі ми теж повинні поблажливо до тебе ставитися... Може, підемо до вашого кабінету, пане міністре?

— Авжеж, — погодився Фадж, повертаючись спиною до Гаррі й містера Візлі. — Сюди, Луціусе.

І стиха розмовляючи, вони пішли. Містер Візлі не відпускав Гарріного плеча, аж доки ті двоє зайшли у ліфт.

— Чому він не чекав Фаджа біля його кабінету, якщо вони мають якісь спільні справи? — вибухнув гнівом Гаррі. — Що йому було треба тут, унизу?

— Намагався пролізти в судову залу, якщо хочеш знати мою думку, — відповів збуджений містер Візлі, озираючись через плече, чи ніхто їх не підслуховує. — Хотів винюхати, виженуть тебе чи ні. Відвезу