Гаррі Поттер і орден Фенікса

показувати людям, як жахливо постійно тільки те й робити, що чистити й прибирати... ми могли б організувати рекламну чистку ґрифіндорської вітальні, а всі зібрані кошти передати в ССЕЧА, це допомогло б розбудити свідомість учнів і поповнити наші фонди.

— Я тобі сам заплачу, тільки заглохни зі своєю 'сечею', — люто пробубонів Рон, але так, щоб його чув лише Гаррі.

Закінчувалися канікули, і Гаррі дедалі частіше мріяв про Гоґвортс. Він уже не міг дочекатися, коли зіграє у квідич, знову побачить Геґріда, чи просто пройдеться повз овочеві грядки до оранжерей на уроки гербалогії. Яка ж то буде насолода — покинути цей запилюжений і затхлий будинок, де половина шаф ще й досі були замкнені на засуви, а Крічер, скрадаючись, хрипко вигукував усілякі лайки услід тим, хто повз нього проходив. Щоправда, Гаррі ретельно стежив, щоб не говорити про це в присутності Сіріуса.

Виявилося, що життя у штаб-квартирі антиволдемортівського руху було зовсім не таке цікаве й захопливе, як уявляв собі Гаррі. Члени Ордену Фенікса регулярно сюди приходили, іноді залишалися перекусити, іноді затримувалися, Щоб швиденько пошепки щось обговорити, але місіс Візлі робила все, щоб ці розмови не долинали до жодних вух (нормальних чи видовжених), і ніхто, навіть Сірїус, не вважав, що Гаррі потрібно знати ще бодай крихту понад те, Що він довідався першого вечора.

В останній день канікул, коли Гаррі змітав із шафи залишений Гедвіґою послід, до спальні зайшов Рон з кількома конвертами в руках.

— Прислали списки підручників, — повідомив він і подав один конверт Гаррі, що стояв на стільці. — Давно пора, я думав, вони забули, бо списки завжди висилали заздалегідь... Гаррі змів рештки посліду в торбинку для сміття і пожбурив її понад Роновою головою у кошик для паперу, що стояв у кутку. Кошик проковтнув торбинку й голосно відригнув. Гаррі розірвав конверт. Там були два шматки пергаменту: в одному, як завжди, нагадувалося про початок навчання першого вересня, а в другому — подавався список книжок, необхідних на цей навчальний рік.

— Лише два нові підручники, — сказав він, переглянувши список, — 'Стандартна книга заклинань для 5 класу' Міранди Ґошоук і 'Теорія захисних чарів' Вілберта Слинкгарда.

Лясь.

Прямо біля Гаррі явилися Фред і Джордж. Він уже так до цього звик, що навіть не впав зі стільця.

— Нам просто цікаво, хто включив до списку підручник Слинкгарда, — поділився Фред.

— Бо це означає, що Дамблдор знайшов нового вчителя захисту від темних мистецтв, — додав Джордж.

— Причому, в останню мить, — підхопив Фред.

— Тобто? — не зрозумів Гаррі й зіскочив зі стільця.

— Ну, кілька тижнів тому ми підслухали видовженими вухами розмову тата з мамою, — пояснив Фред, — і вони говорили, що Дамблдорові цього року було вкрай важко знайти когось на цю посаду.

— Хоч це й не дивно, якщо згадати, що сталося з попередніми чотирма вчителями, правда? — додав Джордж.

— Одного звільнено, другого вбито, третьому видалили пам'ять, а останній був замкнений на дев'ять місяців у скрині, — пригадав Гаррі, загинаючи пальці. — Так, тепер я вас розумію.

— Роне, що з тобою? — поцікавився Фред.

Рон не відповідав. Гаррі озирнувся. Рон завмер, роззявивши рота, над листом з Гоґвортсу.

— Що сталося? — нетерпляче перепитав Фред, а тоді зайшов Ронові за спину й поглянув на пергамент через братове плече. Тепер уже й Фред роззявив рота.

— Староста? — втупився він у листа, не вірячи своїм очам. — Староста?!

Джордж підскочив до Рона, вихопив у нього з рук конверт і перевернув. Гаррі помітив, як Джорджеві в долоню впало щось золотисто-червоне.

— Не може бути, — вимовив ледь чутно Джордж.

— Це якась помилка, — засумнівався Фред, вирвав у Рона листа і підніс до світла, ніби шукаючи водяних знаків. — Ніхто при здоровому глузді не призначив би Рона старостою.

Раптом близнюки одночасно повернули голови до Гаррі.

— Ми були впевнені у твоїй кандидатурі! — сказав Фред таким тоном, ніби Гаррі їх обдурив.

— Думали, що Дамблдор буде просто змушенийобрати тебе! — обурено додав Джордж.

— Ти ж виграв Тричаклунський турнір, і не тільки! — доводив Фред.

— Мабуть, на це вплинуло усе те божевілля, що з ним сталося, — сказав Фредові Джордж.

— Так, — поволі вимовив Фред. — Так, старий, з тобою було забагато мороки. Але добре, що хоч один з вас визначив, що для нього головне.

Він підійшов до Гаррі й поплескав його по спині, кинувши на Рона нищівний погляд.

— Староста... нас маленький Лонцик — сталоста.

— Ой, а що буде з мамою, страшно й уявити, — простогнав Джордж, кидаючи Ронові значок старости так, наче він був отруйний.

Рон, який і досі не промовив ані слова, взяв значок, якусь мить на нього дивився, а тоді простяг його Гаррі, ніби Мовчки просив підтвердити, що він справжній. Гаррі узяв значок. Там був зображений ґрифіндорський лев з великою літерою 'С'. Такий самісінький значок він бачив на грудях у Персі у свій найперший день у Гоґвортсі.

Гучно розчахнулися двері. До кімнати влетіла Герміона Щоки в неї пашіли, а волосся розкуйовдилося. В її руці був конверт.

— Ти... ти отримав?..

Вона помітила значок у Гаррі в руці і зойкнула.

— Я так і знала! — збуджено заговорила вона, розмахуючи своїм листом. — Я теж, Гаррі, мене теж обрали!

— Ні, — швидко заперечив Гаррі, віддаючи значок Ронові. — Це Рон, а не я.

— Це... що?

— Староста — Рон, а не я, — пояснив Гаррі.

— Рон? — у Герміони аж щелепа відвисла. — А... ви впевнені? Тобто...

Вона почервоніла, а Рон з викликом глянув на неї.

— У листі моє ім'я, — сказав він.

— Я... — ошелешено почала Герміона. — Я... ну... ого! Чудово, Роне! Це справді...

— Несподівано, — Джордж кивнув головою.

— Ні, — Герміона залилася ще густішим рум'янцем, — ні, це не... Рон багато зробив... він справді...

Двері за її спиною відчинилися ширше, і увійшла місіс Візлі зі стосом свіжовипраних мантій.

— Джіні казала, що нарешті прислали списки підручників, — мовила вона, кинувши оком на конверти, підійшла до ліжка й почала розкладати мантії на дві купи. — Дайте списки мені, після обіду я поїду на алею Діаґон і накуплю підручників, поки ви складатимете речі. Роне, треба буде купити тобі нові піжами, ці вже закороткі сантиметрів на п'ятнадцять, аж не віриться, що ти так швидко ростеш... які ти хочеш кольори?

— Купи йому золотисто-червоні, щоб личили до значка, — глузливо вишкірився Джордж.

— До чого? — неуважно перепитала місіс Візлі, акуратно складаючи темно-бордові шкарпетки, які вона поклала зверху на Ронові мантії.

— До його значка, — повторив Фред з таким виразом, ніби хотів якнайшвидше покінчити з неминучим. — Чудового блискучого новісінького значка старости.

Минула якась мить, поки місіс Візлі, що думала про піжами, збагнула Фредові слова.

— Його... але... Роне, ти?.. Рон показав значок.

Місіс Візлі зойкнула, як перед тим Герміона.