Гаррі Поттер і орден Фенікса

— У бібліотеці? — запропонувала Кеті Бел.

— Навряд чи мадам Пінс дуже сподобається, коли ми почнемо виконувати закляття в бібліотеці, — засумнівався Гаррі.

— То, може, в якомусь порожньому класі? — запропонував Дін.

— Так, — підтримав його Рон, — можливо, Макґонеґел впустить нас до свого класу. Вона вже так робила, коли Гаррі готувався до Тричаклунки.

Але Гаррі чомусь не вірив, що Макґонеґел буде така люб'язна й тепер. Хоч би що там казала Герміона про групи навчання чи виконання домашніх завдань, він чітко усвідомлював, що їхню групу запідозрять у бунтарських намірах.

— Що ж, спробуємо щось підшукати, — сказала Герміона. — Ми всім повідомимо, коли виберемо час і місце для першої зустрічі.

Вона понишпорила в портфелі, витягла звідти пергамент і перо, а тоді завагалася, ніби набираючись рішучості.

— Я... я думаю, що треба записати всі ваші прізвища, щоб ми знати, хто тут був. І ще я думаю, — вона набрала повні груди повітря, — що про це ми не будемо скрізь розпатякувати. Тому кожен, хто підпишеться, обіцяє цим самим не розповідати про наш задум ані Амбридж, ані будь-кому іншому.

Фред узяв пергамент і впевнено там підписався, але Гаррі помітив, що не всім хочеться записувати свої прізвища.

— Е-е... — завагався Захаріас. коли Джордж хотів передати йому пергамент. — Ерні скаже мені про час зустрічі.

Одначе Ерні теж не поспішав підписуватися. Герміона глянула на нього, піднявши брови.

— Я... ну, ми ж старости. — вибухнув Ерні. — А якщо цей список знайдуть... тобто... ти ж сама сказала, якщо Амбридж довідається...

— Ти щойно доводив, що наша група стане найважливішою подією цього року, — нагадав йому Гаррі. — Я... так, — промимрив Ерні. — так, я в це вірю, просто...

— Ерні, невже ти думаєш, що я лишатиму цей список хтозна-де? — роздратувалася Герміона.

— Ні, звичайно, що ні, — вже не так занепокоєно відповів Ерні. — Я... так, авжеж, я підпишуся.

Після Ерні ніхто вже не висловлював заперечень, хоч Гаррі помітив, як подруга Чо докірливо глянула на Герміону, перш ніж записати своє прізвище. Коли підписався останній учень — Захаріас, — Герміона акуратно склала пергамент і заховала в портфель. Усі почувалися трохи дивно, так, ніби щойно підписали якусь угоду.

— Ох і летить час, — Фред зірвався на ноги. — А нам з Джорджем і Лі треба ще купити деякі делікатні штуки, тож побачимося пізніше.

По двоє, по троє, решта учнів теж почала розходитися. Чо дуже довго вовтузилася із замочком свого портфеля, нахилившись над ним так, що її обличчя геть сховалося під довгою чорною пеленою волосся, але її подруга стояла поруч, склавши на грудях руки, і нетерпляче цокала язиком, тож Чо не мала іншого вибору, як вийти разом з нею. Подруга підштовхувала її до дверей, але Чо встигла озирнутися й помахати Гаррі рукою.

— Думаю, все пішло добре, — радісно сказала Герміона, коли за кілька хвилин вони вийшли з 'Кабанячої голови' на яскраве сонце. Гаррі з Роном стискали в руках пляшчини з маслопивом.

— Той Захаріас — свинота, — буркнув Рон, люто дивлячись услід Смітові, чия постать ледь виднілася вдалині.

— Мені він теж не дуже подобається, — зізналася Герміона, — але він почув, як я розмовляла з Ерні й Анною за гафелпафським столом, і сказав, що йому це дуже цікаво, то що я могла зробити? Але що більше людей, то краще... наприклад, Майкл Корнер з друзями не прийшов би, якби не зустрічався з Джіні...

Рон, який допивав останні краплі, похлинувся і заляпав маслопивом груди.

— Якби ЩО? — вуха в обуреного Рона стали червоні, як сира яловичина. — Вона зустрічається... моя сестра зустрічається... ти хочеш сказати — з Майклом Корнером?

— Тому ж він і прийшов зі своїми друзями... тобто їм, звісно, цікаво вивчати захист, але, якби Джіні Майклові не розповіла...

— А коли це... коли вона?..

— Вони познайомилися на Різдвянім балу, а зустрічатися почали десь під кінець навчального року, — спокійно пояснила Герміона.

Друзі звернули на Високу вулицю. Герміона затрималася біля крамнички 'Пера від Скривеншафта', де на вітрині красувалися розкішні фазанячі пір'їни. — Гм... нове перо мені б не зашкодило. Герміона зайшла до крамниці. Хлопці подалися за нею

— А хто з них Майкл Корнер? — люто допитувався Рон.

— Отой чорнявий, — відповіла Герміона.

— Мені він не сподобався, — негайно буркнув Рон.

— Велика дивина, — ледь чутно відказала Герміона.

— Але, — сказав Рон, ходячи за Герміоною уздовж рядів з перами в мідних горщиках, — мені здавалося, що Джіні мала симпатію до Гаррі!

Герміона глянула на нього майже співчутливо й похитала головою.

— Джіні колись симпатизувала Гаррі, але це в неї минулося кілька місяців тому. Це не означає, звичайно, що вона якось гірше до тебе ставиться, — заспокоїла вона Гаррі, розглядаючи довжелезне золотисто-чорне перо.

Гаррі, що й досі згадував прощальний помах Чо, зацікавився цією темою значно менше за Рона, котрий аж тремтів від обурення, але тепер принаймні хоч щось розумів.

— То ось чому вона тепер розмовляє! — сказав Гаррі. — Раніше вона при мені завжди мовчала.

— Саме так, — підтвердила Герміона. — Візьму я, мабуть, оце перо...

Вона підійшла до прилавка й виклала п'ятнадцять серпиків і два кнати. Рон і далі дихав їй у потилицю.

— Роне, — суворо сказала Герміона, коли обернулася і наступила йому на ногу, — саме тому Джіні тобі й не казала, що зустрічається з Майклом, бо знала, що ти сприймеш це в штики. Тому не діставай мене більше з цим, благаю.

— Що ти мелеш? Хто сприймає це в штики? Я нікого не збираюся діставати... — бурмотів безперестанку Рон, коли вони вже йшли вулицею.

Герміона скосила очі на Гаррі, і доки Рон останніми словами проклинав Майкла Корнера, ледь чутно запитала: — Коли вже мова зайшла про Майкла і Джіні... то що там у тебе з Чо?

— Що ти маєш на увазі? — миттєво озвався Гаррі.

У нього в грудях ніби щось закипіло й запекло, і через те обличчя розпашілося навіть на холодному вітрі... невже по ньому все так видно?

— Ну... — ледь помітно всміхнулася Герміона, — вона ж не відводила від тебе очей. Ти що, не бачив?

Досі Гаррі й не помічав, яке прегарне село цей Гоґсмід.

— РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ — Освітня постанова номер двадцять чотири

До кінця вихідних Гаррі був такий щасливий, як ще не бував ніколи в цій чверті. Цілу неділю вони з Роном пропрацювали над домашніми завданнями, і хоч це була не дуже радісна справа, однак осіннє сонечко ділилося своїм останнім теплом, тож замість нидіти над столами у вітальні, вони взяли з собою все необхідне й посідали в затінку великого бука на березі озера. Герміона, яка, звичайно ж, усі домашні завдання давно повиконувала, набрала з собою вовняних ниток, зачаклувала в'язальні шпиці, і тепер вони виблискували й клацали в повітрі поряд з нею. виплітаючи все нові й нові шапочки та шарфики.

Усвідомлення, що вони чинитимуть опір Амбридж та міністерству, і що він сам відіграватиме в цьому