КАНТ ДЛЯ СОЛОМІЇ

Подай же, дівчино,

Подай же, гарная,

На коня рученьку.

Із кожним реченням і навіть словом голос його слабшав. Соломія простягла, подала свою руку, він узяв, спробував стиснути її, та неслухняні пальці розтислися, рука опустилася донизу. Григорій важко задихав, намагався чи то далі заспівати, чи то вимовити якісь слова, але не зміг. Ще за хвилину він сапнув пару раз, хапнув повітря й перестав дихати.

3

На другий день після похорону Соломія прокинулася за звичкою рано-вранці. Крізь вікно ще тільки просіювався світанок. Автобус мав прийти близько дев’ятої години.

Вона дивилася у вікно, знову сама-самісінька. По дворі ходив пес Чобарс, то, пояснив Григорій, так назвали — Чорний барс, Чобарс — так скорочено. Подружилися за ці два місяці з ним. Тре’ буде перед від’їздом нагодувати. І курей та качок, бо кабанчика ци іншу живність Гриць уже не тримав. На могилу тре’ навідатися Грицьову.

І тут раптом подумала Соломія, що хочеться їй степ за селом побачити, подивитися на прощаннє на той степ, який так любив Григорій. Який орав і засівав ціле життя.

Накинула кофтину й вийшла надвір. Чобарс радо закрутив хвостом. Соломія відчепила його, і обоє пішли сільською вулицею. Село ще спало, тільки на якомусь дворі жінка йшла з відром, певне, вже доїти корову.

Коли село закінчилося, Соломія вийшла в поле. Дибцяла дорогою поміж двох килимів: зеленого, з підрослої озимини, і з квітів по другий бік дороги — там переважали маки.

«От я й побачила степ, — подумала Соломія. — Могла б тут жити, якби. Тильки ци могла б. Нащо я теперка приїхала? Щоб похоронити Гриця? А нащо я жила, Боже? Ци так я прожила, ци так любила, отче. отче.»

Згадала — Андроній, отець Андроній.

А довкола неї усе більше світліло. Щось змінилося. Соломія це відчула й спинилася. Зі сходу з’явилися спочатку перші несміливі промені, а потім почало викочуватися велике жовтогаряче сонце, освітлюючи худорляву та ще по-своєму вродливу, схожу на птаху серед степу сиву жінку. Сонце ще не було палючим, тому могло пригорнути її до себе.

.Вже коли Соломія верталася у село, озвалася мобілка в кишені кофтини.

— Галло, — сказала Соломія.

— Бабуню, ти не спиш? — почула вона голос і впізнала — Олен- ка Світланина, внучка з Рівного, без п’яти хвилин заміжня жінка.

— Не сплю, — сказала Соломія. — Щось сталося?

— Нічого не сталося, бабусю. Мені теж не спиться. Захотілося з кимось поговорити. Ну, я згадала, що ти рано встаєш, то й вирішила тобі подзвонити. Ти не сердишся? Правда, не гніваєшся?

— Чом би я мала гніватися?

— Ти не забула, бабусю, що в суботу в мене весілля?

— Як же я могла забути? — Соломія посміхнулася, і ранок раптом став ще теплішим, як був.

— Приїдеш? Ти де?

— Тутечки, на Херсонщині. Обов’язково приїду.

— Дивися, я чекаю, — сказала Оленка. — Без тебе весілля не буде. Ти ж моя улюблена бабуня. А якби ти побачила, яку мені весільну сукню пошили. Клас. Назар каже, що я геть уся просвічуюся.

— Назар — то твій хлопець?

— Ага. Ой, бабусю, якби ти знала, яка я щаслива. Тільки трохи тривожно. Гостей дуже багато. І я просвічуватимусь.

— Ну, чого тривожитися, — сказала Соломія. — Всі дивчєта мусять вийти замуж. А ти ж у нас, як тая королева.

— Справді? — Оленка дрібно засміялася. — Ой, бабуню, мало не забула, увечері вчора до мене дядько Василь дзвонив, то каже, що приїхала Соломія, не тітка Соломія, а Соломія з Канади, внучка дядька Тараса, дядько Василь каже, що по-англійськи говорить, але хоче в Києві українську мову вивчати, і тебе хоче побачити, бо щось там таке дядько Тарас про тебе їй розказав. А ще дуже хоче, каже, на українському весіллі побувати, то вони разом приїдуть. А ти їдь прямо до Рівного. Чого ти мовчиш? Ти чуєш мене, бабуню? Чого ти мовчиш, де ти пропала? Ти мене чуєш?

— Я чую, чую, — сказала Соломія.

¹      Стій (нім.).

¹      Ти будеш моєю. (нім.).

¹      Доброго дня, пане Катценберґер (нім.).

¹ Преподобного Дмитрія Солунського, святкується 8 листопада.

¹      Святої Катерини великомучениці — 7 грудня за н. ст.

¹      День Трьох святих відзначається 12 лютого, а Стрітення (Громниці) — 15 лютого.

Notes