Україна — не Росія

120

Улітку 1991 року в газеті «Московские новости», яка багато зробила для демократичного виховання своїх читачів, можна було прочитати наступну заяву: «Сегодня все осознают, что эпоха “великих космических свершений” закончилась вместе с породившей ее системой». Малося на увазі, отже, що польоти в космос — щось дуже погане, цілком під пару системі, що породила ГУЛАГ, колективізацію, «залізну завісу», цензуру і т. п. У цей самий час тисячі радянських громадян уперше відкрито читали книгу А. І. Солженіцина «В круге первом», у якій є епізод: у сорок шостому році ув’язнені інженери розмірковують «на шарашці», хто першим полетить на Місяць, і один з них упевнено пророкує: американці. Це писалося до пілотованих космічних польотів.

121

У 1999 році в Києві виникло Українське молодіжне аерокосмічне об’єднання «Сузір’я» на чолі з народним депутатом України Олегом Петровим, яке знайшло, на мій погляд, правильне рішення: відзначати всі пам’ятні дати радянської космонавтики 1957 — 1999 років як одночасно і українські, і російські (пам’ятаючи про те, що вони також казахські, білоруські і так далі), пропагувати досягнення радянської космонавтики, вивчати їх, збирати інформацію, спогади учасників, влаштовувати зустрічі космонавтів, розроблювачів, конструкторів і виробників ракетної техніки і космічних апаратів, готувати публікації. Коли мене попросили стати почесним президентом об’єднання, я з радістю погодився.

122

Тут не випадково написано «50-мільйонний народ», а не «40-мільйонний», що приблизно відповідало б кількості українців у тодішній УРСР. Це було б абсолютно неправильно. У цивілізованих країнах сповідається принцип: «Твоя батьківщина — це країна, де ти живеш, чиє громадянство в тебе в паспорті, її інтереси тобі ближчі за все». Цей принцип сьогодні актуальний для будь- якої багатонаціональної країни — а мононаціональних у світі вже практично не залишилося.

123

Свідчення людини, що працювала в ці роки в Росії — книга головного конструктора ракетно-космічної системи «Енергія» Бориса Івановича Губанова «Триумф и трагедия “Энергии”». Оскільки я зараз не приватна особа, мені зручніше послатися на об’єктивного свідка, ніж ділитися дуже схожими (вже повірте) спогадами самому. Всього один маленький епізод. «Наш министр [пише Б. І. Губанов, не називаючи міністра загального машинобудування СРСР Олега Миколайовича Шишкіна. — Л. К.] в конце 1990 года, при смене руководства КБ “Южное” сказал: “Да будет тебе известно, что в дальнейшем днепропетровский куст мы развивать не собираемся. Сочувствую тому руководителю, который будет свидетелем гибели этого КБ”». Мова йде, підкреслюю, про союзного, а не про російського міністра! І якщо Станіславу Миколайовичу Конюхову, генеральному конструктору — генеральному директору «Південного», не довелося бути свідком загибелі свого КБ, заслуга в цьому належить незалежній Україні.

124

Приблизно за рік до цих подій я завів спеціальну книгу для записів. Події нагромаджувалися, і я подумав, що їх варто хоча б дуже коротко фіксувати — не зберігати ж гори газет. Чомусь я не здогадався, що ці події вже незабаром вивчатимуть історики. Перегортаю записи, початі 3 червня 1989 року. Остання сторінка закінчується на даті 14 серпня 1991 року. Серед записів ледь не переважають тривожні. Перегортаю навмання.

4 червня 1989року. На перегоні Челябінськ — Уфа через витік і вибух газу згоріли два пасажирських потяги, загинули сотні людей, біля половини з них — діти, що їхали до Криму на відпочинок.

З’їзд народних депутатів освистав і заплескав академіка Сахарова.

5 череня 1989. В Узбекистані криваві сутички між узбеками і турками-месхами, убито більше ста чоловік. Рафік Нішанович Нішанов пояснив: усе відбулося через миску полуниці.

6 червня 1989. На З’їзді народних депутатів письменник Валентин Распутін («Прощание с Матерой» і ін.) загрожував іншим республікам: Росія, мовляв, вийде із складу СРСР, навіщо Росії такий баласт?

17 червня 1989. Сутички і кровопролиття в Новому Узені (Казахстан). Місцеві жителі громлять приїжджих кавказців, вимагають їхнього виселення.

6 липня 1989. Активісти «Руху» приїхали до Полтави протестувати проти святкування 280-річчя перемоги в Полтавській битві над шведами. Їх перехопила міліція.

11 липня 1989. У Вірменії вже цілий тиждень загальний страйк.

17 липня 1989. Великі страйки в Донбасі.

У Львові створений міський робочий комітет.

19 серпня 1989. 50 російськомовних підприємств Естонії страйкували 9 днів. Республіка поставлена у тяжке становище.

24 серпня 1989. Страйки в Тирасполі і Бендерах проти молдавського закону про державну мову.

26 серпня 1989. Самовільні захвати земель у Бахчисарайському районі Криму.

Уже два тижні йдуть грузино-абхазькі сутички в Сухумі.

21 вересня 1989. Брежнєва посмертно позбавили ордена «Перемоги».

1 жовтня 1989. Учасники свята української пісні у Львові побиті міліцією.

6 жовтня 1989. На Запорізькому трансформаторному освоєний випуск супертрансформаторів одиничною потужністю до 2,5 млн квт. 15жовтня 1989. У Хмельницьку розігнані установчі збори обласного відділення «Руху».

14 лютого1990. Масові заворушення в Душанбе, багато жертв.

25 лютого 1990. Демонстрація під антикомуністичними гаслами в Москві. Бакатін сказав, що брало участь 250 — 300 тисяч людей. Ситуація якимось дивом не вийшла з-під контролю.

17 квітня 1990. Горбачов оголосив економічну блокаду Литви.

15 травня 1990. «Інтерфронтівці» намагалися штурмувати Верховні ради Латвії й Естонії.

7 червня 1990. Голова російського Християнсько- Патріотичного союзу закликав до громадянської війни.

12 червня 1990. Російська Федерація оголосила про свій державний суверенітет.

15 червня 1990. Перший з’їзд шахтарів СРСР у Донецьку вирішив провести 11 липня всесоюзний політичний страйк.

14 липня 1990. Сутички узбеків і киргизів з великими жертвами.