- Що ЦЕ? - перепитав офіціанта на розливі.
- Самогон Уханський, Екстра дабл Ікс! Еталон з незначними добавками.
Павел недовірливо спробував ковток. Свого часу Скор-лінський вже мав можливість спробувати атомну брагу Якуба, і тепер, коли він порівняв ці два продукти, то вони не відріз-нялися ні кольором, ні запахом, а що найгірше, - методом добування. Після першого змочення горлянок принесли і першу страву. Це був густий жирний бульйон. Від нудьги Павел просто поводив у ньому ложкою. Виловив кусок м'яса і на мить задумався, що ж це може бути.
- Та це ж собаче вухо! - скрикнув, коли нарешті до нього дійшло.
Ніхто з присутніх за столом не відреагував. Гість зірвався з місця і миттю погнав до рецепції.
- Я хочу зараз же покинути ваш готель, - заявив холодно.
Семен остовпів від здивування.
- Ви раните моє серце, але я Вас не можу затримувати.
Гість побіг до своєї кімнати, щоб спакувати свої речі. На
свій подив виявив, що хтось вже спакував його речі і забрав разом із валізою. Підприємець про себе вилаявся, а набір нецензурних слів ще недавно міг здивувати навіть самого Павла. Скорлінський вихром вилетів з кімнати до рецепції.
- Мене обікрали!
- Що саме у Вас зникло?
-Все!
- Якщо у Вас також вкрали і гаманець з грошима, то ми з радістю від імені нашої фірми можемо виділити кредит на дорогу додому.
- Мені не потрібен кредит! Я хочу, щоб мені повернули мою валізу!
- Може бути нелегко. Але зробимо все, що буде в наших силах.
- Що ви плануєте робити?
- Прошу трохи зачекати, - і Семен задзвонив у невеличкий дзвоник.
На його дзвінок відгукнувся Томаш. Через плече у нього висіла іржава рушниця.
- Наша охорона, - представив того з гордістю старий козак.
Томаш ввічливо посміхнувся.
- Що сталося? - перепитав охоронець. - Напад, ґвалт, викрадення з метою викупу, вбивство?
- Дякую. Ще поки живий. У мене вкрали мою валізу з речами з мого ж номера!
- Таку коричневу, шкіряну, закривається на два пояски?
- То Ви її бачили?
-Так.
- Де вона? Віддайте!
- То може бути складно, бо, розумієте, вона зараз у Пеклі...
- Що це за жарти?!
- Це не жарти, а сумна реальність, - Семен врятував друга. - Бачте, попередній директор гостинно прийняв тут сата-ністів, віддав їм підвал у використання. От лише проблема, вони стали неконтрольованими. Окупували всі підвали, пробили собі переходи, прокопали тунелі. І тепер час від часу вилазять зі своїх нір і крадуть все, що їм під руку трапиться.
- Ну то йдіть до них і заберіть мою валізу!
- Ми їх боїмося, - сказав Томаш.
- Покажіть мені туди вхід. Я сам вирішу цю проблему!
- Тільки без жертв у нашому готелі! - викрикнув Семен.
В цей час надійшов Юзьва з пляшкою в руках.
-1 де знаходиться той вхід в пекло? - злісно вимагав відповіді Скорлінський.
Довелося відвести його до канцелярії, де й показали йому люк до підвалу. З темної щелепи бухнув клубок сірого диму.
-1 справді, виглядає, як вхід до пекла, - нещасного клієнта трохи тіпнуло.
- Відверто, ми гадаємо, що вони встигли докопатися до справжнього пекла. В них на то було достатньо часу.
- Може, маєте якусь зброю позичити?
Томаш дав йому стару австрійську шаблю.
- Ну, тоді сто грамів для сміливості, - Семен подав йому сталеву склянку, наповнену самогоном по самі вінця з розчиненою у ньому таблеткою для одурманення.
Павел випив.
- і на другу ногу, - Йосип подав йому наступну склянку.
Після випитого наш друг бізнесмен одразу відчув, як набирається сили і відваги.
- Подумаєш, сатаністи. Я їх голими руками всіх передушу. І кинув на підлогу важку іржаву шаблю. Дідки підняли її і обережно вклали Павлу назад у руку.
- Ну і ще від мене, - Томаш подав йому третю склянку.
- Ви - м-м-м-ої най-най-кращ-щі друзі-і-і... - зізнався гість. - Я в-вам дам своїх доньок за жінок...
В нього не було жодних дітей, але він вже цього не пам'ятав. Одурманення пігулкою
- Так, - заспокійливо сказав Семен. - Ми з радістю їх візьмемо. Але мусиш нам ще віагру до того докупити... Ну, то до діла!
- А-а-а, що-о я там вз-загалі... маю робити?
Він був настільки вже одурманений, що вже не пам'ятав, чого і куди він мав іти.
- Тобі до пекла треба, - ввічливо пояснив йому Томаш.
- Але-е я не хочу-у-у... до пекла. Навіщ-що мені... до пекла? Я з-з-за-авжди був слухняним і добрим хлопчиком...
- Знаю. Не переживай. Якось воно буде.
Дідки запхали його в люк і закрили.
- Ну, Благослови Боже
- Хто з нас має його гаманець?
Як виявилося, ніхто з них про це не подумав.
- То як дістанемо його назад? - перепитав з важкістю на душі Йосип.
- А якщо вони й справді докопалися до пекла? Щось не подобається мені цей запах, - висловив свою думку Томаш.
- Пекла
- Ага. Так комуністи казали. А тепер комуністів нема. То, може, пекло є?
- Не каркайте. Давайте краще підготуємося...
Тим часом відомий підприємець у пошуках власної валізи нарешті приземлився на чомусь, чи комусь кістлявому. Те щось виявилося скелетом. Незважаючи на те, що Скорлін-ський був п'яний, він не на жарт перелякався. Якось Павел не долюблював скелети. Хоча, чесно кажучи, даремно він перелякався, це була саме та гіпсова бутафорія скелета, яку свого часу Семен позичив в найближчій школі. Опритомнівши трохи, бізнесмен почав роззиратися навколо. Підвал виявився невеликим. Клуби сіркового диму вибухали з дір в стіні. Зацікавлений Павел підійшов ближче і заглянув всередину. В приміщенні поряд знаходилася святиня сатаністів. Посередині просторої півниці стояв стіл, на якому лежала зв'язана, як балик, собака. Навколо стола танцювало тринадцять голих чоловіків. їх тіла були покриті татуюваннями кабалістичних знаків.
- Прийди, прийди, о Сатано! Приведи своє темне воїнство! - завив несподівано один із них. Мабуть, головний жрець.
Несподівано Павлові прийшла геніальна думка. Після радянського одурманення в людей часто проявляються геніальні ідеї, а ще частіше такі люди реалізовують їх одразу ж, що, звичайно, досить непередбачувано і спричиняє різні наслідки.
Відчуття обережності притуплено, так би мовити... так було і цього разу.
- Прийди, прийди, о Сатано! - продовжував жрець.
