Хроніки Якуба Вендровича

задоволений.

Біля ліжка, на нічному столику, стояла пляшка самогону і записка: «Якщо тобі сумно - випий, і життя відразу стане веселішим».

Капітан випив всю пляшку, але його психологічний стан не покращився до відповідного рівня і він пішов на пошуки добавки. І, як то кажуть, хто шукає, той знаходить. Що було далі, він вже не пам'ятав. Хоча ні, танці десь на даху і парі з одним із гостів на те, хто більше і дальше, перепрошую, блюване з того ж даху, він таки пригадав. А тим часом Семен сидів в реєстратурі і роздумував собі.

- З одного боку, воно й добре, що клієнти п'яні. Ними тоді краще управляти, і не нарікають тоді постійно. Але, з іншого боку...

У всьому готелі стояв нестерпний сморід, який проникав у всі закутки готелю, від блювотиння і ще дечого - унітази й далі не були підключені.

- Все, досить! - твердо сказав сам до себе. - Я наведу тут

лад!

Старий козак вирішив почати із підвального приміщення. Зійшов до «пекла».

- Чого тобі? - запитався жрець, сидячи на троні, зробленого з двох скелетів.

- Я - хазяїн.

- І що з того?

- А то, шо ви тут вже тиждень сидите, а грошенят не платите...

- Ви самі нас замурували в цьому підвалі.

- Добре. Дістанете драбину і щоб вашого духу тут до ранку не було. Поняв?

- Нічого собі! А якщо нам тут сподобалося? Це - наше царство! І ми підемо звідси, коли самі цього захочемо... років так за двадцять,., а може і за цілих сто!

- Ну тоді, чи не могли б ви бути такими люб'язними і заплатити за проживання?

- Нізащо! Послідовники сатани ніколи і нічого не винні, а тим паче гроші!

- То, може, хоча б сірку прилинете палити, а то там нагорі неможливо витримати.

- Це вільна країна! Ми маємо повне право запровадження всіх релігійних практик нашого культу відповідно до конституції і власного розсуду!

- То що нам не вдасться домовитися?

- Ніколи!

Довелося цього разу поступитися. Але програвати війну старий ветеран не збирався в жодному разі. Посеред ночі він сам заніс по черзі усіх гостей в підвал. Поряд із ними поклав пляшки з самогоном. Весь запас. Майже сто літрів. Потім забрав драбину і закрив люк до підвалу тяжким офісним столом.

Капітан Вовковські проснувся від того, що його хтось кудись тягне.

- Що за чортівня, де я? - запитав, не добираючи слів.

Той, хто його тягнув, вибухнув диявольським сміхом.

- Чортів захотів? І їх можна знайти!

-Де?

- В пеклі!

Капітан втратив свідомість. Коли отямився, помітив, що сидить прикутий ланцюгами до стіни в товаристві таких же не-

щасних незнайомців. Час від часу когось з прикованих знімали зі стіни, але лише для того, щоб затягнути його на тортури. Капітан ледь витягнув із внутрішньої кишені мобільний телефон. Добре, що тут хоч був зв'язок. Набрав номер свого відділку.

-О,то пан капітан!

- Так, це я! - істерично крикнув у трубку, але одразу ж взяв себе в руки. - Вибачте, що турбую Вас під час своєї ж відпустки, але мені потрібна ваша термінова допомога для виконання

і, важливого завдання.

- Звичайно, пане капітане. Вже надсилаємо. А де Ви зараз знаходитесь?

- Ну, це буде важко описати, але все вказує на те, що я... в І пеклі.

-Якто в пеклі?

[, - Тут темно, смердить сіркою, повсюди бісяться голі чорні

чоловічки, з хвостами, а от рогів я в них не зауважив.

- А як Ви туди потрапили?

- Не знаю... не пам'ятаю...

- Хтось пана вбив?

- Та ні, не думаю... Ніби живий ще...

[ Капітан поспіхом себе общупав. Жодних дір від куль не

знайшов...

- Може варто запитати так: де Ви були перш ніж потрапити ї до пекла?

- В тому бандитському готелі...

- Все зрозуміло! Негайно відправляю групу першого рівня інтервенції! Ми обов'язково Вас звільнимо! Кінець зв'язку.

«Група першого рівня інтервенції справиться з будь-яким завданням, - підбадьорив себе капітан. - Навіть в пеклі, якщо буде така потреба!». Із сусідньої півниці лунав свист нагайки і І крики проклятих душ. Той факт, що ті душі ще живі, якось не змінював їхньої плачевної ситуації.

Група першого рівня інтервенції приїхала менш ніж за годину. Спецназ атакував досить вміло, сильно і блискавично. Ще б пак! По-інакшому просто бути не могло, адже готель вони штурмували вже втретє. Ось що означає практика і шліфуван-

ня досвіду! Цього разу в руки представників правопорядку попався лише один дідок. Цим нещасливцем виявився Томаш.

- Чи Ви бачили ось цього чоловіка? - один з поліцейських показав йому фотографію капітана.

- Ніколи в житті.

- Де тут вхід в пекло?

- Пекла нема. Принаймні комуністи так завжди говорили.

- Тоді чому тут так смердить сіркою?

- А, то щурів викурюємо з горища.

В цей же момент десь внизу пролунав страшний пронизливий нелюдський крик людини, яку мучать на тортурах.

- Де вхід у пекло, падло?! Говори, бо задушу!

Керівник виїзної групи інтервенції вхопив нещасного адміністратора за горло.

- В канцелярії.

Спецбригада кинулася у вказаному напрямку. Відсунули важкий стіл і відкрили люк. З отвору прямо в ніс бухнув смердючий клубок сірчаного диму. Там в темноті, внизу, щось тліло вогняним жаром.

- Холера, та це справді схоже на вхід до пекла! - сказав один із поліцейських.

- Може краще збігати за священиком?

- Так, так. Без духовної підтримки нам краще туди не сунутися.

Відделегували наймолодшого за священиком. За якихось десять хвилин заспаний священик у супроводі співробітника правоохоронних органів був на місці. Священик при собі мав усе, що було потрібно для відправи екзорцизму.

- Що тут відбувається? - запитав. - І навіщо я вам потрібен? Той, кого ви за мною послали, нічого не міг мені пояснити, окрім того, що постійно повторював, що в будинку поселилася нечиста сила.

Зморщив ніс, відчувши запах сірки.

- Ось так це виглядає, отче, - і командир відкрив люк.

- О Господи! А що ж там таке?!

- Більш ніж ймовірно, вхід до пекла. Саме на те воно й схоже.

Священик із неприхованою відразою вдивлявся в отвір добру хвилину.

- А навіщо вам, овечкам Божим, туди йти?

- Розумієте, отче, обов'язок поліції вчасно прийти на допомогу і захистити потерпілих, а