вона вже не могла протистояти загарбникам. Незабаром гірканський король оголосив найбільше місто планети своєю столицею.
Це вторгнення виходило із старовинного гірканського королівства Туран, що лежить на узбережжі внутрішнього моря. Та ось із півночі Гірканії обрушився ще могутніший удар. Загони закутих у броню вершників заповнили північний берег моря Вілайєт, перетнули холодну пустелю і вторглися в степи, женучи перед собою їхніх хазяїнів. Спочатку вони не порозумілися зі своїми братами-туранцями і били тих, не відрізняючи від гіборійців. Ворожнеча між спорідненими племенами тривала доти, поки з далекого узбережжя Східного Океану не з’явився великий вождь і не об’єднав їх під своєю владою.
Коли аквилонська армія припинила існування, гірканці стали непереможними. Вони розграбували й підкорили Бритунію, спустошили південні області Гіпербореї й Корінтії. На плечах чорнявих варварів вони вдерлися на пагорби Кімерії. Тут від кінноти користі не було, і кімерійці зуміли дати відсіч, та таку, що лише відступ врятував гірканські загони від цілковитої загибелі.
Тоді ж шемітські народи підкорили королівство Котх — своїх одвічних володарів — та зазнали поразки в Стигії. Не встигли шеміти розорити Котх, як самі опинилися під владою гірканців — значно жорстокішою, ніж гіборійська.
— Пікти на той час були вже неподільними господарями Аквилонії, вони майже поголовно винищили її мешканців, після чого перетнули кордон Зингари. Тисячі зингарців утекли в Аргос, здалися на милість гірканців, а ті переселили їх у Замору.
Після втечі зингарців запалав Аргос. Почалася різанина — улюблене заняття піктів. Дика орда вдерлася в Офір і зіткнулася там з гірканцями, що рухалися на захід. Гірканці ж, підкоривши землю Шем, розбили на березі Нила стигійську армію і заволоділи континентом аж до земель Амазону, звідки вивезли безліч чорних рабів, поселивши їх серед шемітів.
Гірканці, певне, приєднали б до своєї імперії і Стигію, коли б не постійні набіги піктів на західні землі. Немедія, усе ще ніким не підкорена, стогнала під ударами східної кінноти і західної орди. Мандрівне плем’я асів, покинувши свої сніжні простори, уступило в ряди немедійських найманців. Вони виявилися такими чудовими вояками, що не тільки відкинули від рубежів Немедії гірканців, але й зуміли зупинити навіть піктів.
Карта світу набула такого вигляду: безкрая імперія піктів, дика й варварська, тягнулася від узбережжя Ванахейму на півночі аж до південних земель Зингари. На сході під їхньою владою була вся Аквилонія, окрім Гандерланда — ця північна провінція, що лежить високо в горах, пережила падіння метрополії і зберегла незалежність. Під піктами були також Аргос, Офір, західна частина Котху і західні землі Шем.
Північною межею ворожої піктам гірканської імперії були гірські хребти Гіпербореї, південної — пустелі на південь від Шем. Під рукою Гірканії перебували також Замора, Бритунія, Прикордонне Королівство, Корінтія, більша частина Котху і всі східні землі шемітів. Кордони Кімерії залишилися тими ж самими — ні пікти, ні гірканці не могли впоратися з відважними варварами. Немедія, посилена найманцями-асами, також відбивала всі напади.
На півночі ворогуючі імперії були розділені незалежними державами, але південне королівство Котх надовго стало полем битви між піктами і гірканцями, Іноді західних варварів вдавалося витіснити, та ненадовго — вони поверталися з підмогою і знову руйнували міста.
Далеко на півдні Стигія, ослаблена гірканським вторгненням, зробилася легкою здобиччю могутніх негритянських держав.
Нордичні племена продовжували невпинну війну з кімерійцями і грабували гіперборейські рубежі.
На той час завершився земний шлях Горма — він поліг від руки Хайльмара, ватажка асів-найманців. Вождю піктів тоді вже було під сотню років. Так, сімдесят п’ять зим і весен минуло відтоді, коли він уперше почув від Аруса розповіді про могутні держави. Для людини — довгий термін, для історії — одна мить. Але за цю мить Горм устиг із диких лісових племен створити імперію і знищити цивілізацію. Він, народжений в убогій хижці, під старість сидів на золотому престолі, і на золотих же тарелях йому підносили смажене м’ясо оголені рабині — доньки королів і владик земних.
Завоювання і багата здобич не змінили природи піктів. Із руїн цивілізації не відродилася, як фенікс, нова культура. Засмаглі руки, що нищили шедеври підкорених народів, жодного разу не спробували хоча б скопіювати їх. Проживаючи серед рештків минулої розкоші в руїнах палаців і вбираючись у шовки скинутих королів, пікти так і залишилися жалюгідними варварами: їх цікавили тільки ниці потреби, місця в думках дикунів для мистецтва і культури не знайшлося.
Зовсім інакше було з асами, які осіли в Немедії: вони швидко перейняли звичаї цивілізованих союзників і створили дивану, своєрідну і вельми життєздатну культуру.
Певний час гіркацці й пікти вищиряли один на одного ікла над руїнами підкореного світу. І в цей же час почався льодовиковий період — епоха мандрів північних народів. Під натиском льодовиків нордичні племена залишали свої вогнища і йшли на південь. Аси. при цьому стерли з лиця землі стародавню Гіперборею і на її руїнах зустрілися з гірканцями. Немедія ж віддавна вважалася нордичною державою, та й правили нею нащадки асів-найманців.
Північна експансія зірвала з місця й кімерійців. Жодне військо, жодна фортеця не могли протистояти їм. Ураганом пройшли вони, Гандерланд, потім прорубали собі шлях через Аквилонію. Вони розгромили північних немедійців і взяли багато їхніх міст, та не затрималися, а перетнули кордон Бритунії і розбили гірканську армію. Слідом за кімерійцями рушили аси і вани. Немедія впала, і її вже напівцивілізовані мешканці втікали від своїх диких родичів, залишаючи за собою зруйновані й спустошені міста. Сіверяни, рухаючись на південь, забрали з собою і назву давнього королівства. Отже, будемо й надалі іменувати їх немедійцями. Вони дійшли до королівства Котх, вигнали звідти і піктів, і гірканців, а заразом допомогли позбавитися гірканського ярма племенам шемітів.
На всьому Заході влада гірканців і піктів здригалася від ударів більш молодих і більш войовничих народів.
Одне з племен асів вибило. гірканську орду з Бритунії й осіло на цій землі, залишивши їй колишню назву. Сіверяни, які скрутили Гіперборею, досягли таких успіхів у боротьбі з ворогом на сході, що нащадки лемурійців відступили в степи, до внутрішнього моря Вілайєт.
Тим часом кімерійці, які наступали на південний схід, розгромили стародавнє гірканське королівство Туран і оселилися на південно-західному узбережжі моря.
Міць східних загарбників була зламана. Під невпинними ударами народів Нордхейму й кімерійців вони зруйнували міста, перебили полонених, нездатних до далекого переходу, і, женучи перед собою тисячі рабів, порернулися в загадкові землі Сходу, обійшовши північний край моря Вілайєт. Вони зникли з історії Заходу, аби через тисячі років повернутися зі сходу під ім’ям гунів, татар, монголів і тюрків. Разом з ними повернулися змішані нащадки народів Замори і Зингари — нинішні цигани.
У цей же час кочове плем’я ванів з півночі на південь перетнуло прибережні землі піктів і, спустошивши давню Зингару, вторгнулося в межі Стигії. Цю країну вражали удари негритянських племен, мешканці ж її нещадно пригноблювалися місцевою аристократією. Рудоволосі вани збунтували рабів і, поваливши правлячу касту, зайняли її місце. З часом вони підпорядкували собі північні негритянські держави, заснували велику імперію і нарекли її Єгиптом. Від рудих переможців пішла перша династія фараонів.
На Заході панували північні варвари. Пікти, як і раніше, утримували Аквилонію, частину Зингари й західне узбережжя континенту, але на схід від моря Вілайєт і від полярного кола до самої землі Шем єдиними мешканцями були вихідці з Нордхейму. Лише кімерійці оселилися в межах колишнього Турана.
Наступні, одна за одною, хвилі піктів, гірканців, кімерійців і сіверян обернули на порох усі міста — вони збереглися тільки в Стигії і землі Шем. Гіборійці, які дали ім’я епосі, зникли з лиця землі, залишивши пам’ять про себе лише в крові своїх руйнівників.
Тільки невелика кількість назв західних країн, міст чи племен залишилася в наріччі варварів, аби пережити століття в легендах та переказах, і вся історія Гіборійської ери розчинилася в туманних міфах і казках. Так, у мові циган збереглися назви “Зингара” і “Замора”. Аси, які підкорили Немедію і взяли ім’я немедійців, пізніше з’явилися під цим ім’ям в історії Ірландії. Сіверяни, що осіли в Бритунії, звалися бритунцями, бритонцями або — британцями.
Нічого подібного до колишніх імперій не існувало: як у давнину, кожне плем’я мало свого вождя чи короля, і всі вони відчайдушно ворогували між собою.
Яке було призначення цих народів, нам ніколи не дізнатися, бо наступний зсув земної кори, який надав
