світлом, немов вугілля в культовій ямі людожерів. Величезні руки Ханумана покоїлися на колінах долонями вгору, пазуристі пальці були напівзігнуті, і, здавалося, вони готові схопити кожного, хто наважиться наблизитися. В огидному зображенні божества був відтворений увесь цинізм вироджу ваного культу.
Забібі обережно обійшла статую, але, коли ненавмисно торкнулася її, затремтіла, немов зачепила отруйну рептилію. За широкою спиною ідола, на відстані кількох футів, видніла мармурова стіна і бордюр із золотого листя. По обидва боки від статуї було двоє дверей із слонової кістки. Над кожною з них височіла золота арка.
— За цими дверима коридор, який нагадує формою шпильку для волосся, — сказала дівчина. — Я була там одного разу.
Вона здригнулась і мерзлякувато зіщулилася, пригадавши жахливе й непристойне видовище, яке їй довелося побачити.
— Коридор вигинається, як підкова, і кожний його ріг виходить у цю кімнату, — продовжувала танцівниця. — Апартаменти Тотрасмека знаходяться у вигині, і там є двоє дверей. Проте десь тут мають бути приховані двері, які ведуть просто у внутрішні покої Тотрасмека.
І вона почала нишпорити по гладенькій поверхні стіни, на якій не було видно ні тріщини, ні горбика. Конан стояв поряд, тримаючи напоготові меча й обережно озираючись навколо. Його уява малювала жахливі картини, які могли мати місце за цією стіною, і кімерієць відчував себе звіром у пастці.
Нарешті Забібі знайшла таємну пружину. Велика плита безшумно відійшла вбік, відкривши темну діру в стіні.
— О Сет! — зненацька скрикнула дівчина.
Конан стрибнув, але спізнився — чиясь смаглява рука вчепилась у волосся Забібі. Дужий ривок підняв дівчину в повітря, втягнув у чорну діру. Пальці Конана встигли лише ковзнути по тілу Забібі — плита опустилася на місце, перед кімерійцем знов була стіна. Ніби нічого й не сталося, лише за стіною чулися звуки боротьби, крик і чийсь гидкий сміх, від якого в Конана закипіла в жилах кров.
3. СМЕРТЕЛЬНІ ОБІЙМИ
Лайнувшись, кімерієць щосили вдарив по стіні руків’ям меча. Шматок мармуру відвалився, але двері не ворухнулися. Конан, підскочивши до дверей зі слонової кістки, хотів був рознести їх ущент, але про всяк випадок спершу штовхнув рукою. Двері легко піддалися, за ними виявився довгий, покручений коридор. Його тьмяно освітлювали курильниці. Звірине чуття підказало Конану зачекати й роздивитися. На одвірку висів важкий шворінь, і гігант обережно торкнувся до нього губами. Так і є — метал був теплуватий, і це означало, що секунду тому хтось торкався до нього, щоб відімкнути двері. Кімерієць зрозумів, що клюнув на наживку і трохи не потрапив у пастку. Варто ж було знати, що Тотрасмек тримає під контролем кожного, хто заходить до храму.
Конан чудово розумів, що, заглибившись у коридор, він дозволить заманити себе до пастки, яку наготовив на нього жрець. Проте десь тут мала бути Забібі. Знаючи звички жерців Ханумана, кімерієць був переконаний, що дівчина потребує допомоги. Перехопивши меча двома руками, Конан м’якою ходою пантери рушив уперед.
З лівого боку коридору тягнувся ряд склепінчастих дверей, кожну з яких кімерієць намагався відчинити, але вони були замкнуті. Він пройшов близько сімдесяти п’яти футів, коли нарешті коридор різко повернув праворуч. Все було так, як говорила Забібі. Одні з дверей за поворотом піддалися, відчинилися.
Кімерієць зазирнув у широке квадратне приміщення, освітлене набагато краще, ніж коридор. Стіни були вкриті білим мармуром, підлога — слоновою кісткою, а стелю оздоблювало різьблене срібло. Посеред кімнати стояв дископодібний стіл із металу чи чогось вельми схожого. Було кілька диванів з атласними покривалами, і на одному з них напівлежав чоловік. Зустрівши запитальний погляд Конана, чоловік засміявся.
Весь одяг незнайомця складався з пов’язки на стегнах і сандалій, підв’язаних ремінцями майже біля колін. У нього були коротко підстрижене чорне волосся і смаглява шкіра. Риси обличчя були грубими, а очі — надзвичайно жвавими. Чоловік був величезний. При щонайменшому русі на руках і ногах роздувалися й перекочувались вузлами могутні м’язи. Таких рук Конан ніколи не бачив — вони були втіленням непохитної фізичної сили.
— Чому не входиш, варваре? — глумливо мовив незнайомець, супроводжуючи свої слова запрошуючим жестом.
Конан, тримаючи меч напоготові, обережно зайшов до кімнати.
— Ти хто, диявол чи людина? — прогарчав кімерієць, і в його блакитних очах спалахнув зловісний вогонь.
— Я Баал-птеор, — відповів чоловік. — Колись давно і в іншому світі у мене було інше ім’я, проте й це мені цілком підходить. А чому Тотрасмек назвав мене саме так, тобі скаже будь-який служитель храму.
— Так ти його пес! — вигукнув Конан. — Прокляття на твою коричневу шкуру! Говори, де дівчина!
— Мій хазяїн приймає її! — розсміявся Баал-птеор. — Слухай!
За дверима напроти тих, крізь які зайшов Конан, почувся, приглушений відстанню, жіночий крик.
— Будь ти проклятий! — Конан зробив крок до дверей, але тут же в гніві розвернувся і прийняв бойову стійку.
Баал-птеор глузував з нього, і в цьому сміху чулася погроза. Волосся на потилиці кімерійця здибилося, а перед очима попливли червоні кола від величезного бажання заткнути пащу насмішнику.
Конан зробив крок до Баал-птеора. Коричневий чоловік швидко пошпурив щось назустріч — і в повітрі повисла кристалічна куля, поблискуючи гранями в химерному світлі курильниць.
Конан інстинктивно ухилився, але, на його подив, куля не впала, а повисла в повітрі, неначе її підтримували невидимі нитки. І більше того — куля почала обертатися. Швидше, швидше… Раптом Конан побачив, що куля стала збільшуватися в розмірах і, нарешті, перетворилася на туман. Туман заповнив усе приміщення, огорнув кімерійця, меблі, Баал-птеора. Конан утратив будь-яке орієнтування. Могутні пориви вітру свистіли навколо, били, намагалися звалити з ніг і затягти в скажений вихор.
Скрикнувши, Конан відскочив, притулився до стіни. Видиво відразу зникло — куля лопнула, немов мильна булька. Конан, похитуючись, випростався. Біля ніг клубочив сірий туман, на дивані сидів Баал-птеор і трясся в беззвучному реготі.
— Сучий син! — Конан кинувся до нього, але туман миттєво піднявся, сховавши коричневу постать.
Пересуваючись навпомацки в хмарі, Конан раптом відчув, що в кімнаті щось змінилося. Потім усе зникло: приміщення, туман і коричнева людина. Конан опинився на болоті серед високого очерету. Назустріч, пригнувши голову до землі, мчав величезний бик. Конан ухилився, встромив меч бику під лопатку. Потім зненацька побачив, що це не бик, а коричневий Баал-птеор. Вимовивши закляття, Конан відрубав йому голову, та голова злетіла в повітря і несподівано вчепилася звіриними іклами в горло кімерійця. Конан щосили намагався вирватися, проте марно. Раптом пролунав гучний рев, і знову все зникло… Баал-птеор, сидячи на атласному дивані, мовчки сміявся.
— Гіпноз! — здогадався кімерієць, прагнучи твердіше впертися ногами в мармурову підлогу.
Очі Конана потемніли від люті. Коричневий пес бавився ним! Але цей маскарад, ця гра з туманом не заподіяли шкоди. Треба зробити всього лише один стрибок і завдати удару! Цього разу він не піддасться чаклунським чарам!
Проте Конан помилявся. Позаду пролунало люте гарчання, і він, миттєво обернувшись, рубонув мечем чорну пантеру, готову стрибнути з металевого столу. Видиво знову зникло, а меч, клацнувши по блискучій поверхні, намертво до неї прилип. І це був уже не гіпнотичний фокус, а найсправжнісінька реальність — стіл
