кінські підкови до ступень своїх жертв - вірмен». 2.4.2.Положення євреїв у Німеччині в 1933 — 1939 роках Нацисти прагнули депортувати євреїв з країни, проте часто їм було просто нікуди їхати. Для євреїв Європи, за відомим висловом Хаїма Вейцмана (згодом — першого президента Ізраїлю): С віт розділився на два табори: на країни, які не бажають мати у себе євреїв, і країни, які не бажають впускати їх в свою країну». Міжнародна конференція з питань біженців, в Евіані (Франція) в липні 1938 року, скликана з ініціативи президента США Франкліна Рузвельта, закінчилася повним провалом. Крім Домініканської республіки, жодна з 32 країн не дала очікуваним біженцям з Німеччини та Австрії ні найменшого шансу. До того ж Британія обмежувала приплив мігрантів в підконтрольну їй Палестину. Початок переслідуванням поклав бойкот євреїв з 1 квітня 1933, й наступна хвиля расових законів, націлених на євреїв, які працювали в державних установах або за певними професіями. «Нюрнберзький закон» від 15 вересня 1935 року поклав кінець рівноправності євреїв у Німеччині і визначав єврейство в расових термінах. Антиєврейська істерія в Німеччині призвела у 1938 році (в ніч з 9 на 10 листопада) до
Вы читаете ГЕНОЦИД ХХ СТОЛІТТЯ
