того, у 1952 році було підписано Угоду про репарації між Німеччиною та Ізраїлем. 20 вересня 1945 голова Єврейського агентства Хаїм Вейцман звернувся до урядів чотирьох держав з проханням повернути власникам вилучену нацистами власність євреїв, а якщо власників не залишилося в живих, то передати власність уповноваженим єврейським організаціям, які будуть витрачати кошти на реабілітацію здоров’я жертв Голокосту. 18 вересня 1953 Німеччиною був прийнятий Федеральний закон про компенсації, який вступив в силу 1 жовтня. Закон передбачав одноразові й щомісячні виплати. Але дія закону не поширювалася на значне число жертв Голокосту, що мають громадянство комуністичних країн, якщо вони не емігрували на Захід до 1965 року. За даним законом отримували пенсії понад 270 тисяч євреїв, до 1999 р. - близько 120 тисяч осіб. Ряд урядів, раніше окупованих нацистами і союзних нацистам країн Європи, через десятиліття після війни також взяли на себе зобов’язання з реституції майна євреїв, яке було конфісковано в 1939—1945 роках.В Угорщині «Закон про компенсацію» був прийнятий в червні 1991 року. У Польщі (20 лютого 1997 року), Норвегії (1998 р.), Бельгії (11
Вы читаете ГЕНОЦИД ХХ СТОЛІТТЯ
