в області Геноциду. Краще зрозуміти та вивчити явище Геноциду мені допомогли розповіді очевидців. Ця подія не оминула моєї родини. Моя прабабуся (1905р. народження – Ашхен Мартиросівна Айрапетян) у часи геноциду проживала на території Османської Імперії, розповідала моєму батькові як в 1919р., коли гніт турків став нестерпним, та коли випадки жорстокого відношення до вірменських дівчат стали справою честі турків, її батько(Мартирос Айрапетян) посадив своїх дочок у повозку, накрив зверху сіном (щоб турецькі офіцери та поліцейські не бачили дівчат) та вивіз за межі Османської Імперії до Вірменії. Прабабуся розповідала, що на шляху до Вірменії їх зупиняли вісім разів, допитували батька куди їде та що везе. На щастя, їм вдалося врятуватись, але тисячі вірмен залишились тоді в Туреччині… Краще вивчити події 1933-1945 рр. мені допомогла викладач ОЗОШ № 79, Шевченко Тетяна Павлівна 1946р. народження. Вона розповіла мені історію своєї матері. ЇЇ мати - українка за національністю, в роки Другої світової війни жила в Одесі, на вул. Водопровідна 5. Як відомо, «дорога смерті» євреїв проходила також і по цій вулиці, тому її мати стала очевидцем. Вона мені розповіла: «Мати розповідала,
Вы читаете ГЕНОЦИД ХХ СТОЛІТТЯ
