“От ніколи б не подумав, що стерничий так вірує в бога! — здивувався Кудряш. — Біблію носить із собою, ні на хвилину не розлучається з нею. Теж мені моряк!”
Хвилину, другу хлопчик непомітно пильнував, як Франсіско уважно читав книгу і враз затрясся від сміху, що розпирав його зсередини. Капітан недоброзичливо зиркнув на стерничого, глузливо кинув через плече:
— Вічно ти возишся з цими книгами! Що хорошого в них? Дурниці одні! Дивитися на тебе бридко…
Франсіско підвів голову, мовчки зиркнув на капітана і знову заглибився в книгу. Збагнувши, що в руках стерничого не біблія, а щось інше, Федя підійшов ближче й поцікавився:
— Що за книга у вас?
— О, захоплююча річ! Раджу прочитати, — стерничий поплескав рукою по сап’яновому корінцю. — Дістанете насолоду…
— Дозвольте глянути, — попрохав Кудряш.
— Будь ласка.
Федя розгорнув книгу. Краї титульної сторінки прикрашав вигадливий орнамент. Посередині красувалась назва, виконана закручистими літерами: “Мігель Сервантес де Сааведра. Хитромудрий ідальго Дон-Кіхот Ламанчський”.
Кудряш перегорнув сторінку. Чітким каліграфічним почерком була написана посвята книги герцогу де Бехар, маркізу де Хібралеон, графу де Беналькасар і Баньярес, віконту міста Алькосера, володарю селищ Капілья, Кур’єль і Бургільос.
Сумніву не було. Перед ним рукописний примірник книги великого іспанського письменника Сервантеса.
— Незадовго до відплиття з Севільї я купив її за двадцять реалів у знайомого переписувача. Признатися, спочатку я хотів було відмовити йому в пропозиції. Адже після того, як книгу надрукують, вона, звичайно, коштуватиме набагато дешевше. Та коли переписувач розповів мені, що дон Мігель Сервантес де Сааведра брав участь у війні проти турецького султана і в бою біля Лепанто йому простріляли руку, я, не задумуючись, виклав двадцять реалів… Це був той самий бій, під час якого мене поранили в плече… Отже, ми з ним, як бачите, разом кров проливали… Переписувач розповідав, що дону Мігелю багато довелося пережити. Після цього бою він разом із своїм братом Родріго вирушив до Іспанії. Але по дорозі на їхній корабель напали корсари і всіх захопили в полон. В Алжирі братів продали в неволю. Мігель не раз намагався втекти і все невдало. Тільки через кілька років його викупили й він повернувся на батьківщину. — Тут Франсіско зітхнув і впевнено додав: — Ось припливемо в Севілью, і я обов’язково розшукаю письменника й познайомлюся із ним…
— Даруйте, — отетерів Федя. — Як же так?
Він уже хотів було запитати свого співбесідника, як той збирається познайомитись із Сервантесом, адже письменник давно помер. Та вчасно схаменувся. “Знову забув, що живу тепер у шістнадцятому столітті… НІ слова про те, що я давно прочитав “Дон-Кіхота”, — вирішив Кудряш. — Франсіску та іншим це може здатися більш ніж дивним… Я не міг читати того, що іще не вийшло з друку…”
Тут його роздуми обірвав здивований вигук стерничого:
— Що за річ у вас, дон Дієго? Де ви її роздобули?
— Чого горланиш! — гаркнув капітан. — Через тебе програв… Ну, що ти там побачив?
— Он, — стерничий підійшов до ліжка й показав на барометр.
Гравці посхоплювалися з місць і з’юрмилися біля ліжка, з подивом розглядаючи незнайомий предмет.
— Не можу збагнути, звідки в мене ця коробка, — промимрив капітан.
— Це я повісив барометр, — ступив наперед Федя.
— Який барометр? Навіщо? — не зрозумів Дієго.
Кудряш, як умів, став пояснювати призначення металевого приладу, що його звуть іще анероїдом. Бажаючи наочно показати його будову, хлопчик зняв барометр зі стіни. Глянув на шкалу і враз занепокоївся: тиск різко падав, наближалася буря!
Федя розгублено обвів очима присутніх, глухо сказав:
— Буде шторм! Барометр показує…
Але тут почувся злісний смішок алхіміка.
— Жартуєте, герцог! Жодна тверезомисляча людина не повірить у ваші баєчки… Де це видано, щоб якась нікчемна коробка вгадувала погоду?!
Алхімік не даремно виступив проти Феді. Відтоді, як хлопчик з’явився на кораблі, Гуго зненавидів його і тільки й чекав нагоди, щоб помститися за свій підірваний авторитет. Сміливі вчинки Феді, його незвичайні, на думку астролога, знання з кожним днем робили все хиткішим становище Гуго на каравелі. Він боявся, що незабаром капітан перестане вірити йому й тоді… Старому інтригану, хитрому й віроломному пройдисвіту були чужі такі загальнолюдські почуття, як повага до людини, дружба, чесність. Він був певен, що Кудряш діє підступно, кожен його крок заздалегідь продуманий і націлений тільки на одне — захопити корабель. В ту хвилину, коли хлопчик заявив про наближення шторму, Гуго не мав сумніву, що Федя обманює команду й капітана.
О, це був зручний момент нарешті звести рахунки із жовторотим нахабою! Зараз він, Гуго, дасть йому бій і виведе на чисту воду…
— Ми не такі наївні, як ви гадаєте, мій любий! — не приховуючи своєї люті, фальцетом вигукнув астролог. — Можливо, Луїс чи Доменіко й вірять у ваші казочки, але я не якийсь там хлопчак-бакалавр, що тільки вчора протирав штани на університетській лаві! Я доктор Віденського, Саламанкського, Паризького і Мадридського університетів І не допущу такої брехні! Зірки на найближчий тиждень провіщають чудову погоду. І вже, як собі хочете, сприймайте мої слова, тільки ви… шахрай! Так, так, викінчений і підступний шахрай!
Гуго вибіг із каюти, щосили грюкнувши дверима. Він аж тремтів від радощів. Нарешті посадив у калюжу свого лютого ворога та ще й як!.. Хай тепер герцог виправдується перед капітаном за свою безглузду вигадку і дурне похваляння! Гуго воно було тільки на користь… Тепер мерщій знайти Педро, розповісти йому все, хай розкаже команді. Ото вже сміху буде, коли матроси почують, як зірвався юний пройдисвіт!..
Розділ двадцятий
Чортова дюжина
Деякий час в каюті панувала тиша. Чути було тільки, як важко сопів Луїс.
— Угу-у, — непевно протяг капітан, нервово постукуючи пальцями по краю стола. — Що ж нам робити тепер? Загадали ви мені, герцог, разом з Гуго загадку… Голова тріщить: не знаю, кому й вірити…
Дієго знову затих, поринувши в роздуми.
Федя, звичайно, не здогадувався, про що думав у цю хвилину капітан. Хлопчик ніяк не міг підшукати слова, які допомогли б йому довести Дієго, що барометр не підводить, що справді наближається грізна небезпека І треба зробити все, тільки б упередити її, не допустити можливої катастрофи.
А Дієго?.. Дієго згадав, як півроку тому він випадково познайомився з алхіміком. Це було в одній із таверн Мадрида, де Гуго промишляв тим, що за гроші писав різні прохання й скарги латинською мовою.
Дієго тоді тільки-но повернувся з Африки, де він вигідно продав невільників, і влаштував бенкет для своїх друзів. Коли всі вже сп’яніли від вина й затягли веселих пісень, до столу підійшов хирлявий дідуган у благенькій одежі й, відрекомендувавшись доктором багатьох університетів, вніс цікаву пропозицію, від якої в Дієго хміль як рукою зняло. Старий запевняв купця, що коли той розщедриться і дасть гроші на купівлю необхідного обладнання, то він знайде філософський камінь. А за допомогою філософського каменя можна буде добувати золото з чого завгодно, навіть з морської води. Хихикаючи й потираючи руки, дідуган намалював вабливу картину й пообіцяв, що за кілька місяців дон Дієго стане найбагатшою людиною в Іспанії…
